Цікаві факти з історії «українського» Перемишля і його церков

Перемишль вважається одним з найдавніших на галицьких землях центром українських єпископів. У Перемишлі протягом усієї його історії були резиденції православних, греко-католицьких та римо-католицьких єпископів.

В період Київської Русі це місто було важливим адміністративним, духовним та торгівельним центром. У XIV ст. його в насильницький спосіб приєднали до Королівства Польського. В пізньому середньовіччі Перемишль розвивався як торговельний та ремісничий центр. Після Першого поділу Польщі в 1772 році місто увійшло до складу Австрійської імперії та відродженого в її рамках Королівства Галичини та Володимерії. Новий поштовх для розвитку Перемишль отримав у зв’язку із будівництвом в XIX ст. знаменитої фортеці. У 1887 році почала діяти українська Перемишльська гімназія, після чого місто отримало неформальну назву «Галицьких Афін». В 1918 році українці намагалися взяти владу у свої руки, та поляки у воєнний спосіб цьому перешкодили [3, С. 39-42].

В 1920 році, після падіння Української Народної Республіки, Перемишль разом з іншими українськими етнографічними територіями увійшов до складу Польської держави. По закінченні Другої світової війни опинився у складі «Польської Народної Республіки», якою керували з Москви до розвалу соціалістичного табору в 1989 році.
Сьогодні при безвізовому режимі для багатьох наших громадян Перемишль є транзитним місцем для подальшої подорожі Польщею, немало їдуть на «вікенд» на «закупи» у супер- та гіпермаркети, але є частка й тих, хто як турист оглядає історичні пам’ятки й духовні святині. Автор цих рядків не раз гуляв старою частиною міста і ділиться з читачами сайту «Фотографії старого Львова» цьогорічними серпневими світлинами.

Дослідник Богдан Білий в історичному нарисі «Церкви Перемишля на протязі віків» пише: «Не було кварталу у Перемишлі, де б не була українська церква.». Він наводить таку статистику: протягом IX-XX ст. побудовано в самому місті й околицях більше 30-ти церков. Новішу статистику про святині Перемишля подає журналіст Павло Солодько: «Оскільки Перемишль був регіоном, де постійно змагалися Польща і Русь (Україна), королівська влада постійно будувала костели, щоб звеличити католицьку віру. У сьогоднішньому місті ‒ 27 костелів, 2 храми УГКЦ і 2 православних. Це на 70 тисяч мешканців. Відсотково костелів на душу населення більше хіба що у Ватикані, за що Перемишль і отримав титул «другого Ватикану».

Три з кількох збережених греко-католицьких церков були позначені у моєму маршруті «старим» Перемишлем. З монастирською церквою отців василіян на вул. Салезіянській, 2 на Засянні я “запізнався” в спекотну обідню пору. Головний орієнтир на цю святиню – костел Згромадження отців салезіян, який помітний своєю величиною, а обабіч діє місцева школа.

Дослідник Юрій Стецик в одній зі своїх статей уточнює, що в XIV-XVIII ст. в Перемишлі діяли сім монаших обителей візантійського обряду, де богопосвячені особи жили за Правилами св. Василія Великого [5]. З 1671 року вони стали унійними, а з 1739 року – василіянськими. У XVIII ст., згідно з дослідником василіанських монастирів о.Михайлом Вавриком (ЧСВВ), вони попали під ліквідацію за часів австрійського імператора Йосифа, зрештою, як і багато таких монастирів в самій Галичині [6]. Ченці-василіяни не пропали в лихолітті, тільки вже жили за новим монашим уставом. До речі, їх залучали до служіння у старому катедральному соборі, який сьогодні належить місцевому ордену кармелітів-босих.

Монастир і церква Співстраждання Матері Божої

В 1893 році виникла ідея побудувати василіянську церкву, однак лише в 1913 році зусиллями греко-католицького єпископа Констянтина Чеховича на Засяння приїхало кілька ченців з Галичини. Потім була збудована каплиця для місцевих вірних, а храм не вдалося збудувати через початок Першої світової війни. В 1923 році з нагоди 300-літнього ювілею мученицької смерті св. свящмуч. Йосафата Кунцевича монахи-василіяни задумали збудувати святиню на честь «апостола Унії», але місцеві поляки чинили супротив цій ідеї з причини можливого затінення салезіянського костелу. Тому обмежилися, як зазначає о. М. Ваврик, набагато «скромнішим» планом будови. Проектантом став інженер Василь Нагірний, а перший кутовий камінь майбутнього храму посвятив владика Григорій Лакота, єпископ-помічник Перемишльської єпархії, майбутній блаженний. Увесь український загал Перемишля включився в будівництво монастирської церкви. Вірні допомагали чим могли у будівництві – якщо не грошима, то бодай працею своїх рук.

В 1935 році єпископ Перемишльський Йосафат Коциловський, майбутній блаженний, який також належав до ЧСВВ, посвятив церкву отців василіян на честь Співстраждання Матері Божої за участі ведикої кількості вірних. В монастирі на той час проживало біля 10-ти монахів. З першим приходом комуністів у Західну Україну монастир отців василіян на Засянні, за твердженням о.М. Ваврика, став місцем прихистку для тих, хто утікав з «червоного раю».

В історичному нарисі про Перемишльський монастир на офіційному сайті Провінції отців василіян у Польщі зазначено, що «Друга світова війна принесла діаметральні зміни. В 1945 році Служба Безпеки приказала отцям василіянам звільнити монастир. Отця Романа Юстина, який не зважаючи на наказ залишився в монастирі, арештовано 6 квітня 1947 року на вулиці і передано в руки представників радянської влади, які вислали його на Сибір.». З 1945 року василіянський монастир був під опікою монахинь латинського обряду, а пізніше був переданий державній владі і призначений під Воєводзький Державний Архів в Перемишлі. В приміщенні монастиря було розміщено бюро Архіву, а в церкві знаходилися склади Архіву. Одночасно в інтер’єрі церкви було здійснено «модернізацію». Попри це, отці василіяни купили інший будинок в Перемишлі і з 1960 року розпочали релігійну діяльність, відправляючи Літургії в храмі Ісусового Серця. Тут залишився тільки один василіянин ‒ о. Борис Балик, який до 1989 року обслуговував греко-католиків в Ярославі.

В жовтні 1991 року нова влада прийняла рішення про повернення Чину св. Василія Великого церкви і монастиря у Перемишлі. В 1996 році архіву на території монастиря і церкви вже не було, а після виконання необхідного ремонту і пристосування до потреб в 1997 році в монастир став придатним для чернечого життя. Реставрацію храму Співстраждання Матері Божої завершили під кінець 1999 року [4]. Було ліквідовано три залізобетонні перекриття, внутрішні сходи і ліфт, повністю відремонтовано церкву в середині. «Назовні відбудовано сходи, які ведуть до святині, відремонтовано фасад і впорядковано прилеглу територію. Церква отримала чудові ікони в українському стилі та кам’яний іконостас» [7]. Ікони в церкві малювали львівські художники Андрій Дудка і Андрій Винничок. Великий внесок у відбудову церкви і монастиря вніс о. Тимотей С. Феш (ЧСВВ), який служить зараз у місійній станиці отців василіян в смт.Дземброня Верховинського району Івано-Франківської області.

В травні 2000 року відбулася урочисте друге посвячення монастирського храму. У 90-их роках минулого століття і на початку 2000-их років українські студенти з ЧСВВ навчалися у Вищій духовній семінарії в Перемишлі. На недільні і святкові богослужіння тут приходить біля 40 осіб, а також сестри василіянки й сестри служебниці НДМ. Миряни тут є переважно людьми старшого покоління, а свідків тих трагічних років повоєнних років стає все менше.

Архикатедральний собор св. Івана Хрестителя

В старій частині Перемишля (поляки означують такі місця як «старувка») по обіді помітна туристична активність, водночас, як згадував на початку статті, «густота» сакральних споруд тут зашкалює. З площі Ринок достатньо підняти голову вгору і святині мов витягують свої шпилі і притягують до себе, щоб зайти до них і наповнити душу благодаттю. До українських церков (нової і старої катедри) можна йти з різних боків, я обрав бічну вулицю, яка вивела на найстарішу святиню Перемишля – римо-католицьку архикатедру міста, яка до 1412 року була православною церквою, а потім стала власністю латинників. За її бічною стіною відкривається вигляд на відновлену архикатедру греко-католиків.

Катедра УГКЦ – це колишній костел отців єзуїтів, який був збудований у XVII ст. в стилі раннього бароко. Австрійський цісар Йосиф II пропонував його греко-католикам облаштувати під катедру, але оскільки вони отримали давній костел монахів кармелітів (босих), то костел св. Ігнатія залишився без духовної опіки [4]. З середини XIX ст. храм отців єзуїтів був опущений, діяв військовий магазин за часів австрійської влади, а в 1903 році його повернули римо-католикам. Після здійснення грунтовного ремонту святиня отримала назву «костел Пресвятого Ісусового Серця» і стала «філією» головної римо-католицької святині Перемишля.

Драматичні події після Другої світової війни у стосунку до українців-греко-католиків в Польщі пов’язали їх з колишнім єзуїтським костелом. Комуністична влада ліквідувала осідок єпископа Перемишльської єпархії і заарештувала тодішніх владик – блаж. Йосафата Коциловського (ЧСВВ) і блаж. Григорія Лакоту (перший помер у в’язниці в Києві, а другий – на засланні в Сибіру), а сотні тисяч українців в 1946-1947 рр. попали під каральну операцію «Вісла» і були вивезені якщо не до УРСР, то, принаймі у віддалені регіони Польщі. В 50-их роках греко-католики спробували відновити своє релігійне життя, отримали підтримку з боку настоятеля костелу отців єзуїтів о. Атамана, про це пише Б. Білий: «майже 50 років наші душпастирі в скрутних умовах, на правах комірника, ревно служили українській греко-католицькій спільноті» [4].

В посткомуністичній Польщі настала релігійна свобода. З того часу греко-католицьке духовенство Польщі домагалося повернення старої архикатедри в Перемишлі, тобто теперішнього костелу св. Терези при монастирі кармелітів (босих). Місцеві поляки всіляко противилися цьому. В часі гострого протистоння з місцевими українцями в 1991 році під час свого паломництва до Польщі, зокрема, маршрут пролягав через Перемишль, св. папа Іван Павло II «переказав цю святиню (костел Пресвятого Ісусового Серця – прим. авт.) греко-католикам на катедру і виключне користування» [4]. Про це нагадує пам’ятна таблиця при головному вході в нашу святиню.

В 1993 році сюди передали гарний іконостас з Любачева (XVIIст.), який суттєво відновили. Проект для його збільшення під масштабні розміри архикатедри розробив львівський скульптор Іван Могитич.

Становлення нового українського храму в Перемишлі активізувалося завдяки розвитку греко-католицьких структур в 90-их роках минулого століття. В 1996 році Ватикан підніс єпархію УГКЦ в Перемишлі до статусу архиєпархії, яку очолив владика Іван Мартиняк. Його після зречення в 2015 році замінив владика Євген Попович. Ще в 1996-1999 рр. за проектом митців Івана Могитича та Наталі Сліпченко зі Львова цей священик доклався до організації ремонтних робіт в колишньому костелі Пресвятого Ісусового Серця та його переоблаштування під потреби храму східного обряду. Ремонт внутрішнього фасаду і фресок були зроблені родиною Скрентовичів під керівництвом Андрія Скрентовича. Єпископське сідалище, встановлене біля престолу, належало відомому українському єпископу Констянтину Чеховичу. В інтер’єрі храму представлена низка ікон українських святих (свв. Антонія і Теодозія Печерських, св. свщмуч. Йосафата Кунцевича та ін.) і образів блаженних новомучеників УГКЦ (блаж. свщмуч. Йосафата Коциловського, блаж. свщмуч. Миколая Чарнецького, блаж. свщмуч. Омеляна Ковча і блаж. свщмуч. Григорія Лакоти).

Звертаю ліворуч від архикатедри св. Івана Хрестителя, впадає у вічі велична дзвіниця, встановлена за проектом архітектора Юрія Левосюка. В 2001 році вмонтували два історичні дзвони – св. Івана, св. Петра і один новий – св. Стефана. Внизу дзвіниці вміщено відновлені постаті св. Ольги і св. Володимира, які знаходилися в старій катедрі греко-католиків Перемишля. З неї також в 2003 році перенесли, як зазначає у своєму дослідженні Богдан Білий, останки місцевих єпископів Максиміліана Рилла та Івана Снігурського і поклали у крипту нової катедри [4].

Справа від архикатедрального собору, на повороті знову бачу шпиль найстарішої церкви Перемишля – латинську архикатедру. За дзвіницею височіє колишня стара катедра греко-католиків.

Стара катедральна церква греко-католиків (1785-1946) – костел святої Терези

Історія теперішнього костелу отців кармелітів (босих) пов’язана зі становленням унійної Церкви на цих землях. Як зазначає дослідник Б. Білий, протягом віків «українська церква у Перемишлі, так православна як й греко-католицька, ніколи не зазіхали на латинські храми. … будова нової катедри була б здійснена якби не політика австрійської влади.». Згідно з постановою австрійської адміністрації в 1784 році відбулося передання греко-католицькій Церкві костелу св. Терези та прилеглих до нього монастирських будівель.

Зі свого боку тодішня влада в місті забрала в греко-католиків площу і матеріали під будову храму на Владичу, а також привласнила зібрані гроші на її спорудження. Єпископ Максиміліян Рилло був змушений перебрати колишній костел кармелітів (босих). Розпочалася його перебудова під потреби храму східного обряду, а переосвячення відбулося у липні 1886 року. В 1925 році, згідно з конкордатом Польщі з Ватиканом, власність цієї святині греко-католикам була визнана беззастережною як катедральна церква перемишльського владики УГКЦ. В міжвоєнний час XX ст. ніхто не ставив цього під сумнів…

Не можна не згадати постатей цього періоду, зокрема, о.мітрата Василя Пинила, домового прелата папи (високий титул для священнослужителя), який служив у колишній катедрі і в момент нападу прокомуністичного бандитського угрупування молився на колінах. Загалом повнішу картину про духовенство Перемишльської єпархії можна відтворити з допомогою монографії ректора УКУ о. д-ра Богдана Праха, який наводить таку статистику: Перемиська єпархія тоді налічувала 45 деканатів, 640 парафій та 1 159 380 вірних; духовні послуги несло 746 священиків і керували нею два владики. Катедральна капітула нараховувала 5 крилошан-прелатів, 3 – соборних і 7 – почесних крилошан [10].

Після знищення ієрархії УГКЦ в Перемишлі, греко-католицька катедра перейшла у власність ордену монахів-кармелітів (босих), які почали ліквідовувати «сліди східнього обряду» [4]. При вході до катедри демонтували статуї святих українського народу, а також св. Василія Великого, св. Івана Золотоустого, свв. Кирила і Методія (ці просвітителі слов’ян «стоять» при вході нової катедри).

В середині храму зняли іконостас, стягнули ікони й ліквідували усі українські таблиці, серед них пропам’ятну – з нагоди 100-ліття від дня народження українського поета о. Маркіяна Шашкевича). В 70-их роках минулого століття демонтували золоту митру на каплиці св. Миколая. До речі, під час паломництва до Перемишля названого вище папи затяті активісти «оборони» не пустили його до костела св. Терези…

В подальшому стару катедру Ватикан передав у власність ордену монахів кармелітів, які продовжили «боротьбу» із залишками східних елементів, зокрема, зняли купол, на якому демонтували хрест вагою 150 кілограмів, який містив 50 (!) кілограмів золота. Б.Білий з болем констатує, що цього виявилося замало і ще повішали таблиці антиукраїнського змісту.

Мрію про той час, коли старі рани минулого відійдуть в небуття і два сусідні народи не знатимуть конфронтації на будь-якому ґрунті – національному, релігійному, тощо.

Ігор СКЛЕНАР

Використані джерела:

1. Солодько П. Мандрівка до Перемишля і околиць. Екскурсія вихідного дня [Електронний ресурс ] // Сайт «Історична правда». – 07.06.2013. – Режим доступу до статті: http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/06/7/125232/
2. Пахолків С. Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації. – Львів: Піраміда, 2014. – С. 232-241.
3. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. ‒ Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. ‒ 368 с., іл.
4. Білий Б. Церкви Перемишля на протязі віків [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ: cerkiew.org
5. Cтецик Ю. Василіанські монастирі міста Перемишля (XIV-XVIII ст.) // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. ‒ Ч. 4. ‒ Дрогобич, 2014. – С. 55-62.
6. Ваврик М. Монастир оо. василіян у Перемишлі / По василіанських монастирях. – Торонто, 1958.
7. Нарис про монастир Співстраждання Пресвятої Богородиці [Електронний ресурс]// Офіційний сайт Провінції Покрови Пресвятої Богородиців Польщі. – Режим доступу до статті: http://old.bazylianie.pl/index/klasztory/uk_przemysl.php
8. Ляхович М. Летючий голландець українства [Електронний ресурс] // Сайт «Тиждень.ua». ‒ 12.02. 2010. ‒Режим доступу до статті: http://tyzhden.ua/Publication/3583
9. Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego, Przemyśl 2003, s. 21-23.
10. Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: у 2-х томах. Том 1: Біографічні нариси (1939-1989). Том 2: Документи і матеріяли (1939-1950). Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2015. –722 c.