Цьогоріч виповнюється 110 років з часу як на площі Ринок звели усім відому будівлю універмагу, що зараз є пам’яткою архітектури місцевого значення під охоронним № 257-М.
Зважаючи на місцерозташування кам’яниця має кілька адрес: пл. Ринок, 32, вул. Шевська, 1,3, пл. Яворського, 1. Звела будинок в 1912 р. фірма Едмунда Жиховича на місці кількох старих будинків у стилі раціональної постсецесії за проектом Міхала Лужецького та для торгового дому Ціппера. Під час розбирання старих будівель було виявлено білокам’яні ренесансні колони.
Історію цих кам’яничок описав Ф. Яворський: “На місці колишньої Вільчковської кам’яниці з 1912 р. дивиться величезними отворами вітрин новий дім, увесь з бетону та заліза. Про стару кам’яницю, яка стояла на цьому місці, вже й згадка починає повільно зникати… Довгий наріжний будинок від рогу Ринку, через всю Трибунальську вулицю, з третім фасадом від Трибунальської площі, постав з чотирьох, навіть п’яти, стародавніх міщанських домів, а саме кам’яниць т. з. «Штанцльовської», «Мельхіор-Вольфовічовської» і Ґендзіцького від Ринку та «Реґулічовської» і «Добніковської» від вулиці і площі Трибунальської, Осередком всієї реальності стала наріжна від Ринку кам’яниця – «Штанцльовська». У шістнадцятому столітті вона належала до Урбана Фрізера, львівського лавника, з дочкою якого одружився Станіслав або Штанцель Шольц, засновник однієї лінії знаменитого роду патриціїв Шольців… У 1684 році її власником став Домінік Вільчек, королівський секретар, відома особа у найвищих колах Речі Посполитої” (Jaworski F. O szarym Lwowie. – Lwów, 1916, – S. 207-208).
На думку Лукії Харевич, від сторони вул, Шевської мало бути більше кам’яничок: Регульовська, Адамкевичовська, Зярнковська, що колись належала відомому львівському граверу Янові Зярнку, і Бурковська, або Писарська. Частина з них стала в різні часи власністю ордену Єзуїтів, а після його ліквідації опинилася у занепаді.
У 1777 р. капітан коронної артилерії Домінік Вільчек купив поєзуїтські рудери й перебудував їх в одну кам’яницю. Як писав Ф. Яворський: «Вільчек ставився до своєї маєтності як до неподільної родинної власності (fideikomis), і коли в 1781 році почувався вже трохи старшим і вирішив шукати перепочинок в садибі на Зеленій, яка тоді будувалася, – то кам’яницю поділив ретельно та з урочистими словами між своїм сином, поручником Яном, і двома дочками, у заміжжі Рихтеровою та Барчовою, залишаючи собі тільки квартиру на третьому (теперішньому – четвертому) поверсі, комірчину для цінних паперів та загальну інспекцію над цілою кам’яницею.» В цій кам’яниці з боку Ринку була крамниця, а від вул. Трибунальської – шинок з більярдним залом. Пізніше власниками реальності були: Владислав Семетковський у 1871 р., д-р Гольцер у 1889 р., Генрієта Ціппер у 1916 р., Леон Ціппер у 1934 р.
Власне Ціппери розібрали цю стару кам’яницю і спорудили багатофункціональний будинок, у якому був перший в місті триповерховий універсальний магазин, офісні приміщення та житлові помешкання. Фасад вирішений у стилі постсецесійного історизму з елементами бароко та ренесансу. Однак в цій п’ятиповерховій будівлі ренесансний аттик з волютами та обелісками поєднаний з конструктивізмом фасаду триповерхового торгового залу зі скла і бетону.
До 1939 р. тут був фірмовий магазин ювелірних виробів та годинників. У міжвоєнний період товарний дім називався “Траст” (“Trust“). Після війни націоналізований будинок продовжував функціонувати як універмаг.
З 2011 р. в універмазі велися ремонтно-реставраційні роботи, а в 2014 році холдинг емоцій !Фест” влаштував тут Театр пива “Правда” значно перебудувавши будівлю.
За матеріалами книги Ігоря Мельника “Львівське середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам’яниці”. Львів: Апріорі, 2015
