“Церкви та цвинтарі Західної Канади” зараз в Україні

Впродовж місяця, з 10 березня до 10 квітня, в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького“ експонується виставка-фоторепортаж „Церкви та цвинтарі Західної Канади“. Авторка — львів’янка Устина Стефанчук зараз мешкає в Едмонтоні (Канада). Кількарічні мандрівки українськими поселеннями канадських прерій науковиця присвятила поверненню із забуття святинь та поховань українців, які понад сто років тому, в пошуках кращої долі, покинули рідні землі та оселилися в Канаді.

Свої дослідження Устина Стефанчук провадила в двох штатах — Альберта й Саскачеван. Як наголосила авторка на презентації виставки, в місті Едмонтон, де вона тепер проживає, кожен дев’ятий мешканець говорить українською, а кожен п’ятий — українець. Хоча, переконана, що насправді їх значно більше. Та багато з нащадків вихідців із наших земель під впливом російської церкви або британської і французької культур вже не асоціюють себе з Україною.

— Українці почали виїжджати до Канади наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Здебільшого це були вихідці з Галичини і Буковини, які втікали від безземелля, безробіття, безнадії. Ці люди бути малоосвічені чи взагалі неосвічені. Низьким рівнем їхньої свідомості користалися французькі клерикальні кола та російські батюшки. Вже в 1894 році вони прислали з Сан-Франциско свого священика, тоді, як брати василіяни з’явилися в Канаді лише в 1902 році. Тож перші бажання сформувати українські парафії закінчувалися досить сумно, бо завжди в громаді з’являлися люди, які хотіли бути окремо, — розповіла Устина Стефанчук.

Незважаючи на те, що під час наступних міграційних хвиль на канадську територію приїжджали й інші категорії українців, ситуація не надто змінювалася. Навіть зараз релігійні питання в українській канадській діаспорі досить неоднозначні. Наприклад, в Едмонтоні є майже два десятка українських церков і одна — московського патріархату, але туди ходить 90 відсотків українського населення і править український священик.

Ще одним фактором збільшення впливу московського патріархату на релігійні вподобання наших земляків стало те, що нащадки українців втрачали зв’язок із рідною вірою, а ті хто залишилися — вже в поважному віці і не могли зарадити з утриманням церков. У той час, 60-70-ті роки минулого століття, з’явилися священики московського патріархату, які були готові правити безоплатно і обіцяли зменшення податків на утримання храмів.

Дослідниця розповіла про сумну долю українських церков. У багатьох поселеннях вони десятки років стоять пусткою або й взагалі їх нищать.

— Храми часто перетворюють на приватне житло. Я була в одній із таких церков: на місці престолу стоїть диван, на хорах влаштована спальня. Або, що ще гірше, — священик, який щотижня служить богослужіння, проводить спеціальний обряд десакралізації після якого церкву спалюють. Одного разу я вирішила подивитись на давню українську церкву 1911 року та коли приїхала, то застала тільки згарище, — наголосила Устина Стефанчук.

Українські цвинтарі в Канаді зацікавили львів’янку тим, що на надгробках є чимало історичної інформації. Це не лише дата народження і смерті, а також місце народження в Україні, рік переїзду в Канаду, професія.

Покоління українців у Канаді, які дбали про розвиток громади та церков вже відійшло, а їхні нащадки більше зосереджені на власних справах. Та дослідниця переконана, що активісти нового покоління, які зараз обстоюють збереження спадщини наших предків, зможуть змінити ситуацію на краще.

Наталія ПАВЛИШИН