Цьогоріч минає 730 років з дати, від якої ведемо літочислення княжої Церкви святого Миколая (за сучасною адресою вул. Б.Хмельницького, 28). І хоча час її будівництва напевно невідомий, беззаперечним є те, що цей храм є одним з найдавніших у нашому місті.
Тож хочемо запропонувати читачам Фотографій Старого Львова з історією церкви, яку було описано у першому українському путівнику Миколи Голубця і Левка Лепкого (Львів. Видавництво “Червона калина”. Жовква, 1925 р.). Відомий український історик та краєзнавець Микола Голубець є автором першого розділу книжки: “Історія Львова від найдавнійших часів. Історичні памятники старовини”, де і розповідається про Церкву святого Миколая (текст подаємо оригінальним).
Церква св. Миколи.
Святомиколаївська церква у стіп замкової гори, яку старі документи зовуть «Будельницею», при улиці «під Брамкою», де Жовківська вулиця розходиться з Замарстинівською, це після традиції – найстарша з церков Львова.
Після сфінгованої в ХV в. «грамоти кн. Льва» істнувала вона вже 1292, р. і була надворною церквою князя. В городських актах м. Львова згадується вона в пол. ХV віку, разом з церквами: Міською (Успенською), св. Юра, Онуфрія, Теодора, Богоявлення, Воскресення і Благовіщення. 1471 р. звільнено її від податків, а 1543 р. від замкового суду, супроти чого стала вона «юридикою», виконуючи право суду над жителями церковної землі. Маєтности, якими вивінували св. Миколаївську церкву українські князі мали обіймати частину нинішного жовківського передмістя та Лисиницькі, Знесінські і Кривчицькі ґрунта. За пароха о. Степана (1539-1579) оснувалося при церкві Брацтво, яке управляло юридикою до 1744 р. та виконувало патронат над церквою. Брацтво висилало своїх відпоручників до Ставропіґії, з якою разом «во всем одностайне, вірне а неодступне аж до сконченя», боронило прав поневоленої нації.
Нинішна церква завдячує свій вигляд основній обнові з кінця ХVІІ віку, про що говорить напись на чоловій арці головної нави. Вона характеристична своїм поземим пляном, який творить форму рівнораменного хреста. До головної нави, на якої могутніх луках спирається еліптичної форми копула з ліхтарнею, притикає зі сходу прямокутна пресбітерія із абсидою в тричверти кола покрита менчою копулою, а з заходу прямокутний притвір, званий «бабинцем». По боках маємо короткі нави, з яких права закінчена полукруглою абсидою, а ліва плоскою стіною, зрізаною наприкінці ХVІІІ віку, коли добудовано захристію.
Цілість св. миколаївської архитектури викликає вражіння глибокої старовини, яку підчеркує тесовий камінь її первісної конструкції, відслонений при обнові літом 1924 р. Дивлючись на поземий плян св. Миколаївської церкви, можна з великою правдоподібністю припускати, що первісно церква була центробазилічною, при чому бокові нави рівналися довжиною з притвором і щойно свобідно переведена реконструкція ХVІІ віку надала її нинішний, хрестообразний вид.
Особливо гарним є зовнішний вид церкви від сторони вівтарних абсид, що в комбінації з ренесансовими копулами творять привабливу цілість. Не можна цього сказати про фасаду церкви з її трьохкутним,бароковим фронтоном. При останній обнові украшено фасаду фресками Петра Холодного, з яких три, а саме Розпяття і Богородиця та св. Іван по боках заступили місце знищених мальовил з ХVІІІ в., а св. Микола над входовими дверми доданий уже артистом самовільно.
Внутрішня обстановка церкви вражає нас своєю убогістю. Склалися на це спустошення та пожежі, які нищили церковцю протягом ледви нецілого ХVІІ в. та кількакратно на прикінці ХVІІІ віку.
Стіни почорніли; вічний полусумерк, спричинений замурованням чотирьох великих вікон у великій копулі, викликує вражіння пустки, серед якої чорніє два рококові престоли в бокових навах, дві такіж сповідальниці, амвон та рококовий іконостас в пресбітерії, усе удержано в темно-брунатній красці зі скупою позолотою.
Уся рококова обстановка церкви походить з кінця ХVІІ віку і завдячує своє істнування старанням та коштам тогочасного пароха о. Дунікевича і, ще тоді крилошанина а відтак епископа, Петра Білянського. За них то заставлено усі свобідні кутки церкви вівтарями, яких ще в ХІХ. ст. було в церкві сім. Лобеський,який описував ікони львівських церков в пол. минулого століття, застав тут ще багато старовини з ХVІІ а може й раньших віків, між иньшими частини старого іконостаса, розвішані кругом по церкві. Нині усі ті памятники можна почислити на пальцях. Отже ікона Богородиці з Дитятем у вівтарі лівої нави,добре мальовило ХVІІ в. на золотому фоні з тиснутим, ренесансовим орнаментом, друга менча і мабуть новійша Богородиця в лівому крилосі перед іконостасом, уся покрита золоченою «суконкою», а далі погруддя св. Теодора Тірона, храмовий образ знесеної церкви, св. Теодора, св. Микола Чудотворець теж закритий золоченою суконкою та ікона Покрова Богородиці на стіні головної абсиди, іконоґрафічно найінтересніщий памятник св. Миколаївської церкви. Лозінські назвав цю Богородицю „крилатою”, не доглянувши, що ці крила, то символічні стяжки, що спливаючи з рамен Богородиці, унагляднюють ласки, яких ждуть від Христової Матері грішні душі.
Решта образів нова. Вісімнайцятим віком задихає „Свята Родина” біля входу з бабинця до головної нави. На стінах лівої нави повішено два академічні мальовила – голова пророка Ісаї та „Христос в дорозі до Емаус” – пожертвувані для церкви галицьким намістником ґp. А. Ґолуховським в 1857 р. У великому вівтарі стоїть два ажурно-різьблених хрести в срібній ґравірованій оправі, з яких більший має кириличні, молдавські написі. В долівку пресбітерії вмуровано два невеличкі відломки нагробних плит з затертими написями і орнаментом. Багато нагробних плит перенесено до Пятницької церкви, де ними виложено… долівку.
Софія ЛЕГІН
