Сьогодні хочемо познайомити читачів із публікацією авторства українського громадського діяча в Галичині, редактора низки українськомовних видань Івана Німчука, про Церкву св. Миколая, яка походить зі с. Кривка, що на Турківщині та яку у 1930 році коштом Митрополита Андрея Шептицького, стараннями директора Національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького і мистецтвознавця Михайла Драгана перевезли до Львова на територію Свято-Іванівської Лаври.
Після освячення у 1931 році храм був присвячений Софії – Святій Премудрості Божій, а згодом став першим музеєфікованим об’єктом Львівського скансену.
Стаття про пам’ятку була опублікована у часописі “Діло” (№ 149 від 07.07.1931р.). Правопис тексту залишаємо оригінальним.
Цінна памятка нашої культури.
Ів. НІМЧУК
З нагоди посвячення церкви Студитів у Львові дня 7. ц. м.
Місто Львів, таке богате в ріжнородні памятники старовини, збогатилося ще одною цінною памяткою нашої культури. Є нею прегарна деревляна церква на полях (узгірях) Кривчиць-кольонії, прилучених недавно до Львова, кілька хвилин ходу від Личаківського двірця. Церкву цю перевезено з села Кривка, пов. Турка, з кінцем липня мин. року й уставлено на вирівняній з тією метою площі біля монастиря Студитів у часі від серпня до кінця жовтня тогож року. В цьому вже році церкву обведено відповідним парканом, зроблено від сторони залізничого тору входову браму й цілу церковну площу обсаджено молодими деревцями. А в останніх днях церква та дістала ще одну дорогоцінну прикрасу: старий, стилевий іконостас, прегарну памятку нашого малярства кінця XVII й початку XVIII століття.
Церква з Кривки, що обслуговує тепер не тільки потреби мешканців монастиря Студитів, але й потреби широких кругів нашого населення, яке з року на рік густішою громадою посилюється в сусідстві на полях Кривчиць та узгірях Знесіння, є спражньою перлиною бойківської архітектури. Збудована вона по всій правдоподібности в половині XVIII століття. Як усі бойківські церкви, є й ця церква тридільна, значить: вона складається з трьох квадратів, які творять пресвитерію, наву й бабинець. Одночасно ця церква є триверха, при чому кожний з тих верхів має кількакратні заломання, так, що верхи виглядають наче індійські пагоди. Перший з тих верхів, що покриває собою квадрат над бабинцем, є одночасно дзвіницею, що видно з отворених голосників під банею. Другий верх (над навою) є очевидно найбільший, третій (над пресвитерією) подібний до першого, тільки дещо може стрункіший і шляхетніший. В цілости всі три верхи творять прекрасну гармонійну цілість і людське око не може ними досхочу налюбуватися.
Не менше гарна також декоративна частина церковної будівлі. Передовсім дуже інтересний ґанок із заходу, на якому слідні впливи барока, дальше різьба церковних одвірків і чудова, наскрізь ориґінальна ґалєрійка, що обігає бабинець з полудня, заходу і півночи. Варто звернути також увагу на профілі випустів, на яких опираються піддаша, в першій мірі на ґанку, а в середині церкви перехід з бабинця до нави, де на верхах видно чудові хрести простої ковальської роботи.
Коли ціла та будівля є безперечно великою цінністю сама по собі і вказує на високу культуру й інтелігенцію нашого селянства, бо-ж та церква (як зрештою всі наші деревляні церкви) є твором селянських майстрів, – то не меншу цінність уявляє з себе й іконостас, що його уставлено в цій церкві заходами о. ігумена Студитів Климентія Шептицького й управи Національного Музею. Іконостас той якогось незнаного творця-маляря зложено вже в Музею з двох основних частей: І частина походить з села Воля Жовтанецька (парохія Желдець, пов. Жовква) і – як вказує на це дата – намальована 1675 р.; ІІ частина (намісні ікони) походить з іконостасу в селі Боянець (пов. Жовква) з початку XVIII століття. Царські ворота і діяконські двері (у стилі барока) додано зі складів Музею, а походять вони з Коломийщини.
Розуміється, іконостас як цілість треба було змонтувати і зреконструвати його мальовила й різьби так, щоб він по змозі нічого не стратив зі своєї первісної краси. Все те треба було робити обережно і, розуміється, наскрізь фахово. Цього нелегкого завдання піднялися: арт. Магалевський, що відновляв і доповняв усе темперною технікою, і п-і С. Паращук, що виконала консервацію, відчищення і доставлення іконостасу з великим умінням. Усе те відбувалося очевидно під постійним доглядом управи Нац. Музею.
Крім іконостасу є ще в церкві інші цінні памятки старовини. Так прим, над навою висить дуже ориґінальний деревляний павук (походить з Турчанщини), який теж треба було основно відреставрувати. Знов-же перед іконостасом, по обох сторонах царських воріт, стоять також старі, ориґінальні свічники з дерева, які, подібно, як павук, приспособлено до вжитку зі зборів Нац. Музею. Як царські ворота й діяконські двері, так теж і павук і згадані свічники споруджені у стилі барока.
За відступлення церкви з Кривки для Львова належиться прилюдна подяка парохові і мешканцям того села, що, збудувавши у себе нову, більшу церкву, відступила свою стареньку церковцю оо. Студитам*). За придбання такого мистецького скарбу для Львова належиться повне признання ігуменові о. Кл. Шептицькому, що, йдучи за фаховою порадою співробітника Нац. Музею п. Михайла Драґана, не пожалував ні труду ні коштів на довершення цього прегарного діла. Для повноти зазначимо ще, що догляд над збереженням усіх археольоґічних особливостей церкви мав від першого до останнього дня при уставлюванні будівлі згаданий п. М. Драґан, який і довів до того, що церкву поставлено зовсім докладно у тій самій формі, що її вона мала в Кривці.
*) Гарний примір для тих наших місцевостей, що поруч нової мають і стару церкву, яка стоїть переважно без ужитку і нищиться таки на очах. Чи не краще передати таку церкву до такого села, де її зовсім немає?
Іван НІМЧУК
