Про історичні події та явища ми судимо на основі наявних фактів й документів. Одні і інші є нашими єдиними дороговказами у заплутаному та таємничому світі минулого. Натомість, історія – це не тільки те, що ми знаємо, але також і те, чого не знаємо, або – чого знати не можемо. Двох останніх факторів ми зазвичай не беремо до розгляду, роблячи власні висновки про минуле. Парадокс, але і вони можуть мати певне значення. Часто навіть досить велике! До прикладу, робота шпигунів та таємних агентів. Її не завжди вдається відстежити неозброєним оком. Натомість, хто подібне зуміє, може дізнатися багато нового про речі, щодо яких, як був переконаний, знає все. Отож, давайте ще раз поговоримо про одного з найбільших порушників спокою у XVII столітті. Також про Львів, який у той час сприймався як один з опорних і важливих центрів Речі Посполитої.
Події Хмельниччини, як і будь-якої іншої серії військових кампаній, супроводжувалися активізацією роботи розвідки, контррозвідки, а також – агентурної мережі з обох боків. Дослідник історії козацтва та краєзнавець Іван Крип’якевич зазначав, що у війську Хмельницького за організацію розвідки та агентури міг відповідати Максим Кривоніс. Якщо це так, то вдавалося воно останньому зовсім непогано, бо в документах того часу трапляються згадки про діяльність козацьких “шпиків”. При цьому, вдавалися до різних хитрощів. У якості шпигунів для козацького війська залучали і жінок, або ж – агенти видавали себе за жебраки. Робота останніх, як би вони не виглядали, звичайно ж, дестабілізувала ситуацію у місті та околицях. Це не могло подобатися владі.
Як приклад навіть називають відомих у Львові та околицях книгодрукарів, які діяли на благо війська Хмельницького. Зокрема, Андрій Скольський (Скульський), який працював у львівській братській друкарні, а також співпрацював з іншим відомим друкарем Михайлом Сльозкою, молдовськими господарями. На основі перехопленого до нього листа, який був відправлений анонімним автором, представники влади зробили висновок, що і з Хмельницьким та його полковниками книгодрукар також співпрацював.
Особливо цікавий випадок, у контексті цієї теми, наводив згаданий вище Іван Крип’якевич. Покликаючись на дані краківських міщан, історик наводив розповідь про Богдана Хмельницького, якому в часі військової кампанії забракло військового спорядження – куль, пороху, зброї, амуніції. Допомогу гетьман вирішив знайти у Львові і написав до одного львівського міщанина, який був русином. У листі просив купити пороху, шабель, олова тощо. Хоч той міщанин і не був бідним – володів кількома кам’яницями у Львові, його все ж вирішили підтримати фінансово. У пшоні, яке перевозили на возах до Львова, йому послали гроші для відповідних закупів.
На нещастя козацького ватажка і львівського міщанина, той лист перехопили. Зрозуміло, що після прочитання – відправили далі. Він таки потрапив до чоловіка, якого звали Юрій (Георгій). Останній після того користувався особливо прискіпливою увагою з боку львівської влади – за ним стежили. Усі очікування підтвердились, коли для міщанина привезли вози з пшоном. Ще більше, коли Георгій почав розвозити це пшоно і збувати його, а відтак закуповувати інші товари – в когось олово, в інших порох або шаблі.
Представники міської влади дали йому відправити товар, який лише в дорозі перехопили і конфіскували. Юрія (Георгія) викликали на розмову і запитали, що то за зброя і у чому суть його контактів із Хмельницьким. Міщанин від усього відмовлявся, але не зумів заперечити, коли привели посланця, який приносив йому лист від козаків. Відтак Юрія (Георгія) посадили, конфіскували залишок надісланих йому грошей. Тоді ж у нього знайшли і іншу зброю. Він пробував викрутитися, що це для оборони Речі Посполитої, але чи йому повірили – сказати важко.
Що саме штовхало львівського міщанина на подібний ризик – питання відкрите. Бажання наживи, дружба, служба, чи якісь вищі ідейні принципи? Цей простір залишається вільним для інтерпретацій.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. Першодрукар, якого стратили за зраду Львова // Фотографії старого Львова, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/pershodrukar-yakoho-stratyly-za-zradu-lvova/
- Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – С. 161 – 162.
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 28 – 29.
