Сьогодні пропонуємо вашій увазі публікацію з газети «Діло» від 25 липня 1930. На жаль, авторство встановити не вдалося, проте враження можна собі скласти досить цікаве. Автор статті гостро критикує міську владу за погані побутові умови мешканців Богданівки. Для повноти вражень збережено мову оригіналу.
“Богданівка, це дільниця Львова положена за Городецькою рогачкою, по обох боках городецького гостинця. Тягнеться вона від рогачки, почавши аж до так званої шкарпи, себто залізничого тору, який веде на Станиславів.
З цеї сторони межує Богданівка зі Сиґнівкою. Прилучена Богданівка до Львова кількадесять літ тому. Мешканці Богданівки це головно залізничники, трамваярі, почтовці, ремісники. Будинки ближче міста поверхові, в дальших улицях партерові, хоч і в дальших улицях зачинають будувати тепер майже виключно поверхові каменички.
Однак мимо того, що Богданівка вже кількадесять літ належить до Львова і є вже доволі значно заселена, та мимо того, то мешканці Богданівки, як горожани Львова платять величезні міські податки і ріжні оплати, Богданівка не має досі нічого з тих „благодатей”, які повинна мати як дільниця Львова. А саме: вулиці на Богданівці цілком не упорядковані. Вище сказане дотичить як хідників, так і доріг. Хідників на Богданівці нема зовсім. Нема їх навіть коло самої рогачки, де стоять великі дво- і три поверхові камениці, нема розуміється дальше на гостиици і в бічних вулицях. Коли візьмемо на увагу, шо ґрунт на Богданівці, це неперепускаєма глинка, то можемо собі представити, яке непроходиме багно і води панують на вулицях Богданівки в порі дощів, цебто на весну і в осені. Треба бристи в болоті по кістки, а місцями треба держатися руками парканів і так „переховзуватися” попри них, бо інакше вліз би в болото по коліна. Знова в літі уносяться на вулицях Богданівки а головно на городецькім гостинці, яким ходить богато людей і їздить богато всяких возів, авт, автобусів і т. і., цілі гори густого пороху, змішаного з димами від бензини, нафти і т. д. Цей страшний порох вдихають люди, а також паде він на ріжні засоби поживи, розложені на продаж на торговій площі за рогачкою. Цеж прямо кпини зі всяких правил гігієни. А панам з львівського магістрату ніколи не прийде і на гадку, шо треба би гостинець від часу до часу скропити водою, щоби в цей спосіб запобічи цій страшній язві пороху. Магістрацький віз до скроплювання вулиць тут абсолютно ніколи не показується. Їздня і то дуже дрантива істнує тільки на гостинці. У бічних вулицях нема її зовсім і в фізично не можливо, шоби в пору довших дошів, який будь віз або авто могли доїхати в дальші вулиці. Треба висідати і йти пішки, а тягарі переносити. Автор цих стрічок знав дуже добре всі дільниці Львова, але такого непроходимого болота і такого страшного пороху, які в на Богданівці, не стрічав ніде. В зимі знова навіває вітер на вулиці Богданівки грубезні верстви снігу на метер і більше високі і місцями треба йти по цих верствах снігу навіть по више парканів, які снігом цілком закриті. Снігу магістрат на Богданівці розуміється ніколи не змітає. І це все діється, не зважаючи на те, що львівський магістрат стягає з мешканців Богданівки дуже високу, таку як у місті, де в місцями гарно, а принайменше яко тако уладжені вулиці, дорогову оплату. Ресурси горожан Богданівки проти вимірові цеї оплати (як нема дороги то нема защо платити дорогової оплати) не мають ніякого наслідку. їх воєвідство стало відкидає.
В останніх часах принесли часописи вістку, що на просторі шістьсот метрів, почавши від рогачки, має бути упорядкований гостинець, але не знати оскільки це буде зреалізоване, бо вже минає липень, а ще робіт не розпочато. А врешті, що значить шістьсот метрів гостинця у порівнанні до решти гостинця і бічних вулиць. Каналізації на Богданівці нема майже зовсім. Канал йде тільки гостинцем і то лише частинно від рогачки до тзв. міської вулиці, яка провадить на Левандівку (шістьсот метрів). У бічних вулицях каналів нема. І нічого не помагають прохання мешканців Богданівки, вношені в тій справі до львівського магістрату. Магістрат Богданівки не каналізує, але напр. за те, що в деяких місцях рови, які відпроваджують нечистоту виходять на залізничі тори, накладає на мешканців Богданівки високі кари. Водотяги переведені на Богданівці тільки на гостинці. На бічних вулицях їх нема. Та це не перешкаджає маґістрацьким урядникам вимірювати мешканцям Богданівки водотягову оплату, таку як у місті. Треба аж ресурсів, всяких комісійних оглядин і т. і., щоби оплату зчеркнути. Нема то, як свята магістратська бюрократія.
Електричне освітлення впроваджено на Богданівці доперва недавно і то тільки частинно на гостинці і на деяких бічних вулицях. Але світяться не всі запроваджені лямпи, а тільки кожна друга. На деяких вулицях ше не заведено освітлення і там панує в ночи кромішня тьма. Як почуваються люди, яким приходиться йти тими вулицями, особливо як в дощ і болото, легко собі уявити. До цікавих богдановецьких куріозів належить напр. також і те, що горожанам Богданівки вимірює львівський магістрат з запалом гідним ліпшої справи оплати «від сміття», тобто від вивозу сміття, хоч магістратський віз, який вивозить в місті сміття з домів, ніколи в такій ціли на Богданівку не показується. Показується він на Богданівку в цілком іншій ціли, а саме тому, шоби висипати в вибої і нерівносте вулиць Богданівки забране в місті сміття. І треба доперва мозольних старань і ресурсів, щоби таку оплату від вивозу сміття, вимірену горожанинові Богданівки, магістрат счеркнув. З інших богданновецьких особливостей слід відмітити те, що Богданівка, яка є частиною міста, відділена від міста рогачкою і горожани Богданівки, тобто горожани Львова, коли їдуть до Львова, мусять на рогачці складати оплату. Треба, шоби магістрат як найскорше постарався про цілковите знесення рогачки, або принайменше про перенесення її дальше. Так представляються вкоротці зібрані «гаразди» Богданівки. З цього представлення можна видіти, які «порядки» запровадив львівський магістрат на Богданівці за кількадесять літ, на протязі яких Богданівка належить до Львова. Такий стан річей, це просто скандал. Чи справа зміниться колись на ліпше, тяжко вгадати, бо магістрат має „характер” і тяжко його вирвати з вродженої йому апатії та бездільности. Та на кожний випадок треба пробувати. І мешканці Богданівки вже почали пробувати.”
Газета «Діло» від 25 липня 1930 року
