У цей день сто двадцять років тому народився Ярослав Середа, відомий світові як автор низки винаходів із нафтохімії. А в моїй дитячій уяві він назавжди залишиться тим, хто, будучи в поважному віці, бігав у хатніх капцях навколо столу за майже трирічною онукою, доводячи її до радісного вереску. У такі моменти помешкання поважного вченого-нафтохеміка, а за сумісництвом життєрадісного дідуся, наповнювалося галасом і дитячим сміхом…
Про таких, як він, кажуть «справжній вчений». Міг енну кількість разів за день вітатися з рідними на кухні і водночас обчислювати в голові складні хімічні комбінації. Хімія, точніше хемія, була його життям.
Мій дідусь завжди був стрункий і акуратний, такий собі «пристійний госць», як любив казати у таких випадках мій покійний тато. У свої 80-ть ловив на собі захопливі погляди навколишніх, коли вальсував із бабцею на діамантовому весіллі, майстерно втинаючи різні па. А танцював таки неперевершено – давався взнаки юнацький досвід вчителя танців, коли змушений був заробляти на шматок хліба, допомагаючи батькам. Він умів давати собі раду і це було його чеснотою. У тяжкі часи совєтського тоталітаризму мав сміливість відверто декларувати свою релігійність, пояснюючи, що мусить святкувати Різдво і Великдень, бо його дружина є донькою греко-католицького священника. Міг собі це дозволити через поважний вік і відповідний статус у тій же «совєтській» хімічній науці.
Досконало знав польську, німецьку і чеську, на середньому рівні володів словацькою й англійською мовами, а от російською говорити так і не навчився, хоча писав нею грамотно. Саме тому уникав публічних виступів на «русском». Через дідусеву російську у ВНДІПКнафтохім (згодом НПО «МАСМА»), де він «хімічив», ходили анекдоти.
За іронією долі, саме ця кумедна неспроможність розмовляти російською й стала каталізатором для знайомства моїх батьків. Моя мама разом із колєжанками невгамовно «вмлівала» від лексики сивочолого члена-кореспондента Середи, що саме звітувався на нараді, а мій тато, що сидів позаду них, після енних смішків таки звернув увагу на симпатичну дівчину, яка підсміювалася з його батька. А вже за кілька днів із квітами зустрічав її на побаченні.
Таким щирим і смішним дідусь залишиться в моїй уяві. А світові він запам’ятається своїми поважними науковими здобутками. Адже вперше науково обґрунтував нові методи аналізу хімічного складу органічної маси кислих гудронів, а згодом розробив ефективний спосіб одержання присадки для моторних олив. Також не забував про екологічний аспект і працював над безпечним утилізуванням відходів.
Як і більшість українців, народжених на межі ХІХ–ХХ століть, Ярослав Середа мав непростий життєвий шлях. Народився у Радехові у родині шкільного інспектора Івана Середи та вчительки Юзефи з дому Оришкевич, яка врешті повністю присвятила себе вихованню вісьмох дітей. Дідусь був найстаршим серед них.
Навчався у вселюдній школі в Радехові, потім у гімназіях Турки і Самбора, останню закінчив 1918 р.
Не зміг залишитися осторонь тих бурхливих громадсько-політичних подій, що вирували у Галичині. Тож упродовж 1918–1919 рр. – він у лавах Української галицької армії як учасник українсько-польської війни.
Після повернення з війська мав намір розпочати студії, однак несподіваний арешт батька польською владою через активну громадську діяльність змінив усі плани.
Юний Ярослав змушений був допомагати матері утримувати молодших братів і сестер. Юнак не цурався жодних підробітків – продавав у склепі, приватно вчителював, навчав танців, розмальовував у часі різдвяних свят «миколайчиків», підробляв бухгалтером, статистом, фотографом.
Нагода знову подумати про вищі студії з’явилася щойно 1922 року: для українців двері Львівського університету виявилися зачиненими, тож Ярослав вирішив вступати до Празького технічного університету на хімічний факультет. У Празі провадив активне громадське життя, у вільний від лекцій час танцював у студентському ансамблі.
1925 р. з’явилася нагода повернутися до Львова і Ярослав Середа продовжив навчання у Львівській політехніці на кафедрі технології нафти і газу. У той час її очолював польський вчений зі світовим ім’ям Станіслав Пілят.
Невдовзі професор помітив здібного студента і після закінчення студій запросив залишитися на кафедрі на посаді ад’юнкта (помічника). Молодий науковець зайнявся дослідженням нафтових сульфокислот і як наслідок – 16 патентів у співавторстві зі Станіславом Пілятом у Польщі, Англії, Франції, США, Австрії, Данії, Румунії.
1928 р. Ярослав Середа одружився з учителькою з Лемківщини Ольгою Цапінською, донькою греко-католицького священника. За рік молода сім’я поповнилася первістком – сином Олесем (Олександром).
За рекомендацією професора Пілята Ярославу Середі пропонують посаду керівника науково-дослідної лабораторії на заводі «Польмін» у Дрогобичі. Зважаючи на непрості взаємини між українцями і поляками у 1930-х роках у Галичині, професорові довелося обстоювати кандидатуру свого українського вихованця у польському сеймі у Варшаві. До слова, доля самого Станіслава Пілята склалася трагічно – разом із гуртом львівських професорів був заарештований і розстріляний функціонерами гестапо на світанку 4 липня 1941 року на Вулєцьких пагорбах у Львові.
Друга світова війна застала родину Середів у Дрогобичі – на той час дідусь обіймав посаду головного інженера Дрогобицького нафтопереробного заводу. 1941 р. органи НКВС примусово евакуювали увесь керівний склад заводу вглибину СРСР – Ольга Середа із двома малими дітьми (1938 року на світ з’явився ще один син – Зенон) залишилася сама у Дрогобичі. Упродовж 1941–1944 роках Ярослав Середа працював на нафтопереробних заводах Грозного й Уфи.
Наприкінці війни вчений повернувся до родини у Дрогобич і обіймав посаду головного інженера тресту «Укрнафтозаводи». Як депутат Верховної ради УРСР зумів домогтися звільнення 1945 року ув’язненої у застінках дрогобицького відділу НКВС української молоді, якій інкримінували добровільну участь у німецькій протилетунській обороні, хоча насправді це була примусова акція.
За значний внесок у розбудову нафтової галузі Ярослава Середу 1951 року обрали членом-кореспондентом АН УРСР без попереднього захисту навіть кандидатської дисертації (до слова, захист таки відбувся, але чотири роки по тому). Невдовзі також отримав пропозицію стати заступником голови Львівської філії АН УРСР. Нова влада, роблячи такі стрімкі кадрові призначення, сподівалася, що новопризначений науковець із таким же запалом візьметься за розбудову партійно-адміністративної ланки хімічної науки. Однак цього не сталося – новий адміністратор був людиною порядною і не толерував бюрократичних традицій, всіляко уникав партійних методик у дослідницькій діяльності і підборі кадрів. Тому при першій влучній нагоді «визбувся» цієї роботи і цілковито присвятив себе хемії, як любив казати.
Аби зрозуміти, якою людиною був мій дідусь, варто лише згадати той факт, що він відмовився від пропозиції влади отримати нове просторе житло, щиро мотивуючи це тим, що родині підійде і більш скромний варіант.
Дідуся любили й шанували в колективі не лише за наукові здобутки, а насамперед за людські чесноти – був шанобливим, чесним, привітним. Майже кожну свою репліку розпочинав чи завершував фразою «прошу я вас» і це було його «фішкою». Тато розповідав, що дідусь практично жив «хемією» – міг від ранку до пізнього вечора з піднятими на чолі окулярами щось там змішувати, розділяти, екстрагувати чи випаровувати. Також любив жартувати, що найкраща хімічна паличка – то власний палець, бо він завжди на руці. І справді, коли терміново треба було щось розмішати, а скляної палички не було поруч, Ярослав Середа без вагань послуговувався мізинцем. І така безпосередність супроводжувала дідуся у всьому…
Залишався активним і щиро захопленим своєю улюбленою справою до останніх хвилин свого життя. Ще встиг відсвяткувати 80-літній ювілей на робочому місці, але несподівано важка недуга здолала його тіло. За кілька місяців, а саме 25 березня 1981 року, Ярослава Середи не стало…
Пам’ять про батька зберегли сини. Старший, Олесь Середа (1929–1989), за фахом лікар-фармаколог, викладав у Львівському медичному інституті і був близьким приятелем відомого львівського митця Романа Сельського, вони часто родинами відпочивали у Карпатах. Молодший, Зенон Середа (1938–2003), пішов батьковими стежками і став нафтохіміком-науковцем, хоча все життя любив музику, мав чудовий слух і голос, танцював та співав в ансамблі «Галичина».
Шкода, що разом нам судилося бути недовго. Прикро, що дитяча свідомість багато просіяла. Але й ці кілька епізодів, що виринають із пам’яті, назавжди залишили у моєму серці теплий і щирий спогад про мого дзядзя Славка, якому нині було б 120… І я точно знаю, що він зараз посміхається, десь там, на небі, прошу я вас…
Джерела:
Братичак М., Середа З. Вчений, інженер, громадський діяч // Аудиторія. 2000. 1–7 груд. С. 8.
Братичак М., Середа З. Середа не знав вихідних // Високий Замок. 2000. 13 листоп. С. 3.
Макітра Р. Член-кореспондент Академії Наук Ярослав Середа. 1900–1981 // Галицька брама. 1997. № 1. С. 20–21.
Ярослав Іванович Середа (до 100-річчя від дня народження) / уклав Зенон Середа. Київ; Львів, 2001. 32 с.
Світлини:
Родинний фотоархів
Оксана СЕРЕДА
