Велике місто повинне “жити” на кількох рівнях. Однією з домінант великого мегаполісу є здатність задовольнити різноманітні, а десь навіть і суперечливі та взаємовиключні запити. Інколи здатність жителів населеного пункту творити андерграундову культуру може сказати навіть значно більше, аніж тотожна цьому риса продукування публічної та “попсової” культури, адже друге, в переважній своїй більшості, є орієнтованим на прибуток, комерційним проектом, тоді як перше – світ чистих ідей, переконань й нетрадиційної версії оточуючої дійсності – символічної та глибоко метафоричної.
Коли світ довкола тисне одноманітністю, а віра в його здатність здивувати і захопити, вразити новими ідеями зникає, можливо, варто просто спробувати пройтися стежинами, якими ходить не так багато людей, але які також цікаві й варті уваги.
В одній з серій колись популярного гумористичного телевізійного ток-шоу “Файна Юкрайна” було озвучено цікаву “концепцію” розвитку мистецтва – “кругом одні жопи, цицьки і піськи”. Фраза, ясне діло, гумористична, але інколи дійсно складається враження, що сучасні продюсери та композитори, творячи “кращі” зразки шоу-бізнесової індустрії, а співаки цей продукт виконуючи, саме окресленим принципом і керуються. Від такого продукту та окремих каналів, що тільки його й крутять, хочеться тікати і бажано – кудись дуже далеко, скажімо – в поле, а краще – поле з полином.
Львівський гурт “Полинове поле” – це не музика, а ціла філософія на межі готики, думу та симфонічного металу. Кожна композиція гурту є самодостатнім внутрішнім світом, що наповнений нетрадиційною символістикою та сильними метафорами. Дух композицій захоплює від першої й до останньої секунди, занурюючи слухачів у незвідане та невідоме. Єдине застереження – ці композиції не для всіх. До музики, текстів, а особливо стилю виконання гурту слід дійти, певним чином підготувати себе.
Що ж тут такого і в чому справа? Почнемо з кількох дуже страшних слів, які чуєш не кожного дня. Гроул, сопрано, дум, харизма. Ну гаразд, останнє упустимо. Перше перекладається з англійської як гарчання, ричання. Це одна з характерних манер виконання гурту, чоловічий вокал. Друге – це високий жіночий голос, що в більшості зустрічається в сфері класичної музики. От що єднає “Полинове поле” зі світом Бетховена, Моцарта чи Баха)). В контексті другого можемо наголосити на тому, що остання вокалістка гурту, Маріанна Лаба, є солісткою Львівської філармонії. Третє – це повільна, емоційна музика, що виражає почуття приреченості, пригніченості та страху.
Історія цього всього міксу розпочалась восени 2004 року. Вже у 2005 році гурт, в композиціях якого можна простежити елементи готичного, симфонічного та дум-металу, дав перший концерт. Цього ж року метал-бенд отримав ІІ премію на фестивалі “Тарас Бульба” у Дубно та перше місце на львівській “Рокотеці”. З цього приводу гурт отримав дуже схвальну пресу. Олена Лань з “Високого замку” писала, що “Тарас Бульба” здався львів’янам”, які вразили вокалом й манерою виконання. Олександр Васильчук з “Репортера” писав, що гурт довів, що гроулінг як стиль та манера виконання пасує до українських текстів. У 2006 році знову був “Тарас Бульба”, а ще “Рок Січ”. У 2008 році гурт бере гран-прі на фестивалі “Тарас Бульба”. Цього ж року учасники колективу пишуть перший офіційний реліз – “Чисті душі”.
Найбільш плідним та насиченим на події був для гурту 2009 рік. Навесні у світ вийшов другий реліз колективу – “На семи вітрах”. У вересні того таки року вони виступають на найбільшому у Східній Європі готичному фестивалі – “Діти ночі: Чорна рада”. В період жовтеня-грудня учасники “Полинового поля” працювали над третім альбомом. У грудні вже можна було почути треки з “Під холодним каменем”.
Від початку 2010 року, через творчі розбіжності між музикантами, гурт призупинив діяльність. 3 липня 2012 офіційно було оголошено про припинення існування “Полинового поля”. “Ми вдячні усім нашим шанувальникам за прихильність та підтримку протягом усіх цих років. Сподіваємось залишитись з Вами надовго у вигляді наших пісень…”. Такими були останні слова гурту. Сьогодні учасники колективу продовжують творчу діяльність у гуртах і проектах: So July, Viter, Kroda, Ultra.
За весь час діяльності гурту (2004 – 2010 рр.) до нього входили різні учасники. Осьо вони: Маріанна Лаба – вокал-сопрано (2007 – 2010), Андрій Кіндратович – бас-гітара, вокал-гроул (2004 – 2009), Юрій Кру’пяк – вокал-гроул (2007 – 2009), Максим Максименко – гітара (2004 – 2012), Олег Рубанов – клавішні (2007 – 2012), Сергій Красуцький – барабани (2007 – 2012), Максим Лобзін – гітара (2004 – 2007), Андрій Малишев – барабани (2005 – 2007), Вадим Юник – вокал-гроул (2004 – 2006), Олена Андросюк – вокал-сопрано (2004 – 2005), Андрій Марченко – вокал (2006), Вікторія Романова – вокал-сопрано (2005 – 2006).
Щоб зорієнтуватись про що тексти пісень колективу, не обов’язково з головою поринати в світ готики та думу. Достатньо навіть поглядом ковзнути по назвах композицій “Полинового поля”: “Чисті душі”, “Нічні птахи”, “На семи вітрах”, “Танець тіней” і ін.. Важкий, але мелодійний гітарний звук, плавні й чуттєві переходи – це те, що в першу чергу звертає на себе увагу в композиціях колективу. Окрім того, на особливу увагу заслуговують композиції на кшталт “Відьма”, “Туман”, “Чорна рілля ізорана…”, в яких елементи української етніки виражені за допомогою мови готики. Загалом, гурт не має аналогів в Україні й відзначається неповторним та оригінальним стилем. В кожного, хто наважиться “прогулятись “Полиновим полем” та залишитись тет-а-тет з музикою гурту, композиції цього колективу викличуть мурашки під шкірою, але в кожному з випадків причини цих мурашок будуть різними.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
