Перша лінія електричного трамвая у Львові поєднала залізничний вокзал із районом Софіївки та Виставковою площею, тобто верхньою терасою сучасного Стрийського парку. Наступна трамвайна лінія сягнула аж Верхнього Личакова – кінцева була біля школи Зіморовича (нині це Львівська середня загальноосвітня школа № 63). Отож, сьогодні «Фотографії Старого Львова» розкажуть про будівництво та експлуатацію трамвайних ліній на Личаків.
Відомий львівський краєзнавець Борис Мельник стверджує, що у XIV столітті частина сучасної вулиці Личаківської вище від місця, де зараз стоїть костел Св. Антонія, була частиною т.зв. «Глинянської дороги» – торгівельного шляху в напрямку Києва. Найближче до Львова на цьому шляху було містечко Глиняни (нині – Золочівський район), на честь якого і отримав назву гостинець. Нижня частина вулиці Личаківської – від сучасної вулиці Заньковецької і до площі Митної в XIV столітті була поросла густим лісом. Відповідно, Глинянська дорога проходила сучасними вулицями Заньковецької та Лисенка. За сучасною трасою вулиці Личаківської дорогу проклали лише наприкінці XV століття. Обіч цієї дороги в дуплі великого дубу, який ріс в районі сучасного військового госпіталю, у 1536 році було знайдено ікону Св. Лаврентія. Це визнали чудом і збудували костел, освячений на честь Св. Лаврентія. Наприкінці XVII століття обіч сучасної вулиці Личаківської заклали свій монастир отці-боніфратри, до складу цього монастиря і увійшов костел Св. Лаврентія.
Щодо самого поселення Личаків, то початково воно простягалося вздовж Глинянської дороги приблизно від сучасного Винниківського ринку до вул. Маріупольської (до 2022 р. – вул. Козланюка). Навіть у кінці ХVII століття це була досить дика місцевість: у 1674 році в районі сучасної церкви Св. Петра і Павла розміщувався табір польського короля Яна ІІІ Собєського: вночі майже до королівського намету підбіг вовк і загриз вартового.
У XVIII – ХІХ столітті мешканці Личакова займалися переробкою зерна на борошно та крупу – із тих часів до наших днів збереглися назви личаківських вулиць – Мучна та Круп’ярська. Була також на Личакові і вулиця Вітрякова, яку за радянських часів назвали на честь відомого італійського архітектора Россі. Восени личаківці йшли до Львова квасити капусту, наймаючись до окремих господинь. Виготовляли вони цей продукт за власним таємним рецептом і квашена капуста зберігала оригінальний смак аж до весни. А іще саме Личаків постачав Львову візників. Взимку вони працювали на санях, а влітку – на возах. Із часом личаківські візники придбали собі фіакри. Поряд із чесними трудівниками на Личакові також мешкали усілякі злочинні елементи.
В середині ХІХ століття верхня частина вулиці Личаківської (офіційно вона цю назву отримала лише у 1871 році) мала садибну, схожу на сільську, забудову. В основному будинки зосереджувалися в районі сучасного Винниківського ринку (Нижній Личаків) та церкви Св. Петра і Павла (Верхній або Горішній Личаків). Поселення Личаків мало власне самоврядування, яке очолював війт (староста).
Перші плани збудувати трамвайну лінію на Личаків датуються початком 1880-х років. Влада міста запропонувала Трієстинському трамвайному товариству продовжити лінію кінного трамвая, яка закінчувалася на Митній площі вгору по вулиці Личаківській аж до Бродівської (Личаківської) рогачки на в’їзді в місто. Проте, зважаючи на складний рельєф, Трієстинське трамвайне товариство не поспішало будувати трамвайну лінію на Личаків.
Мусимо пояснити читачеві, що ж таке Бродівська (Личаківська) рогачка. Багато хто із сучасних мешканців вважає, що назва походить від того, що відгалуження старої Кривчицької дороги (нині – вул. Долішня) справді схожа на зброю дітлахів – рогачку. Проте Личаківська рогачка – не єдина по Львову. Є іще Жовківська, Стрийська, Кульпарківська… Насправді рогачка – це міська митниця – митна система Австро-Угорщини іще тривалий час зберігала такий рудимент. Кожна рогачка мала шлагбаум і вартових. За право проїзду до міста із селян, котрі везли продукти до міста, стягували мито. Внутрішні митниці згодом зліквідували. А назва місцевості «рогачка» зберіглося.
Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці, яке також володіло залізницею Львів (Клепарів) – Белжець запропонувало місту збудувати мережу міської залізниці – парового трамвая, одна із гілок якої мала сягнути Личакова. До реалізації проекту справа так і не дійшла.
На початку 1890-х років міська влада Львова знову намагалася домовитися із Трієстинським трамвайним товариством про будівництво лінії кінного трамвая на Верхній Личаків та до Личаківського цвинтаря. Проте Трієстинське трамвайне товариство не пристало на ті умови, які пропонував магістрат. 18 квітня 1893 року магістрат прийняв рішення, що Верхнього Личакова і Личаківського цвинтаря сягнуть лінії електричного трамвая.
Будівництво лінії електричного трамвая на Личаків розпочали наприкінці літа 1894 року. Трамвайна лінія на Личаків відгалузилася від лінії до Виставкової площі біля Віденської кав’ярні і пройшла вулицею Кілінського (нині – Памво Беринди), площами Катедральною та Ринок, а також вулицею Руською. Частина цієї вулиці Руської (від площі Ринок до вул. Бляхарської) була настільки вузькою, що тут уклали лише одну колію. Пізніше тут було рейкове сплетення, яке проіснувало до середини 2000-х років. У 2006 році під час реконструкції тут уклали дві колії, щоправда трамваї на вузькій ділянці вул. Руської розминутися не можуть. Відповідно, для регулювання руху трамваїв встановлено спеціальні трамвайні світлофори.
Початково трамвайну лінію запроєктували прокласти по сучасній вулиці Чарнецького (нині – Винниченка) повз будинок намісництва (нині – Львівська обласна державна адміністрація), проте тодішній намісник Галичини Казимир Фелікс Бадені (1846 – 1909) виступив рішуче проти. За словами намісника гуркіт трамвая відволікав би його від державних справ. Відповідно проєкт змінили – колії проклали по вулиці Підвальній, в районі перехрестя із вул. Валовою пробили нову дорогу в Губернаторських валах, тут з’явилися S-подібні криві, які дотепники назвали «закрутні Бадені». Цікаво, що зрештою трамвайна лінія таки пройшла повз будинок намісництва – це була трамвайна лінія на Високий Замок, яку збудували у 1910 році, тобто після смерті Казимира Фелікса Бадені.
Трамвайна лінія по вулиці Личаківській від площі Митної до церкви Св. Петра і Павла була запроєктована, як двоколійна. Колії початково було розміщено біля хідників. Восени 1894 року прокладали лише одну колію. Другу колію прокладали вже у 1895 році, вона була введена в експлуатацію 16 жовтня 1895 року. Ділянки від церкви Св. Петра і Павла до школи Зиморовича, а також до Личаківського цвинтарю на початках були одноколійними.
Будівництво трамвайної лінії від Віденської кав’ярні до церкви Св. Петра і Павла завершилося в середині жовтня 1894 року. 13 жовтня 1894 року газета «Діло» писала: «Будова електричного шляху на Личаків і до Личаківського кладовища вже скінчена і на цілім просторі положено вже шини.
Шлях сеї залізниці пійде від Волоської церкви улицею Підвалєм, а відтак з улиці Валової, перекопаними т. зв. «ґубернаторскими» валами на улицю Чарнецкого і Личаківську. Оногди (нещодавно) розпочато вже уставляти стовпи і проводити дроти. Супротив того треба надіятися, що вже за кільканацять днів буде мати і Личаківське передмістє комунікацію.
Першій пробний віз по тім шляху має пійти дня 26 н. ст. жовтня. З днем отворення правильного руху наступить зміна в дотеперішній комунікації. Іменно шлях: Дворець – Віденська кав’ярня – Личаківська рогатка буде головний, а особи їдучі на улицю Паньску будуть пересідати коло Віденської кав’ярні».
Обкатка лінії на Верхній Личаків, як і було заплановано, була проведена 26 жовтня 1894 року. Про цю подію писала газета «Діло» в числі від 27 жовтня: «Вчера відбулася пробна їзда електричною залізницею від Віденської кав’ярні до церкви св. Петра і Павла на Личакові. Віз переїхав цілий шлях без перешкоди там і назад за пів години. Довгота лінії від головного двірця залізниці до церкви св. Петра і Павла виносить 5.3 кільометрів, а на переїзд сего простору треба було 38 мінут часу. На сій лінії буде ходити 11 возів що 8 мінут і задержуватись будуть на 10 перестанках».
Детальний опис обкатки трамвайної лінії на Личаків вмістила польськомовна газета «Kurjer Lwowski» у числі від 27 жовтня 1894 року. У цьому дописі зазначалося, що пробна поїздка почалася о 11:30. На обкатку було випущено тільки один трамвайний вагон від станції центральної біля Віденської кав’ярні. Крім директора підприємства електричного трамвая Керна у вагоні перебували члени електричної комісії магістрату на чолі із паном Шаером, кілька радних та чиновників магістрату, а також журналісти. Коли трамвай проїздив вулицею Руською здавалося, що він рухається тунелем.
Пробний рейс трамвая на Личаків завершився біля церкви Св. Петра і Павла. Було обіцяно, що протягом 6 тижнів буде добудовано відгалуження до школи Зіморовича (нині – школа № 63), а також до Личаківського цвинтаря. Вагоном керував інженер Довіш.
«Віддаль від Двірця державної залізниці до церкви Св. Петра і Павла – 5,3 км., вся поїздка триває півгодини. Остаточне випробовування відбудеться у понеділок 29 цього місяця, а регулярний рух розпочнеться у вівторок 30 цього місяця.
Від 1 листопада курсувати трамваї будуть від години 7 ранку до години 10 вечора», – йшлося в дописі.
26 жовтня 1894 року, як повідомляло «Діло», львівський магістрат ухвалив демонтувати «вистакову» гілку від школи Св. Софії до Виставкової площі – трамваї тут перестали курсувати іще на початку жовтня, адже Галицька виставка крайова припинила свою роботу. «Рада міста Львова на своїм засіданні 26 с. м. рішила між іншими справами: Розібрати провізоричну лінію електричної залізниці від школи імені Св. Софії до площі виставки і зажадати від фірми «Сіменс і Гальске» поставленія ждальних павільонів: коло школи імени Св. Софії, при Цловій площі, при улиці Личаківскій коло шпиталю Св. Софії (нині – ЛОР-відділення Львівської обласної клінічної лікарні) і коло Личаківського кладовища», – йшлося в дописі.
Регулярний рух трамваїв на Личаків, до церкви Св. Петра і Павла розпочався 30 жовтня 1894 року. Відкриття руху на Личаків супроводжувалося кількома інцидентами. Зокрема дружина візника пані Скоробецька, як цнотливо писала тодішня преса, «зробила трамваю пропозицію, фізично неможливу для виконання із відповідними жестами». Реально це означало, що вона, закинувши спідницю та нахилившись до трамвая задом, закликала його поцілувати її в одне інтимне місце. Інші мешканки Личакова метали в перший трамвай яйця та гнилі помідори, адже бачили у ньому неабиякого конкурента візницькому промислу.
Рух трамваїв до школи Зіморовича та до Личаківського цвинтаря було відкрито 12 грудня 1894 року – як і обіцяно, через 6 тижнів після пуску лінії до церкви Св. Петра і Павла. На гілці від церкви Св. Петра і Павла до Личаківського цвинтаря курсував один трамвайний вагон між 14 і 19 годинами.
15 квітня 1895 року у Львові саме на Личакові стався перший випадок загибелі людини під колесами трамвая – жертвою трагічного інциденту став семилітній хлопчина Яків Козловський, син муляра, який мешкав на вулиці Мучній, 7. Про цей інцидент писала тогочасна львівська преса, зокрема газета «Діло» у числі від 17 квітня: «Погиб під колесами трамваю електричного на Личакові в понеділок коло 10-ої години рано хлопець семиліток Яків Козловський, син муляра.
Хлопчина хотів перебігти через дорогу саме тоді, як електричний трамвай наближався. Не поміг дзвінок трамваю, бо мабуть хлопчина не чув того сиґналу, а також вже було запізно і неможливо стримати на місці віз, і для того віз потрощив хлопця. Небіщика віднесли до шпиталю і розведено слідство карне. Сей випадок дуже розгнівав личаківців, бо того дня вони відгрожувались на трамвай та напастували кондукторів». Польськомовний «Kurjer Lwowski» у числі від 16 квітня теж опублікував репортаж про пригоду. Кореспондент відзначив, що на місце трагічного трапунку прибули керівник підприємства електричного трамвая Керн та інженер Томицький.
На початку трамвайні маршрути не мали жодних позначень – на даху вагонів були лише таблички із назвами кінцевих зупинок. У 1894 – 1906 році трамвайна лінія від вокзалу до Личакова була головною, а лінія від Віденської кав’ярні до парку Кілінського (нині – Стрийський парк) – другорядною. Вона мала кінцеву зупинку біля «Віденської кав’ярні». У 1905 році на трамвайну лінію Вокзал – Личаків припадало 80% всього пасажиропотоку львівського електричного трамвая; 19% припадало на трамвайну лінію від Гетьманських валів (сучасний пр. Свободи) до парку Кілінського (Стрийський парк), а лише 1% – на трамвайну лінію до Личаківського цвинтаря. Аналогічний розподіл пасажиропотоку зберігався і у 1906 році.
В середині 1900-х років влада Львова ухвалила викупити кінний трамвай у власність міста та електрифікувати його лінії. План розвитку електричного трамвая був розроблений навесні 1906 року керівником Міських закладів електричних інженером Йозефом Томицьким. Цей план передбачав, в т.ч. і будівництво іще однієї трамвайної лінії в напрямку Личакова: вона мала пройти вулицями Зеленою, Шевченка (нині – Дністровською), Кохановського (Костя Левицького) та Св. Петра (Мечникова) і з’єднатися із гілкою від вул. Личаківської до Личаківського цвинтаря. На ділянці трамвайної лінії вулицею Личаківською від церкви Св. Петра і Павла до школи Зіморовича було вирішено укласти другу колію. Рух новозбудованою трамвайною лінією вулицями Зеленою, Шевченка, Кохановського і Св. Петра розпочався 31 жовтня 1908 року.
У зв’язку із розбудовою трамвайної мережі Львова у 1906 – 1908 рр., виникла потреба у позначенні маршрутів. Вирішили трамвайні маршрути позначати двома літерами, які позначали їх кінцеві. Відповідно, маршрут від вокзалу до Личакова отримав позначення LD (літера D означала Двірець, тобто вокзал). Маршрут до парку Кілінського відповідно отримав позначення HK (літера Н позначала Гетьманські вали). 31 жовтня 1908 року почав курсувати трамвайний маршрут HL Гетьманські вали – Личаків вулицями Зеленою та Кохановського. Із 17 серпня 1909 року трамвайний маршрут HL було продовжено Гетьманськими валами та вул. Казимирівською (обидві – пр. Свободи) і далі вул. Янівською (Шевченка) до Янівського цвинтаря і він отримав позначення LJ (літера J позначала кінцеву Янівський цвинтар). У той же день трамвайний маршрут НК було продовжено до залізничного вокзалу (вулицею Городоцькою) і він отримав позначення КD. Львів’яни називали трамвайний маршрут LD, який курсував на Личаків «лайдаком», а маршрут КD – «кадетом». Саме «лайдак» та «кадет» користувалися найбільшою популярністю в містян: станом на 1911 рік трамвайний маршрут LD обслуговував 34,3% всього пасажиропотоку електричного трамвая, а маршрут KD – 30,5%. На личаківський маршрут LJ припадало 11,7% пасажиропотоку.
У зв’язку із великим пасажиропотоком трамвайного маршруту Залізничний вокзал – Личаків, на ньому від 1899 року курсували трамвайні поїзди із моторного та причіпного вагонів. Достовірної інформації про те, як було влаштовано кінцеву зупинку на Личакові, немає. Найбільш ймовірно, що кінцева була влаштована у вигляді розворотного трикутника на перехресті сучасних вулиць Личаківської, Мучної та Котика. Таким чином можна було уникнути зайвих маневрових робіт із причіпним вагоном.
У другій половині 1900-х років було збудовано локальну залізницю Львів – Перемишляни – Підгайці. На початку планувалося, що ця залізниця стане відгалуженням Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці. Проте влада міста Львова наполягла, щоб нова залізниця до Підгаєць відгалужувалася від основної магістралі Львів – Красне в районі Підзамча із створенням вантажно-пасажирської станції на Верхньому Личакові. Між Підзамче та Личаковом був значний перепад висот (майже 100 метрів), відповідно залізницю довелося прокладати серпантином, в районі Кривчиць звели кам’яний п’ятиарочний віадку (місцеві його називали «п’ятиміст). На перегоні від Підзамча до Личакова практично немає прямих ділянок, тому сучасники порівнювали цю залізницю із «морським змієм, що звивається».
Перша черга залізниці, від Львова до Курович була введена в експлуатацію 15 грудня 1908 року. Тоді почала свою роботу станція Личаків. 29 жовтня 1909 року було відкрито рух пасажирських і вантажних поїздів по всій залізниці від Львова до Підгаєць. На станції Потутори локальна залізниця перетинала залізницю Тернопіль – Ходорів, яка належала до Австрійських цісарсько-королівських державних залізниць. Підгаєцькою залізницею курсували приміські поїзди до Винник.
У 1913 році магістрат Львова прийняв рішення про будівництво трамвайної лінії до станції Личаків. Ця трамвайна лінія пройшла вулицею Личаківською, а далі сучасними вулицями Долішньою та Станція Личаків. Довжина нової ділянки склала біля 700 метрів. Трамвайний рух до станції Личаків відкрився 21 лютого 1914 року – сюди від Віденської кав’ярні почали курсувати вагони маршруту Н, його розклад було узгоджено із рухом поїздів на залізниці Львів – Підгайці (8 рейсів на добу).
3 вересня 1914 року, поблизу Личаківської рогачки та перехрестя сучасних вулиць Личаківської та Пасічної віце-президент міста Львова Т. Рутовський передав російському генерал-лейтенанту фон Роде символічні ключі від міста. Так почалася російська окупація Львова, яка тривала до літа 1915 року. Під час російської окупації електричний трамвай продовжив курсувати. Трамвайне господарство зіштовхнулося із значними проблемами у 1916 – 1918 р., коли австро-угорська влада почала вилучати в цивільних підприємств стратегічні матеріали. Зокрема, для поповнення запасів свинцю на трамвайній підстанції було розібрано велику буферну акумуляторну батарею із якої було вилучено біля 60 тон свинцю. Крім того по місту було знято мідний контактний дріт і замінено його на сталевий. В той же час, спостерігалося зростання пасажиропотоку електричного трамвая – у 1918 році він сягнув 40 мільйонів пасажирів.
Із листопада 1916 року в трамваях маршруту LD в якості експерименту було відмінено поділ вагонів на І і ІІ класи, перегородки демонтували. Головний моторний вагон вважався І класу, а причіпний – ІІ класу.
У 1916 – 1917 рр. на Личакові було збудовано два відгалуження від основних ліній по вул. Личаківській та Св. Петра (нині – Мечникова) в напрямку шпиталів: по вул. Гловінського (Чернігівській) та Піярів (Юрія Руфа). Ці лінії використовували для доправлення поранених військових від вокзалу до шпиталів трамваями.
У середині жовтня 1918 року розпочався розвал Австро-Угорської імперії. 1 листопада 1918 року у Львові було проголошено українську державу – Західно-Українську Народну Республіку, Львів став її столицею. В той же час, поляки теж вважали Львів своїм містом, відповідно розпочалася війна між ЗУНР та Другою Річчю Посполитою. В результаті бойових дій у Львові трамвайний рух зупинився. В січні 1919 року місто залишилося без струму внаслідок пошкодження електростанції на Персенківці.
Трамвайний рух у Львові було поновлено у травні 1919 року. Одним із перших почав працювати трамвайний маршрут LD, в той же час рух трамваїв до станції Личаків не відновився. У квітні 1920 року на усіх маршрутах Львова скасовано поділ трамвайних вагонів на класи.
Восени 1923 року у зв’язку із загальною стандартизацією було вирішено замінити літерне позначення маршрутів на цифрове. В той же час, низка маршрутів зберегли своє літерне позначення, в т.ч. LD та LJ. На маршруті LD в 1925 року курсувало 9 трамвайних поїздів із інтервалом в 8 хвилин, а на маршруті LJ – 8 одиночних вагонів із інтервалом 9 хвилин. 25 червня 1925 року трамвайний маршрут № 8, який до того курсував від залізничного вокзалу до парку Кілінського, почав курсувати від Городоцької рогачки до Личаківського вокзалу. До Личаківського вокзалу трамваї курсували від 06:00 до 08:30; із 13:00 до 15:30, а також із 17:00 до 21:30. В інший час вагони курсували тільки до вул. Мучної. Згодом трамваї маршруту № 8 курсували до Личаківського вокзалу протягом усього дня – цей маршрут обслуговував не тільки станцію Личаків, але й мікрорайон «Професорська колонія», який у 1920 – 1930-х роках активно розвивався. На початку 1930-х років трамваї на маршруті № 8 курсували із інтервалом 12 – 15 хвилин.
Із 1 грудня 1925 року відбулася перенумерація трамвайних маршрутів, які все ще мали літерні позначення. Маршрут LD отримав № 1, таким чином «лайдак» став «єденкою». Далеко не всі були задоволенні із перепозначення: «Дирекція міських трамваїв подає до відома, що незабаром замість букв на трамваях будуть поміщені цифри. Ніхто, хто мав приємність користуватися цим засобом комунікації, не заперечить, що оця нова ідея причинить тільки до дезорієнтації пасажирів, які до цього часу могли легше запам’ятати собі напрямок возів за двома буквами…», – писала в числі від 6 листопада 1925 року українська газета «Діло».
У середині 1930-х років було проведено реконструкцію трамвайної лінію по вулиці Личаківській на ділянці від пл. Митної до вул. Св. Петра (Мечникова). Під час реконструкції трамвайні рейки з-під тротуарів було перенесено на середину вулиці. У 1936 році було проведено масштабну реконструкцію вулиці Личаківської на ділянці від вулиці Мучної до вулиці Личаківської. Під час реконструкції було використано великий обсяг робіт, завдяки цьому було зменшено величину ухилу на цій ділянці. При реконструкції було використано 110 вагонів піску, 140 вагонів гравію та 40 вагонів цементу. Траса трамвайного маршруту було продовжено на 460 метрів до перехрестя вулиць Личаківської та Пасічної – тут було влаштовано розворотний трикутник. Вартість робіт із реконструкції складала біля чверті мільйона злотих. Рух трамваїв на новій ділянці було відкрито 22 листопада 1936 року.
Після того, як трамвайну лінію по вул. Личаківській було продовжено до вул. Пасічної, курсування трамваїв до Личаківського вокзалу було припинено. Згодом трамвайну гілку в цьому напрямку було демонтовано. У 1930-х рр. було збудовано службову вантажну гілку до піщаного кар’єру (на території Львівської скульптурно-керамічної фабрики) вулицею Мучною – вона діяла до 1970-х рр.
1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна – німецько-нацистські війська вторглися на терени Польщі. У перший день війни Львів зазнав авіанальотів та бомбардувань. Трамвайний рух в місті припинився біля 12 вересня 1939 року у зв’язку із пошкодженнями контактних мереж і колій по місту та загальною панікою. 17 вересня 1939 року радянські війська зі сходу атакували Польщу, до Львова вони заходили саме вулицею Личаківською. 25 вересня 1939 року трамвайний рух у Львові відновився.
22 червня 1939 року нацистська Німеччина без оголошення війни здійснила напад на радянський союз. Вже до кінця червня радянські війська поспіхом покинули Львів. Із встановленням німецької влади у Львові керівником трамвайного тресту було призначено німця Мурина. У липні трамвайний рух у Львові відновився. Працював в тому числі і трамвайний маршрут № 1 Залізничний вокзал – Личаків. Нацистська окупація Львова тривала до кінця липня 1944 року – 27 липня радянські війська витиснули із міста німців.
Трамвайний рух у Львові відновився 1 березня 1945 року. Серед маршрутів, які першими почали курсувати, був і трамвайний маршрут № 1 Залізничний вокзал – Личаків, який курсував, щоправда, тільки до вулиці Мечникова. У червні 1946 року трамвайний маршрут № 1 було розбито на два: маршрут № 1 курсував від вокзалу до центру через вул. Коперника, а маршрут № 2 – від центру до вул. Леніна (Личаківської). У січні 1948 року трамваї почали курсувати за маршрутом № 8 центр – вул. Зелена – вул. Маяковського (Костя Левицького) – вул. Мечникова – вул. Леніна (Личаківська). До 1948 року трамваї маршруту № 2 не курсували на ділянці від вул. Мечникова до вул. Пасічної, після завершення реконструкції рух на цій ділянці було відновлено.
У 1950 році трамвайний маршрут № 2 було продовжено до вул. Енгельса (нині – Коновальця). Із 1 грудня 1951 року в напрямку Личакова почав курсувати трамвайний маршрут № 7 вул. Шевченка – вул. Підвальна – вул. Леніна (Личаківська) – вул. Мечникова – Погулянка (ріг сучасних вул. Мечникова та Костя Левицького). До рогу вулиць Леніна та Мечникова курсував також трамвайний маршрут № 3 пл. Галицька – вул. Ватутіна (Князя Романа) – вул. Івана Франка – вул. Зелена – вул. Дніпровська – вул. Маяковського (Костя Левицького) – вул. Мечникова.
У 1955 році до Львова було доставлено 6 трамвайних поїздів із моторного та причіпного вагонів німецького виробництва «LOWA ET54» та «LOWA EB54». У серпні 1955 року ці вагони почали курсувати на зразковому трамвайному маршруті № 1 вул. Енгельса (Коновальця) – вул. Леніна (Личаківська). 14 серпня 1955 року газета «Львовськая правда» писала: «Незабаром по маршруту № 2 (вул. Леніна – вул. Енгельса) будуть працювати нові комфортабельні трамвайні вагони. Вагони обладнані економічними електромоторами. Моторний вагон має передній і задній пульт керування. В експлуатації буде 6 моторних і 6 причіпних таких вагонів».
В кінці 1950-х років було заплановано демонтаж трамвайних колій на вулиці Леніна (Личаківській) на ділянці від площі Радянської (Митної) до вул. Мечникова. Ділянку від вул. Мечникова до вул. Пасічної на виділеному полотні планували зберегти – трамваї мали потрапляти сюди через вул. Зелену, Маяковського (Костя Левицького) та Зелену. По вулиці Личаківській мала пройти тролейбусна лінія до Комсомольського (Винниківського) озера, а у перспективі – до міста Винники. Проте від цих планів відмовилися. Натомість тролейбусну лінію було заплановано збудувати по вулиці Зеленій. Відповідно, із 17 червня 1964 року було припинено курсування трамвайного маршруту № 3. На розі вулиць Мечникова та Маяковського (Костя Левицького) було влаштовано розворотний трикутник для трамвайного маршруту № 7.
В другій половині 1960-х років на трамвайному маршруті № 2 почали курсувати трисекційні чотирьохвісні трамвайні вагони «Gotha G4-61», які прибули до Львова у 1966 – 1967 рр. В той час замість розворотного трикутника на розі вул. Леніна (Личаківська) та пр. Ленінського Комсомолу (вул. Пасічна) було влаштовано невелике розворотне кільце.
Із 1972 року до Львова почалося постачання чотирьохвісних трамваїв на поворотних візках «Tatra T4SU» чехословацького виробництва. Пасажирська експлуатація таких вагонів розпочалася із 19 січня 1973 року на маршруті № 7 (його на той час обслуговувало трамвайне депо № 1). Перший вагон на маршрут вивела водійка Л.П. Петляк. Із весни 1973 року такі вагони почали працювати і на маршруті № 2, який вважався зразковим. Із середини 1970-х років на маршруті № 2 курсували лише системи із двох вагонів «Tatra T4SU». У 1976 році Львів отримав два чотирьохвісних двосекційних зічленованих вагонів «Tatra КT4SU», які отримали спочатку №№ 1 і 2 (із 1980 р. вони отримали №№ 1001 і 1002). Ці вагони випробовували саме на трамвайному маршруті № 2. У 1980 – 1988 рр. трамвайний маршрут № 2 обслуговували тільки системи із двох вагонів «Tatra T4SU». Із 1988 року на маршруті також почали експлуатуватися системи із двох вагонів «Tatra КT4SU» – працювали вагони із №№ 1134 – 1145, приписані до трамвайного депо № 1. Трамвайний маршрут № 7 у 1980-х рр. було передано на обслуговування трамвайному депо № 2, на ньому почали працювати вагони «Tatra КT4SU». У 1988 році «сімку» було продовжено вулицями Маяковського (Костя Левицького) та Дундича (Вахнянина) до Палацу піонерів, нині – Палац творчості дітей та юнацтва Галичини.
У 1990 – 1991 році проведено реконструкцію трамвайних колій на виділеному полотні від вул. Мечникова до вул. Пасічної, а у 1992 – 1993 році – замінено зношені колії від пл. Митної до вул. Заньковецької. Влітку 1996 року реконструйовано ділянку від вул. Заньковецької до вул. Мечникова – вперше в Україні використано блочну будову колії із укладанням низькопрофільних рейок в пази бетонних плит. Рух трамваїв на цій ділянці розпочати 10 вересня 1996 року.
У вересні 2005 року запроваджено трамвайний маршрут № 8 вул. Княгині Ольги – Погулянка, який курсував вулицями Сахарова, Вітовського, Івана Франка, Личаківською та Мечникова. На цьому маршруті курсував один трамвайний вагон. Курсування «вісімки» припинилося у 2007 році, коли вулицю Мечникова на ділянці від входу на Личаківський цвинтар і до вул. Костя Левицького закрили на реконструкцію, а «сімку», відповідно, скерували на вул. Пасічну.
Влітку 2009 року на вулиці Личаківській під трамвайними коліями на виділеному полотні стався провал каналізаційного колектору. Ремонтно-відновлювальні роботи тривали біля місяця, вагони маршруту № 2 курсували на Погулянку.
15 грудня 2012 року запроваджено курсування трамвайного маршруту № 10 Залізничний вокзал – вул. Пасічна, траса якого повністю відповідала трасі «лайдака» LD чи «єденки». На маршрут випускалося п’ять вагонів. Дуже скоро цей маршрут став одним із найбільш популярних у місті. Що ж до трамвайного маршруту № 2, то він разом із маршрутом № 6 у 2000-ні рр. був найбільш популярним серед львів’ян, отож у 2009 році було прийнято рішення про реконструкцію вулично-дорожної інфраструктури та трамвайних колій вздовж цих маршрутів.
Масштабні роботи із реконструкції ділянок вулиці Личаківської із фінансування за кредитні кошти ЄБРР були проведенні у 2011 та у 2017 – 2018 рр. Під час цих реконструкцій було замінено трамвайній колії на ділянках від пл. Митної до вул. Заньковецької та від вул. Мечникова до вул. Пасічної.
Із 13 травня 2019 року було змінено траси кількох трамвайних маршрутів міста Львова. Отож, на Погулянку замість трамвайного маршруту № 7 почали курсувати трамваї маршруту № 1 за схемою вул. Городоцька (ТЦ «Скриня») – вул. Степана Бандери – вул. Дорошенка – пл. Ринок – вул. Личаківська – вул. Мечникова. В той же час, трамвайний маршрут № 7 почав курсувати до кінцевої зупинки «вул. Пасічна» за схемою вул. Шевченка – вул. Городоцька – вул. Підвальна – вул. Личаківська. Наприкінці 2019 року схеми цих маршрутів знову були змінені: вагони маршруту № 1 почали курсувати до кінцевої «вул. Пасічна», а вагони маршруту № 7 – на Погулянку.
Із 14 березня 2020 року у зв’язку із проведенням робіт із реконструкції вул. Шевченка, трамвайний маршрут № 7 було вкорочено до церкви Св. Анни. У вересні 2020 року у зв’язку із реконструкцією вулиці Степана Бандери трамвайний маршрут № 1 почав курсувати від Залізничного вокзалу через вул. Городоцьку і вул. Підвальну на Погулянку, рух трамваїв на маршруті № 7 було тимчасово припинено. 18 грудня 2021 року після завершення реконструкції вул. Степана Бандери трамвайний маршрут № 1 знову почав курсувати через центр міста, проте він і далі курсує на Погулянку – рух трамвайного маршруту № 7 не відновлено.
Антон ЛЯГУШКІН та Юрій КАУКАЛОВ
Перелік джерел інформації
- Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001 – 272 с.;
- Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008 – 384 с.;
- Марчук Л.П., Шипова В.С. Їде трамвай, їде… – Дрогобич: Дрогобицька міська друкарня, 1994 – 56 с.;
- Тархов С.А. Історія львівського трамвая.а – Львів: Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
- Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 s.
