Говорячи про спортивну інфраструктуру Львова, ми рідко згадуємо, що спеціальні приміщення, місця, та й саме поняття сучасного спорту, після перерви від античного періоду, з’явилось не так давно – наприкінці ХІХ століття. І непересічну роль для львів’ян тут займав стадіон «Український город», який не лише став першим українським стадіоном, а однією з ключових спортивних споруд у місті у першій половині ХХ століття. Більшість львів’ян проходячи у наші дні над місцем де він знаходився, навіть про це не здогадуються. Тож яким він був, один з перших львівських стадіонів?
Історія спорту у Львові має декілька ключових віх, серед яких найчастіше згадують перший футбольний матч на території України у 1895 році і, ймовірно, перший баскетбольний матч в Україні, ще й між жіночими командами. На олімпіаді 1912 року був присутній львів’янин Владислав Понурський, а на іграх 1928 року у Амстердамі, уже 8 львів’ян брало участь у змаганнях. Зрозуміло, що усе це не могло виникнути на рівному місці, без відповідних місць для тренувань.
Ідея спорудження нового стадіону, виникла у представників українського «Сокола» ще у 1911 році. Знаменитий Іван Боберський відзначав, що польські майданчики виявлялись закритими для українців, тому існувала нагальна потреба збудувати щось «своє». Він запропонував тогочасним заможним громадянам, викупити земельну ділянку площею 6-8 гектарів, щоб товариство «Сокіл-Батько» потім поступово викупило її у них. 1 травня 1912 року було сплачено гроші за ділянку яка знаходилась на території теперішнього Стрийського парку, в районі перехрестя сучасних вулиць Стрийської і Козельницької. Боберський докладав максимум зусиль для того викупити ділянку.
Проте за 2 роки вдалось зібрати лише 22 тис. корон, чого було недостатньо і кампанія тривала. У 1913 році, 5 доларів надіслав навіть українець, який у той час перебував у Єгипті. Після Першої Світової війни, справа викупу ділянки все ще залишалась невирішеною. Незважаючи на міграцію Боберського до Америки, він продовжив перейматись цією проблемою, а у 1924, значну суму пожертвував митрополит Андрей Шептицький.
У 1925 році під керівництвом інженера Свірського розпочались роботи з повноцінного облаштування стадіону: довкола нього посадили ясени, збудували «дашок для видців», «перекусню» (буфет), склад для спортивних приладів, дві одягальні, сектори для стрибків, метань, бігові доріжки, очищено доріжки для велосипедистів, збудовано два тенісні корти. В планах було будівництво трибуни і основної доріжки для велосипедистів.
“Український город” мав розмір 190 на 120 метрів. До складу комплексу, в кінцевому результаті входили футбольне поле (160 на 70 м), три тенісні корти, легкоатлетичні доріжки та велосипедний трек (повна довжина кола складала 400 м), трибуна на 270 місць. До VI Запорізьких ігрищ у 1925 р. збудовано трибуну на 2000 місць, переодягальні та службові приміщення.
Активний період у діяльності стадіону протягом року припадав на проміжок між 14 березням та 14 жовтням. Тут проводили свої заходи не лише спортивні товариства, а й кооперативні, релігійні та інші організації. Станом на 1928 рік, стадіоном на безоплатній основі завідував Степан Гайдучок. На стадіоні “плекали: скок у височінь, скоки в довжінь, з жердкою, диском, кулею, ратищем, молотом, булавою, всі роди бігів, копаний м’яч, поривангу (гандбол), відбиванку (волейбол), кошиківку (баскетбол), ситківку (теніс).”
Стадіон на платній основі використовувала молодь академічної гімназії, державної семінарії, Сокіл-Батько, Сокіл IV, Українська Лугова організація, “Зоря”, Пластовий кіш – Львів, гімназія Василіянок. У неділі та свята на стадіоні відбувались виступи товариств і святкування. У тому ж 1928 року, Сокіл як власністю володів вже половиною земельної ділянки. У ніч з 2 на 3 листопада 1928, невідомі підпалили дерев’яну трибуну з роздягальнями, де зберігалось все спортивне приладдя. Кількарічна праця була знищена і доводилось докладати зусилля на її відновлення. Тоді ж згоріли трибуни польського клубу “Погонь” та єврейського клубу “Гасмонея”.
У травні 1933 саме на цьому стадіоні відбулося свято “Українська молодь Христові”, яке зібрало близько 100 000 осіб. У 1934 відбулося свято української кооперації.
Проте у 1938 році історія стадіону трагічно завершилась і влада конфіскувала земельну ділянку нібито для військових цілей, попри протести львів’ян і заяви формального власника ділянки – “Центробанку”.
Так несподівано завершилась історія цього славного місця, а через сучасну помилку, пам’ятний знак на честь стадіону помилково встановили на вул. Стрийській 35, де знаходився у повоєнний час стадіон «Динамо», а не «Український город». Отож саме такою – складною і славною в часи в свого існування, та призабутою після свого зникнення, є історія одного з ключових спортивних місць в історії Львова.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела
- Вацеба О. З історії спорудження першого українського стадіону у Львові // Молода спортивна наука України, 2008. Т. 1. – С. 78-85.
- Урочистість на стадіоні українського “Сокола-Батька” (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=2920&dest=printer)
- Трибуна на українському сокільському стадіоні (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=7819)
- Стадіон Українського “Сокола” (Режи доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=7814)
- Тренування на стадіоні українського “Сокола-Батька” (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=6093)
- Метальниця ядра на тренуванні на стадіоні українського “Сокола-Батька” (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=6094)
- Тренування на стадіоні “Сокіл-Батько” (Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=11023)
