Викладач педагогічного коледжу на Львівщині організував унікальну виставку робіт студентів, присвячених творчості Шевченка. Її успішно експонують як в Україні, так і за її межами, повідомляє Форпост.
Унікальна мандрівна експозиція. Надзвичайна імпреза. Виставку студентських робіт «Тарас Шевченко-художник. Погляд з ХХІ століття» називали по-різному, але вона ніколи не залишалась непоміченою. Роботи близько 150 студентів Бродівського педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича уже побували за кордоном, експонувалися в різних містах України, у стінах Верховної Ради України. Сьогодні виставку, присвячену Шевченкові, приймають у музеї «Народне декоративне мистецтво Канівщини».
«Відомі митці роками чекають, щоб привезти виставку у Канів. І це справді вагомо, що нас запросили сюди. Наша експозиція розміщена у музеї, що поруч з собором, де відспівували покійного Тараса. Це своєрідний звіт перед Шевченком студентства нашого коледжу і моєї скромної участі, засвідчення шани Великому Кобзареві», – розповів «Форпосту» ініціатор та ідейний натхненник виставки, викладач Бродівського педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича Ігор Ошурко.
30 років, 100 робіт, 150 авторів
Виставка «Тарас Шевченко-художник. Погляд з ХХІ століття» – це 104 вироби студентів 2-4 х курсів відділення “Технологічна освіта” і випускників коледжу, виконані у техніці вишивки хрестиком і бісером, яворівського, контурного сюжетного, тригранно-виїмкового, контурного геометричного, рельєфного та об’ємного різьблення, а також плоского і об’ємного випалювання. Тут і копії картин, ескізів, акварелей, гравюр художника, і портрети видатного Кобзаря чи ілюстрації до його віршів.
«Перші роботи на Шевченківську тему були виконані у техніці випалювання. Особливо вдалими виявилися ті, що студенти робили на світлому дереві. Проте одним із найбільших поштовхів до формування колекції, присвяченої Шевченкові, стала робота Соломії Свирид, яка вишила автопортрет Кобзаря (1840 р.) розміром 40 на 60 см, використавши при цьому майже півсотні відтінків ниток», – розповідає викладач Бродівського педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича, керівник гуртка «Школа різьбярства».
За його словами, сьогодні експозиція сформована із творчого доробку студентів та випускників коледжу, зібраного, починаючи з 90-х років минулого століття. Тут творчість майже 150 авторів у різних техніках та з різним баченням творчості Шевченка і як художника, і як поета.
Найширше представлена техніка випалювання (пірографія). Це 53 роботи студентів і випускників, серед яких вартують особливої уваги копії Шевченкових художніх полотен, написаних ним у Почаєві. Також привертають увагу такі масштабні роботи як контурна різьба «Думи мої, думи…» (570х490) Андрія Петрика, рельєфна різьба «Ой чого ж ти почорніло, зеленеє поле» (260х615) Ігоря Ошурка і скульптура «У засланні» (290х120х230) Андрія Юраша.
Серед експонованих вишивок дуже цікаві роботи за сюжетами Шевченкових творів «Мені тринадцятий минало» Катерини Мелих і Сніжани Бай, «Садок вишневий коло хати» Стефанії Іванушки і Тетяни Кульки, «Катерина» Аліни Ареф′євої і Тетяни Федюк, «Циганка-ворожка» Іванни Ракус, «Вознесенський собор у Переяславі» Олени Чинадель, «Селянська родина» Марти Галатюк і Соломії Гром’як.
Також є роботи, присвячені сучасності, серед яких найцікавіші вишиті картини «Погляд у майбутнє» Надії Костів і «Майдан назавжди з нами» Мар’яни Казмірчук.
«Важливо також те, що при створенні робіт ми використовуємо сучасні комп’ютерні технології, зокрема, графічні редактори Adobe Photoshop CS6, PlaCard 2.16-Basic, Stitch Art Easy 4.0. З їх допомогою розробляємо схеми та обробляємо зображення для подальшої творчої роботи з ними, працюємо із власними технологічними розробками. Адже перш за все мова йде про студентів відділення «Технологічна освіта», а не митців. Відтак, ця виставка – це не лише творчість, але й практичне втілення навиків, здобутих у коледжі. Багатьох це надихає, а також популяризує спеціальність серед майбутніх абітурієнтів і розповідає про наші досягнення», – додає Ігор Ошурко.
Пейзаж за 150 євро
Починаючи з березня 2014 року виставка побувала в Українському домі (м. Перемишль) і Стрижеві (Польща), Франкфурті-на-Майні (Німеччина), а також у Бродівському історико-краєзнавчому музеї, філії Львівського музею історії релігії (м. Червоноград), Українському Католицькому університеті, ВСП Технічному коледжі Національного Університету «Львівська політехніка», Університеті права імені короля Данила Галицького (м. Івано-Франківськ), Українському домі «Перемога» (м. Тернопіль), Волинському інституті післядипломної педагогічної освіти (м. Луцьк), Уманському державному педуніверситеті ім. Павла Тичини, Полтавському національному педуніверситеті ім. В. Г. Короленка, у Белзі, Перемишлянах, Старокостянтинові, Золочеві, Буську, Кам′янці-Бузькій. Також у квітні цього року експозицію виставляли у стінах Верховної Ради України.
«Про кожну із виставок можна говорити окремо. У Белзі, для прикладу, ми експонувалися у самісінькому центрі міста у сквері. У місті Стрижів у Підкарпатському воєводстві роботи стояли на мольбертах на площі. Саме тоді ми взяли собі на примітку таку ідею швидкого монтажу експозиції. Спеціально було виготовлено мольберти. Їх легко складати і на них можна виставляти 2-3 і більше робіт», – розповідає Ігор Ошурко.
На запитання, чи були пропозиції придбати якусь із робіт усміхається. Каже, що експонати не продаються, бо тоді виставка втратить свою потужність і чуттєвість.
«Був цікавий діалог у Німеччині, коли українець, родом з Тернополя, запитав, чи можна купити щось із виставки. Я йому (лише з цікавості) запропонував пейзаж, одну із найпростіших робіт і запитав, скільки він готовий заплатити. Спитав, чи дав би, для прикладу, 5 євро. На що він відповів, що це сміховинно мало. Сказав, що таку роботу можна продавати не менш ніж за 150 євро», – ділиться спогадами викладач.
Кому потрібен Шевченко?
Нинішня виставка у Каневі – одна із тих мрій Ігоря Ошурка як ініціатора та студентів-авторів робіт, якій вдалося здійснитися. Ба більше, це одна із небагатьох експозицій, яку доставили до музею за реальної підтримки місцевої районної ради. Раніше усі доїзди-переїзди, а також фінансові моменти і плани потрібно було починати із пошуку коштів та прохань про допомогу.
«Дуже часто експонати доводиться перевозити на власному автомобілі. Сам за кермом. Знайти фінансування чи достукатися до людей, які можуть цьому посприяти фінансово, вдається нечасто. Все впирається в обмежений бюджет. А кожна поїздка вимагає коштів, пального, транспорту і часу. По високих кабінетах, на жаль, зустрічаю більше нерозуміння, ніж розуміння», – розповідає Ігор Ошурко.
За його словами, ніби є усвідомлення значимості того, що робить він та його студенти, але постійно доводиться шукати та просити фінансової допомоги в організації виставок за межами міста.
«Експозиція насправді дуже якісно представляє Львівщину в різних куточках України і навіть за її межами. Це розуміють, але на словах. До реальних справ доходить не завжди. Мені, для прикладу, було дивно як департамент освіти ЛОДА відреагував на грудневий лист з Канева про включення нашої виставки у план на 2019 рік – питання фінансування переклали на плечі коледжу. А тут, у свою чергу, пояснили, що зайвих грошей немає. Відтак, до останнього не знав, чи не транспортуватиму понад 100 робіт у своєму Renault Kangoo. Дякую голові районної ради, що допоміг у вирішенні цього питання. Щоправда, до сьогодні не знаю, як повертатиму експозицію назад – питання транспортування додому залишається відкритим».
Викладач додає, що доволі важко говорити і про забезпечення студентів матеріалами для створення нових експонатів.
«Дуже хочеться, щоб ця виставка прославляла наше місто, наш навчальний заклад і тих молодих людей, які працювали і працюють над творчістю Тараса Шевченка. Експозиція у Каневі покаже, чого ми варті і стане своєрідним іспитом, який дасть нам розуміння, як і куди рухатися далі. Бо дуже хочеться не зупинятися на досягнутому. Зрештою, наш навчальний заклад не лише представив експозицію, але й став співорганізатором і учасником Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня у Канівському коледжі культури і мистецтв «Міжкультурна взаємодія та комунікація: традиції, сучасність, перспективи».
«Тарас Шевченко-художник. Погляд з ХХІ століття» – це підтвердження того, що вчитель може і повинен досягати та прагнути більшого, аніж просто викладати свій предмет. Так, це не завжди легко, не завжди знаходить підтримку, але це можливо, якщо є бажання. І це потрібно, щоб молоде покоління по-іншому, з розумінням, ставилося і до освіти, і до мистецтва», – підсумовує Ігор Ошурко.
До слова, наступним містом, яке прийматиме виставку «Тарас Шевченко-художник. Погляд з ХХІ століття», найвірогідніше, стане Львів. Як розповів Ігор Ошурко, напередодні він отримав відповідь від Зеновії Філіпчук, завідувачки Народного музею Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв. Вона зазначила, що «праця з молоддю – це найблагородніше заняття» та запросила на зустріч для обговорення виставки в Музеї у Львові.
Наталя БАЛУЩАК
