Якщо українці хочуть нічого не розуміти у минулому наших територій, сприймати свою історію вузько та стереотипно, то потрібно взагалі не зважати на єврейський фактор та єврейське питання. До вибуху Другої світової війни у 1939 році в багатьох українських містах та містечках частка єврейського населення сягала третини від загальної кількості, а подекуди становила більше половини, або й ще більше. При цьому, відносини українців та євреїв складалися по-різному. Та й євреям на українських землях доводилося пережити найрізноманітніші епізоди. Найцікавіші з них стосувалися межі, пограниччя, кордону. Сьогодні одна з таких історій.
Десятиліття блукань пустелею людства
Після 1492 року, принаймні у трактуванні окремих вчених, не лише закінчувалося Середньовіччя й розпочинався ранній новий час. Також десь у той час почалась активна хвиля переселення євреїв на українські землі. Завершення Реконкісти у Іспанії стало позитивною новиною, але не для всіх. Нащадки Авраама, Ісаака і Якова після постання нової потужної держави на Піренеях були змушені шукати нового пристанища й активно переселялися на інші території. Багато їх прийшло і на сучасні українські терени. Якщо між раєм і пеклом, то життя євреїв на наших землях було радше другим. Проте їм тут сподобалося і впродовж декількох сотень років терени сучасної України стали для них рідними.
Коли у 1772 році Габсбурги, Гогенцолерни та Романови шматували Річ Посполиту, то перші і треті успадкували ще й величезну частку єврейського населення на нових територіях, які приєднали до своїх імперій. Адміністрація Габсбургів та Романових по-різному провадила діалог з євреями. Перші сприяли асиміляції. Другі від початку історії відносин протиставили євреїв усім іншим, змусивши їх жити у так званій смузі осілості, яка включала одні території, але виключала інші. Проте контакти між євреями та неєвреями відбувалися в обох випадках. Зокрема, навіть на найвищому рівні – царської родини. Часто в найбільш неочікуваному вигляді.
Конспірологія по-царськи
Про представників королівських та імператорських родин існує безліч різноманітних легенд та оповідок. Проте не всі з них є безпідставними вигадками. Скажімо, у 1790-ті роки майбутній правитель Російської імперії Павло І подорожував зі своєю дружиною, Марією Федорівною. Вони запланували велике турне від столиці однієї могутньої імперії і до столиці іншої. З Романових у Габсбурги, можна сказати. Відтак подолали непростий маршрут від Петербургу і до Відня. Дорогою багато побачили і відвідували різні населені пункти. Зокрема, прикордонне тоді містечко Броди.
Характерно, що подорожували вони інкогніто. Тому могли ходити поміж людей так, що ніхто навіть і не підозрював, що це представники царської родини. При цьому, самі Броди, які були одним із найбільших торгових осередків в той час, їм сподобалися не особливо. Щоб задовольнити свою цікавість, вони відвідали місцеву синагогу. У пізніших документах і листуванні представники царської родини писали, що у них залишились не найкращі враження. Зокрема, вони характеризували Броди як “цей жахливий Єрусалим”.
Броди в той час, між іншим, дійсно називали “Галицьким Єрусалимом”. Проте ця естетика не сподобалась представникам царської родини.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гриневич Л., Гриневич В. Євреї в Україні // Енциклопедія історії України, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Petrovsky-Shtern Y. The golden age Shtetl. A new history of Jewish life in East Europe. – Princeton and Oxford: Princeton University Press. – 301.
- Созанський І. З минувщини міста Бродів. Причинки до історії міста в 17 ст. – Львів: Записки Наукового товариства імені Шевченка, 1910. – Т. 97. – Кн. 5. – С. 5-25.
