Фотографії Старого Львова уже розповідали про історію найдавнішої діючої клініки Галичини – Львівської обласної клінічної лікарні, яку було засновано іще далекого 1783 року як Загальний шпиталь.
Сьогодні мова піде про історію дитячих лікарень Львова – Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охматдит» на вул. Лисенка, 31; Західноукраїнського спеціалізованого медичного центру на вулиці Дністерській, 27 та Львівської міської дитячої клінічної лікарні на вул. Пилипа Орлика, 4.
Хоча початки педіатрії, тобто медичної науки про лікування і збереження здоров’я дітей, губляться у сивій давнині – специфічні дитячі недуги описані іще у творах лікарів Античності, спеціалізовані дитячі лікувальні заклади з’являються лише у першій половині ХІХ століття. Чи не найперша дитяча лікарня у всій Австрійській імперії та одна із у всій Західній Європі у 1845 році була заснована у Львові – це дитячий шпиталь Св. Софії. Цей лікувальний заклад було створено стараннями і за фінансової допомоги княгині Ядвіги Сапіги і названий на честь її передчасно померлої доньки Софії.
За словами дослідниці історії медицини Галичини Оксани Стадник, перше спеціалізоване дитяче (педіатричне) відділення в Австрійській імперії було створено у 1835 році в Кракові у шпиталі боніфратрів. Найпершою ж дитячою лікарнею в Російській імперії та Східній Європі вважається клініка, яка зараз є інфекційною лікарню № 18 Санкт-Петербургу і знаходиться неподалік Аннічкова мосту. Перший спеціалізований інститут дитячих захворювань був заснований у Відні видатним австрійським лікарем Максом Кассовіцем (1842 – 1913). Кафедра педіатрії в складі медичного факультету Львівського університету була створена у 1905 році.
На початку дитяча лікарня Св. Софії знаходилася на ділянці обабіч вулиці Леона Сапіги (нині – вул. Степана Бандери, ділянка, де стоїть будинок № 32), вона входила в комплекс монастиря Св. Терези, який було засновано на початку ХІХ століття. Більшість будинків цього комплексу були споруджені за проектом відомого архітектора Юзефа Франца в 1855 році. До складу закладу Св. Терези входили: костел, освячений на честь цієї святої, монастир сестер Провидіння, дитячий шпиталь Св. Софії, виховний заклад-інтернат для дівчат і жіночий виправний будинок.
Дитячий шпиталь Св. Софії існував за благодійні внески – ним опікувалося Товариство дитячого шпиталю Св. Софії. Крім цього до фінансування клініки приєднувалися й інші меценати.
У кінці 1870-х рр. дитячий шпиталь Св. Софії було вирішено перенести в нові приміщення. Для влаштування шпиталю відвели ділянку на розі вулиць Личаківської та Гловінського (нині – вул. Чернігівська) навпроти сучасного Винниківського ринку і поруч із Крайовим загальним шпиталем (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) та військовим шпиталем (нині – Військово-медичний клінічний центр Західного регіону).
Першу лікарняну будівлю тут спорудили у 1878 – 1880 рр. за проектом відомого на той час львівського архітектора Юзефа-Каетана Яновського. Ця будівля була розрахована на 70 лікарняних ліжок. Зараз ця будівля має адресу вул. Чернігівська, 3 і у ній розташоване отоларингологічне (ЛОР) відділення Львівської обласної клінічної лікарні.
Хворих дітей, які потребували стаціонарного лікування, було дуже багато. Отож виникла потреба в розширенні дитячого шпиталю ім. Св. Софії. Уже в 1885 році за проектом видатного львівського архітектора Івана Левинського було споруджено новий корпус – тут розмістився інфекційний стаціонар на 20 ліжок із двома ізоляторами та операційний блок. Інфекційний стаціонар шпиталю Св. Софії був першим у Львові спеціалізованим відділенням цього профілю. Першим його керівником став доктор Еміль Мерчинський, а із 1904 року дитяче інфекційне відділення очолював професор Ян Рачинський (1865 – 1918), який у 1905 році створив в складі медичного факультету Львівського університету першу на теренах Галичини кафедру педіатрії.
У 1889 році за проектом Юзефа-Каетана Яновського спорудили прибудову до першого лікарняного корпусу де розмістилася приймальня для пацієнтів та господарський павільйон.
Іще один лікарняний корпус дитячого шпиталю Св. Софії – на розі сучасних вулиць Чернігівської та Пекарської (вул. Чернігівська, 5) спорудили у 1907 року за проектом відомого львівського архітектора Міхаїла Ульма. Ця будівля споруджувалася в якості терапевтичного відділення дитячого шпиталю Св. Софії. В ній довгий час перебували кафедра педіатрії Львівського медінституту (із 1909 року) та педіатричне відділення Львівської обласної клінічної лікарні (до 1990-х рр.). До цієї історичної будівлі було зроблено прибудову – із 1986 року тут лікують найменших пацієнтів у відділенні патології недоношених новонароджених дітей.
Відділення патології недоношених новонароджених дітей Львівської обласної клінічної лікарні було створено у 1976 році на базі педіатричного відділення. На початку це було відділення для лікування хворих новонароджених дітей на 30 ліжок. Особливу групу пацієнтів складали передчасно народжені немовлята. Протягом перших 10 років існування відділення воно проходило важкий період становлення, оскільки на той час досвіду лікування крихітних пацієнтів практично не було. У 1986 році відділення було розширено до 60 ліжок – із цього часу відділення знаходиться в будівлі педіатричного корпусу ЛОКЛ на вул. Чернігівській, 5. Для лікування у це відділення переводилися хворі новонароджені із усіх пологових відділень міста Львова та Львівської області. Значну частину із них становили передчасно народжені немовлята. Із 1987 року відділення носить сучасну назву – відділення патології недоношених новонароджених дітей.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття дитячий шпиталь Св. Софії у своєму складі мав три відділення: терапевтичне, хірургічне та інфекційне. В цій клініці працювали талановиті медики, зокрема лікар Шандауер, який очолював хірургічне відділення. Саме він у 1885 році виконав першу в Галичині і 223 в світі операцію по видаленню нирки. Операція, виконана Шандауером, пройшла успішно, в той час як у більшості випадків в той час такі операції закінчувалися смертю пацієнтів.
Як розповідає Оксана Стадник, у дитячому шпиталі Св. Софії надавали кваліфіковану медичну допомогу дітям із найбідніших родин міста. Часто недужих дітей не тільки лікували, але й одягали коштом лікувального закладу. До дітей, які перебували в стаціонарі, приходили вчителі, які навчали їх читати і писати. Коли наставало літо, маленьких пацієнтів шпиталю Св. Софії безкоштовно возили на курорт в Івонічі на території сучасної Польщі.
У 1910 році дитячий шпиталь Св. Софії було включено до складу Крайового загального шпиталю у Львові у вигляді трьох дитячих відділень – терапевтичного, хірургічного та інфекційного. Керівником педіатричної клініки Львівського університету в останні роки Австро-Угорщини був Людвіг Ридигер (1850 – 1920).
Серед діючих дитячих лікарень міста Львова і Львівської обласні найстарішою є Львівська обласна дитяча клінічна лікарня (ЛОДКЛ) «Охматдит»на вул. Лисенка, 31. Днем народження львівського «Охматдиту» вважається 1 березня 1950 року, коли обласну лікарню педіатричного профілю було створено на базі клініки-стаціонару Львівського науково-дослідного інститут охорони материнства і дитинства (НДІ «Охматдит»). Цей інститут працював у Львові від 1939 року.
Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охмадит» займає комплекс будівель споруджений у кінці 1920-х років коштом Каси хворих міста Львова: головний корпус на Вовчій (Змієвій) горі, яка височіє над Курковою вулицею (нині Лисенка) та два будинки обабіч провулку, який відгалужується від цієї вулиці та перекритий металевою огорожею на мурованих стовпах та брамою в стилі арт-деко.
Потрібно хоча б коротко розповісти про те, що таке Каса хворих Львова і як такі заклади виникли в Галичині. Отож, Каса хворих – це заклад системи обов’язкового медичного страхування, яке було запроваджене в Австро-Угорській імперії наприкінці ХІХ століття за зразком такої системи, яка діяла в Німеччині. Наслідком запровадження в Галичині Кас хворих стало значне зростання видатків на медичну допомогу і медичне обслуговування за рахунок громадських фондів. Каси хворих були створені у всіх повітах та містах Галичини і Буковини. Кожна Каса хворих мала мати декілька дипломованих лікарів та власний лікувальний заклад, хоча допускалася і наявність угод із лікарями та медичними закладами. За кошти Кас хворих в Галичині створювалися нові лікувальні заклади, які надавали застрахованим амбулаторну і стаціонарну медичну допомогу та консультації.
За словами дослідниці Оксани Стадник, Каса хворих Львова була заснована у 1889 році. Із 1894 року в складі цієї установи функціонував відділ забезпечення на випадок захворювання. Отож, члени Каси хворих, які захворіли, отримували безкоштовну лікарську опіку і необхідні ліки. Крім того у випадку непрацездатності вони отримували денну допомогу, яка відповідала місячному внеску. У випадку смерті застрахованої особи, Каса хворих виплачувала спадкоємцям допомогу на поховання у сумі 20-денного заробітку покійного.
У Другій Речі Посполитій – польській державі, під владу якої потрапили Галичина і Волинь, теж було створено систему обов’язкового медичного страхування, складовою якої стали Каси хворих, які існували із австрійських часів. Урядовий декрет про обов’язкове медичне страхування був виданий 11 січня 1919 року. Цей документ передбачав обов’язкове створення Кас хворих у всіх повітах та містах із населенням понад 50 тисяч осіб. 19 травня 1920 року було затверджено типовий Статут Кас хворих.
Відповідно до законодавства Другої Речі Посполитої, членами Кас хворих в обов’язковому порядку були всі наймані працівники та члени їх родин. У фонд Каси хворих відраховувалися певні кошти із заробітної плати найманих працівників, причому чим вищим був заробіток, тим більшим був відсоток страхових медичних відрахувань – загалом існувало 12 категорій у залежності від рівня заробітної плати. Ці кошти поверталися членам Кас хворих у вигляді відшкодувань під час втрати працездатності внаслідок хвороби і оплати наданих лікарських послуг. До медичного страхування могли добровільно приєднатися особи, які не займалися найманою працею за умови своєчасної оплати членських внесків.
Польське законодавство передбачало незалежність Кас хворих від місцевої влади та адміністрацій – Каси хворих мали статус, наближений до місцевого самоврядування. Каси хворих управлялися представниками роботодавців та найманих працівників, причому працедавців представляла лише третина членів Ради Каси хворих. Членів Ради каси переобирали кожні 3 роки. Саме Рада Каси приймала всі найважливіші рішення, але її члени не отримували за цю роботу жодної винагороди. До управління належало також Бюро каси, яке складалося із директора Каси, головного лікаря і представника ревізійної комісії.
За часів Другої Речі Посполитої Каса хворих міста Львова мала власну амбулаторію, де лікарі вели прийом недужих; штат лікарів загальної практики і фахівців; дві аптеки; ортопедичний заклад та чотири приймальні в різних частинах міста. У другій половині 1920-х років було прийнято рішення про будівництво протитуберкульозного Санаторію Каси хворих Львова на Вовчій горі. У ті часи вважалося, що чи не найкращими ліками від сухот є чисте повітря. На початку Санаторій Каси хворих планувався в першу чергу для лікування дітей, хворих на туберкульоз, проте після повного завершення будівництва у 1931 року було прийнято рішення перенести дитячий протитуберкульозний лікувальний заклад із центру міста в с. Голоско на схили Розточчя, де із 1910 року вже існував Народний санаторій для туберкульозних хворих, а у приміщеннях біля вулиці Куркової розмістилася лікарня.
28 березня 1933 року в Польщі було проведено реформу обов’язкового медичного страхування, наслідком якої була ліквідація Кас хворих – на їх місце прийшли соціальні страхові компанії. Треба зазначити, що під час економічної кризи кінця 1920-х – початку 1930-х рр. чисельність Кас хворих в Польщі скоротилася майже втричі: якщо у середині 1920-х років їх було біля 300, то в останній рік роботи (1932) – менше 100.
Проектування будівель Санаторію Каси хворих міста Львова було доручено відомому львівському архітектору Адольфу Каменобродському (1871 – 1946), сину відомого у ХІХ столітті архітектора Альфреда Каменобродського. Адольф Каменобродський залучив до проектних робіт свого брата Казимира (1874 – 1938). Архітектори розробили два проекти головного корпусу Санаторію із ідентичним внутрішнім плануванням, але із кардинально відмінними дизайном фасадів. Прихильники класицизму брати Каменобродські первинний проект розробили в стилі модернізованого неокласицизму. Але уже через півроку Адольф Каменобродський ґрунтовно переробляє проект лікувального закладу в стилі функціоналізму.
Два будинки з обох сторін провулку, який відгалужується від вулиці Лисенка, також збудовані в кінці 1920-х років за проектом Адольфа Каменобродського. Зараз окрім дитячої лікарні тут також знаходяться Львівська обласна дитяча консультативна поліклініка, Науково-дослідний інститут педіатрії, акушерства та гінекології (колишній НДІ «Охмадит») та Львівський науково-дослідний інститут спадкової патології.
Після побудови головного корпусу Санаторію Каси хворих міста Львова, до нього серпантином проклали звивисту вузьку дорогу від вулиці Куркової (Лисенка) та пішохідні сходи. Дорога-серпантин не відповідала потребам обласної дитячої лікарні, отож у 1970-х роках було прокладено нову дорогу до головного корпусу «Охмадиту» від вулиці Верховинської, яка нині носить назву вул. Барвінських.
Головний п’ятиповерховий корпус ЛОДКЛ, споруджений на високому цоколі, у плані нагадує літеру «Т», повернуту ніжкою на північ. Його вибудувано у 1927 – 1930 рр. Парадний південний фасад є видовженим і симетричним – із одним ризалітом в центрі і двома – із боків. Ці ризаліти поєднано балконами. Із північного боку виступає видовжений ризаліт в центрі будівлі, в якому влаштовано головний вхід та вестибюль та двоє бічних незначних виступів-ризалітів із окремими входами до лікарні. Головний корпус ЛОДКЛ визнаний пам’яткою архітектури місцевого значення і має охоронний номер 1623.
Створення Львівського НДІ охорони материнства і дитинства (НДІ «Охмадит»), а також педіатричної клініки при ньому пов’язана із ім’ям видатного лікаря-педіатра і педагога, професора медичного факультету Львівського університету ім. Яна-Казимира Францішека Юзефа Штефана Гроєра (1887 – 1965), який в повоєнні роки був директором Інституту Матері та Дитини у Варшаві.
Францішек Юзеф Штефан Гроєр народився 19 квітня 1887 року в м. Бєльско-Бяла в Сілезії на території сучасної Польщі, яка тоді перебувала в складі Російської імперії. Гімназичну освіту майбутній лікар здобув у Варшаві та Санкт-Петербурзі. В юнацькі роки Гроєр планував присвятити себе музиці і в 1905 році вступив до Варшавської консерваторії. Проте після року музичної освіти він полишив навчання в консерваторії та вступив на медичний факультет Вроцлавського університету. У 1912 році після завершення навчання та отримання звання «доктор медицини» Францішек Гроєр працює в лабораторії імунології та біохімії Віденського університету.
У роки Першої світової війни Гроєр працює асистентом кафедри педіатрії Віденського університету, а паралельно займається практичною медициною в університетській дитячій клініці. У 1916 році Францішек Гроєр отримав звання доцента і продовжив роботу на кафедрі педіатрії.
Після завершення Першої світової війни Францішека Гроєра запрошують до Львова на медичний факультет університету завідувачем кафедри педіатрії. Він також зайняв посаду керівника педіатричної клініки Загального шпиталю, яку займав раніше Людвик Ридигер.
Францішек Гроєр швидко інтегрується в наукове співтовариство Львова, у 1924 році стає дійсним членом польського Наукового товариства у Львові, а із 1931 року – членом-кореспондентом Польської академії наук. У 1933 році Гроєр стає членом Варшавського наукового товариства.
У науковій медичній роботі Гроєра в першу чергу потрібно відмітити праці в галузі діагностики і лікування таких дитячих інфекцій, як кір, скарлатина, дифтерія та дизентерія, а також туберкульозу в дітей. Також Гроєр досліджував проблему алергії та шкірних реакцій в дітей, крім суто медичних питань займався питаннями опіки над дітьми та розробкою та впровадженням раціональних підходів у навчанні педіатрії. Вчений є автором та співавтором понад 250 наукових праць і статей, які були видані польською, німецькою, французькою та іншими європейськими мовами.
Поза лікувальною і викладацькою роботою Францішек Гроєр не переставав цікавитися музикою і був багаторічним керівником Товариства шанувальників музики і опери у Львові. У 1931 – 1933 році він також був головним адміністратором Оперного театру у Львові. Також Францішек Гроєр займався фотографією.
Після того, як Львів увійшов до складу Української РСР, Францішек Гроєр продовжив викладацьку діяльність, крім того його було призначено керівником новоствореного Львівського науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства, при якому працювала дитяча клініка. На посаді керівника Львівського НДІ «Охмадит» Францішек Гроєр працював до червня 1941 року.
Професор педіатрії Францішек Гроєр після зайняття Львова німецько-нацистськими військами потрапив до проскрипційних списків польської інтелігенції і ввечері 3 липня 1941 року він був заарештований. Францішек Гроєр був єдиним з-поміж заарештованих професорів Львівського університету, якому вдалося уникнути розстрілу. У роки окупації він працював в педіатричній клініці.
Після того, як Львів звільнили від нацистів радянські війська, Францішек Гроєр продовжує роботу в педіатричній клініці. Крім того він викладає на медико-природничих курсах, які було започатковано радянською владою.
У 1946 році лікар і науковець покидає Львів і переїздить до Польщі у місто Битом. Тут він працює на посаді завідувача кафедри педіатрії та відповідної клініки при Медичній академії. У 1948 – 1951 рр. працює проректором цього навчального закладу.
Із 1948 року Францішек Гроєр працює керівником дитячого відділення Варшавського інституту туберкульозу, крім того у 1951 – 1960 рр. він за сумісництвом очолює Варшавський інститут матері та дитини.
Помер видатний лікар і вчений 16 лютого 1965 року у Варшаві, там і похований.
На початку в складі Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» були відділення не тільки для дітей, але й для дорослих: терапевтичне, хірургічне, акушерське, пологове та ін. У 1957 році лікувальний заклад був розрахований на 300 ліжок і тут працювало 87 лікарів. Пізніше лікувальний заклад було перетворено лише у дитячий, а кількість стаціонарних ліжок було збільшено до 525.
У 1959 році львівську лікарню «Охмадит» було реорганізовано в багатопрофільну спеціалізовану Львівську обласну дитячу клінічну лікарню. На цю клініку було покладено завдання по наданню фахової спеціалізованої медичної допомоги дітям із Львівщини та сусідніх областей за 20 медичними спеціальностями. Нині Львівська обласна дитяча клінічна лікарня (ЛОДКЛ) є клінічною базою Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Львівського медичного коледжу та Інституту спадкової патології Академії медичних наук України. При ЛОДКЛ функціонує консультативна поліклініка.
Стаціонарні відділення та консультативна поліклініка ЛОДКЛ «Охмадит» щороку надають лікувальну та консультативну допомогу майже 65 тисячам маленьких мешканців Львівщини. Із них біля 5 тисяч маленьких пацієнтів консультується фахівцями мобільної консультативної лікарської бригади. ЛОДКЛ «Охмадит» володіє спеціальним дитячим реанімобілем, який доставляє в реанімаційні відділення біля 250 дітей щороку. В умовах стаціонару щороку отримують медичну допомогу біля 15 тисяч дітей, в тому числі – 7 тисяч дітей із сільської місцевості. Хірурги ЛОДКЛ «Охмадит» щороку проводять понад 4,5 тисяч операцій, із них біля півтисячі – із використанням сучасної ендоскопічної апаратури. Колектив Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» нараховує майже 900 працівників, в тому числі 172 лікарі.
Зараз у складі Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» працює 11 клінічних відділень на 420 ліжок; в складі лікарні 9 структурних підрозділів та адміністративно-господарська частина. Лікарня надає спеціалізовану планову та невідкладну медичну допомогу дитячому населенню Львівської області за 21 профілем – 9 педагогічного та 12 – хірургічного. Окрім того, в лікарні діють відділення реанімації новонароджених із виїзною бригадою та відділення анестезіології із ліжками інтенсивної терапії. Структурні підрозділи: приймальне відділення, консультативна поліклініка, діагностичне відділення, відділення лабораторної діагностики, операційно-ендоскопічне відділення, фізіотерапевтичне відділення, відділення інтенсивної терапії, відділення гіпербаричної оксигенації, організаційно-методичне відділення, кабінети обліку та медичної статистики. Серед клінічних відділень: три педіатричні відділення, два хірургічні відділення, відділення реанімації новонароджених, травматологічне та травматологічно-ортопедичне відділення, пульмонолого-алергологічне відділення та відділення «Матері і дитини». Із 7 квітня 2020 року Львівська обласна дитяча клінічна лікарня визначена базовим стаціонаром для госпіталізації дітей із підозрою чи підтвердженою інфекцією COVID-19.
Робота низки відділень Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» унікальна. Наприклад, у Першому хірургічному відділенні лікарні проводять оперативні втручання найменшим новонародженим пацієнтам. Зокрема тут оперують новонароджених вагою тіла менше 1 кілограму. За словами лікарів відділення, бувають випадки, коли для виживання новонародженої дитини необхідно провести їй операції не те що у перші дні після появи на світ, але й у перші години життя.
Довгий час Львівську обласну дитячу клінічну лікарню «Охмадит» очолює досвідчена лікар і науковець Олександра Йосифівна Бурда (народилася у 1959 р.).
Дві інші дитячі лікарні Львова – Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр на вул. Дністровській та Львівська міська дитяча клінічна лікарня на вул. Орлика створені на початку 1990-х років і їх створення пов’язане із Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею «Охмадит», адже багато лікарів нових дитячих медичних закладів починали свій трудовий шлях саме в «Охмадиті», адже протягом понад 30 років перед тим «Охмадит» був єдиною дитячою лікарнею не лише Львова, але і усієї Львівщини.
КНП Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» створений у 1990 році рішенням Львівської обласної ради першого демократичного скликання. До 2009 року медичний заклад мав назву «Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня».
На початках роботи лікарні основним пріоритетом роботи медичного закладу було надання спеціалізованої медичної допомоги дітям, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та інших екологічно-шкідливих факторів. Відповідно мешканці Львова називали медичний заклад «Чорнобильською лікарнею». Основними напрямками діяльності лікарні стали токсикологія, дитяча онкологія і онкогематологія, клінічна імунологія, неінвазивна кардіологія, ревматологія, пульмонологія, ендокринологія, пластична й лазерна хірургія, важкі ураження центральної нервової системи, лікування гострої та хронічної ниркової недостатності, а також лікування важких хронічних захворювань, що рідко зустрічаються – муковісцидозу, синдрому мальабсорбції та ін.
Історія Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру пов’язана із іменем Олександра Миндюка (1942 – 2011), який стояв біля витоків його створення і керував закладом протягом 20 років. Олександр Миндюк народився 26 березня 1942 року в місті Бібрці Львівської області в родині священика. Середню школу закінчив у Львові. Тут він продовжив навчання у Львівському медичному училищі та у Львівському медичному інституті. Після завершення медичної освіти працював на Волині.
У 1975 році повернувся до Львова, тут він працює у Львівській обласній дитячій клінічні лікарні «Охмадит», спочатку на посаді ординатора, а потім – завідувачем відділення. У 1990 році Олександр Миндюк очолив новостворену Львівську обласну дитячу спеціалізовану клінічну лікарню. На цій посаді він працював понад 20 років – до останніх днів свого життя, адже лікар пішов у вічність на своєму робочому місці.
Олександр Миндюк створив дружній фаховий лікарський колектив, здатний вирішувати найскладніші проблеми дитячої медицини. Під його керівництвом лікарня неодноразово очолювала рейтинги кращих медичних закладів України. Саме стараннями Олександра Миндюка в 2010 році статус дитячої лікарні підвищено до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру.
У 2007 році Олександрові Миндюкові присвоєне звання Заслуженого лікаря України, він нагороджений відзнаками Уряду та Верховної ради України.
У 1991 році Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня отримала перший великий гуманітарний вантаж із США від «Фонду допомоги дітям Чорнобиля». У 1997 року в рамках візиту в Україну дружини Президента США Біла Клінтона клініку відвідала Хіларі Клінтон – майбутній держсекретар США. У 2000 році були проведені збори працівників Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні, того ж року було проведено збори дітей, яких в клініці було вилікувано від онко-гематологічних захворювань. У 2006 році починається розвиток психологічної служби лікарні, запроваджено проект «Доктор Клоун». У 2007 році завершено оновлено неврологічне відділення, у 2008 році – оновлено операційні, а у 2012 році відкрито дитяче відділення хронічного гемодіалізу.
Зараз в складі Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру працюють такі клінічні підрозділи (відділення): приймальне, нейрологічне, гематологічне, педіатричне, хірургічне, відділення інтенсивної терапії і реанімації, центр муковісцидозу, клініка дитячої імунології та ревматології, бактеріологічна лабораторія, відділення надання медичних послуг, клініка психологічного здоров’я, дітей, підлітків та молоді, сурдологічн, фізіотерапевтичне, відділення діагностики, клінічна лабораторія, відділення гіпербаричної оксигенації та мобільний хоспіс для дітей. Керівником центру зараз працює Андрій Володимирович Синюта.
Львівська міська дитяча клінічна лікарня почала працювати у лютому 1993 року. Першого пацієнта лікарня прийняла 9 березня 1993 року, а першу хірургічну операцію було проведено 20 квітня 1993 року – в той день лікарня почала працювати в повному об’ємі. Зараз в Львівській міській дитячій клінічній лікарні працює 16 клінічних і 7 параклінічних відділень та консультативна поліклініка на 240 відвідувань в зміну. У консультативній поліклініці при Львівській міській дитячій клінічній лікарні організовано прийом 21 лікаря-спеціаліста. У колективі лікарні працює 177 лікарів, із них 94 – вищої кваліфікаційної категорії, 1 Заслужений лікар України та 6 кандидатів медичних наук. Медичну допомогу дітям надають 373 медсестри, в тому числі 219 медсестер вищої кваліфікаційної категорії та 45 медсестер, які мають ступінь бакалавра.
Щорічно у приймальному відділенні Львівської міської дитячої клінічної лікарні оглядається більше 20 тисяч маленьких пацієнтів, більше 17 тисяч дітей госпіталізується на стаціонарне лікування. Біля 100 тисяч маленьких пацієнтів отримає консультації в консультативній поліклініці лікарні. За 25 років від початку роботи Львівської міської дитячої клінічної лікарні у приймальному відділенні медичного закладу було надано медичну допомогу півмільйона маленьких пацієнтів, у стаціонарі проліковано понад 300 тисяч пацієнтів, у консультативній поліклініці було надано більше ніж півтора мільйони консультацій.
На базі Львівської міської дитячої клінічної лікарні функціонують дев’ять міських центрів: алергологічний, статевого виховання дітей та підлітків, коло проктологічний, антиарабічної допомоги, протисудомних станів у дітей, мініінвазиних хірургічних втручань у дітей з урологічною патологією, гастроентерологічний, дитячої нефрології та артеріальної гіпертензії, реабілітації дітей із вродженими та набутими формами кривошиї. В складі ЛМДКЛ працюють такі відділення: приймальне; діагностичне; відділення анестезіології із ліжками інтенсивної терапії; відділення анестезіології та інтенсивної терапії ново роджених; три педіатричних відділення; неврологічне; центр дитячої гастроентерології; алергологічне; анестезіологічне відділення без ліжок; нейрохірургічне; невідкладної хірургії; хірургії вроджених вад розвитку; ортопедо-травматологічне; отоларингологічне; офтальмологічне; урологічне; відділення реабілітації; функціональної діагностики; рентгенологічне відділення та клініко-діагностична лабораторія.
Пріоритетами роботи в лікарні є інтенсивна терапія, в т.ч. новонароджених; нейрохірургічна допомога та хірургія новонароджених; малоінвазивні операційні втручання; корекція вроджених вад розвитку шлунково-кишкового тракту в дітей раннього віку; проведення скринінгових програм обстеження: органів зору, слуху, кульшових суглобів, патології серця і центральної нервової системи; проведення алергодіагностики у дітей раннього віку; реабілітаційна допомога, програми релактації (підтримки грудного вигодовування) та участь в проекті «Трансплантація печінки у дітей».
Львівська міська дитяча клінічна лікарня акредитована комісією Міністерства охорони здоров’я України на вищу категорію, сертифікована на статус «Лікарня доброзичлива до дитини», майже всі відділення лікарні сертифіковані на статус «Чиста лікарня, безпечна для пацієнтів».
Антон ЛЯГУШКІН
Використано матеріал із наукових статей Оксани Стадник та офіційних сайтів Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит», Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру та Львівської міської дитячої клінічної лікарні.
