Сьогодні ми не будемо розповідати вам про історію, мистецтво, культуру, події тощо… Сьогодні ми розкажемо, а точніше, покажемо вам одне місце у Львові, в яке заходити без суму і болю неможливо… Покажемо очима трьох людей і вони поділяться з вами своїми враженнями. Місце – Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»…
Про свій погляд на підвали тюрми на Лонцького розповідає Андрій Роюк
Підвал тюрми на Лонцького, не в’язниці, а саме тюрми. Останній бастіон залишений людьми кілька десятків років назад. Востаннє в’язні тут були ще в 50 роках минулого століття.
Відчувається певний відгомін людських страждань. Не обов’язково навіть знати факти, що у малесеньких камерах, утримувалися багато людей у жахливих умовах, без світла, води та туалету.
Сирість, тіснява, людський стогін якось в’їлись в ці полущені стіни, утворюючи цим своєрідну енергетику. Відкриті дверцята для подачі їжі на старих дверях, очка, для спостережень, бракне хіба що миски чи горнятка. Спокій. Повна ізоляція від звуків бурхливого міста. Так собі подумав, що тут знаходиться ядро, в якому скупчений негатив подій цього закладу. Досі.
Вийшов звідти я мовчазним. І ще подивився на стіни тюрми, де постійно вирує життя. Якийсь метр стіни між цими середовищами…, і як це мало!
Роман Метельський та його враження від відвідин підвалу тюрми на Лонцького.
Хтось напевно розкаже про ці підвали з історичної точки зору, сухою мовою цифр, дат, списків та прізвищ – і, зрештою, буде мати рацію. Хтось буде тихо оплакувати своїх батьків та матерів, дідусів та бабусь, чи братів і сестер у німому безсиллі щось змінити. Хтось розкаже про події підвалу тюрми на Лонцького спогадами тих небагатьох вцілілих.
Для мене підвали розпочалися з холоду, холоду, що віднімає руки і підкошує ноги. Холоду, що викликає приступ паніки і, майже тваринне бажання розвернутися і тікати світ за очі з цього місця.
А ще запах. Запах вогкості, цвілі, в купі з їдким запахом щурячої сечі і ще невідомо чого… Запах, що заставляє паморочитись в голові і не втрачати свідомість, перебуваючи на межі двох світів…
Враження від підвалів тюрми на Лонцького Костянтина Баранюка
Потрапляючи сюди, починаєш розуміти весь жах тоталітарних режимів, приниження вартості людського життя, свободи громадян. Кожна камера наповнена енергетикою тих подій. Багато приміщень досі переносять тебе у ті часи.
