У цієї особливої уродженки міста Рівного цікава і трагічна доля. Народжена аристократкою, вона закінчила свій земний шлях серед бруду і злиднів в’язниці в далекому російському місті.
Дев’ятого жовтня 1882 року в родинній резиденції князів Любомирських у Рівному народилася дівчинка Анна-Марія. Її батьками були князь Станіслав Любомирський і Ванда-Марія Любомирська. Окрім Анни, в родині були інші діти: Губерт, Марія, Казимір, Адам і Станіслав.Коли Анні Любомирській виповнилось двадцять три роки, вона стала дружиною одного із найбагатших чоловіків Європи — Януша Францішека Радзивілла, останнього Олицького ордината. Наречений був старший від Анни на два роки, походив із литовського князівського роду Радзивіллів гербу Труби.
Януш був молодшим сином князя Фердинанда-Фредеріка Радзивілла і Пелагеї Сапіги. Він народився в 1880 році в Берліні, закінчив престижну гімназію Каролеум в Оснабрюку. Потім вивчав лісове господарство в Еберсвальді. Згодом відвідував факультети з права в Берлінському університеті. У 1903 році Януш купив Неборівський маєток, що згодом став його резиденцією. Пізніше Януш Радзивілл увійде в історію як впливовий політичний діяч і дипломат.
У подружжя Анни і Януша Радзивіллів народилось четверо дітей: Едмунд (1906), Христина (1908), Людвик-Фердинанд (1911) і Станіслав (1914). Анна і Януш часто мандрували, адже мали кілька резиденцій в Європі. Найбільше вони мешкали в родинних маєтках у Шпанові, Олиці на Волині та Неборуві (сучасне Лодзинське воєводство, Польща). Відомо, що першу дитину Анна народжувала в Берліні. Двадцять четвертого вересня 1906 року на світ з’явився князь Едмунд-Фердинанд Радзивілл.
Перші пологи були для Анни дуже важкі, тривали аж тридцять сім годин. Не зважаючи на загрозу, дитя все ж народилось здоровим, і матір теж вдалося врятувати.
У роки Першої світової війни родина Радзивіллів мешкала в Олицькому маєтку на Волині. Після революції 1917 року вони тимчасово переїхали до Стокгольму (Швеція), адже Януш Радзивілл не знав, чого очікувати від революції, вболіваючи за долю дружини і дітей.
Анна і Януш Радзивілл вважали, що, не зважаючи на високий статус, їхні діти мають навчатись у звичних умовах. Тому створили школу-інтернат імені Болесалава Хороброго в місті Пщина (сучасне місто в Сілезькому воєводстві, Польща), де їх діти навчались разом із дітьми крамарів, залізничників і фермерів. Навчальний заклад, заснований Радзивіллами, зберігся донині.
Очевидці згадували, що це була школа класичного профілю. Тут вивчали латинську і грецьку. Директором був Міхал Кост. Від початку школа мала свої традиції і потужну вчительську базу, завдячуючи чому випускники закладу вступали до кращих вишів Європи. Учні мешкали в трьохповерховому гуртожитку, могли у вільний час користуватись тенісним кортом. Поряд із звичайними дітьми навчались представники таких родин, як Радзивілли, Потоцькі, Четвертинські, Замойські. Проте прізвище тут згадувати було не прийнято, віталась рівність серед учнів. Так хотіли Анна Любомирська і її чоловік. Головним наставником закладу був Івановський.
У 1945 році життя родини кардинально змінилося назавжди. Саме тоді НКВД заарештувало представників родини Радзивілл, у тому числі й Анну Любомирську. Спочатку 25 січня 1945 року до палацу у Валевичах (сучасна Польща) під’їхало два чорні лімузини з радянськими офіцерами всередині.
Один із них забажав поговорити з князем. Після довгої бесіди з Янушем Радзивіллом (про що говорили, не відомо нікому), до авто попрямували Януш, син Едмунд і кілька аристократів, які тоді перебували в будинку у Валевичах. Одночасно було заарештовано й Анну Любомирську, яка в той час була в Неборуві.
оді опинилися в руках “енкаведистів” й інші представники аристократичних родів. Всього тоді було заарештовано шістнадцять осіб. Маршрут в’язнів пролягав спочатку до Бреста, потім були допити на сумнозвісній Люб’янці. Потому 16 бранців перевезли до Красногорська, що під Москвою. Там їх усіх поселили спочатку в чотирикімнатному помешканні, яке було під постійним наглядом НКВД.
Про ті часи Януш Радзивілл писав: “Красногорськ, в умовах відірваності від зовнішнього світу, нездатність зв’язатися з країною та родичами, які перебувають на Заході. Суворість була не надто суворою, лікування відносно правильне. Однак невизначеність завтра найбільше мучить. Пройшов рік, ніхто не інформував, чому ми заарештовані, які звинувачення, чи буде порушений судовий процес, ніщо, абсолютна тиша”. Інша бранка Анна Браницька так згадувала той час: “Я мрію, я мрію про життя. Я сумую і чекаю…”.
Пізніше всіх арештантів було переселено до трудового табору. Там уже перебували ув’язнені німецькі і японські військовополонені, люди, які раніше працювали в іноземних дипломатичних місіях у Берліні й були інтернованими радянською владою у травні 1945 року.
Анна Любомирська не витримала умов, тяжко захворіла, стан не поліпшувався, через якийсь час її все ж відправили в московську лікарню. Проте, як виявилось, там не було необхідних ліків. Квола і виснажена хворобою Анна повернулась до табору знову.
Великим шоком для всіх була смерть Анни Любомирської. Вона померла 16 лютого 1947 року у в’язниці міста Красногорськ, що під Москвою, в Росії. Поховали її на місцевому кладовищі поблизу місця ув’язнення. Перед смертю Анна, відчуваючи, що це її останні дні, попросила зустрічі із католицьким священиком, щоб посповідатись і прийняти причастя. Їй дозволили. Втрату коханої дружини Януш Радзивілл дуже важко переживав. Багато тижнів ні з ким не спілкувався. Проте, не зважаючи на арешт, він все ж поводився гордо, як вільна людина. Не зламався.
У 1947 році до Москви завітала урядова делегація із Польщі, напевно цей візит вплинув на долю бранців, які очікували свого вироку в Красногорську. У жовтні 1947-го представників родини Радзивілл було звільнено, і вони повернулися до Польщі. Але повернення до країни не означало, що Радзивіллів та інших представників аристократії залишать у спокої. З рук НКВД їх передали до Міністерства громадської безпеки. Жінок і дітей звільнили порівняно швидко, але князя Януша затримали на кілька тижнів для допитів.
Допитувала його горезвісна комуністка Юлія Брістігер, активна учасниця політичних репресій у післявоєнній Польщі, яка відзначалась особливою жорстокістю. Брістігер особисто брала участь у допитах, хоча її посадовий статус до цього не зобов’язував. Зазвичай це відбувалося в знаменитій варшавській кримінально-слідчій в’язниці № 3 (так званій “Toledo”). Збереглися свідчення ув’язнених про її надзвичайну жорстокість і схильність до застосування тортур, за що вона отримала прізвисько Кривавий Місяць.
Нарешті Януша випустили на волю, якщо так можна сказати про сталінську Польщу. Відтак один із найбагатших людей у довоєнній Польщі він жив скромним життям пенсіонера, позбавлений земельних маєтків, цінних речей і творів мистецтва. Януш Радзивілл, як і багато інших аристократів, упродовж наступних десятиліть перебував під постійним наглядом служби безпеки, яка все ще вбачала в ньому небезпечного опонента комуністичної держави.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: ziemianie.pamiec.pl
