Тяжка доля історика – вивчати минуле і усвідомлювати, що ти ніколи не зможеш бути впевненим у чомусь на сто відсотків. Ця невпевненість часто породжує низку теорій, а також різні альтернативи, які можуть здаватися абсолютною нісенітницею. Але хто сказав, що це не може бути правдою?
Саме через це хочеться розглянути причини смерті Богдана-Ігора Антонича і спробувати “докопатися до істини”. Його постать навіть після смерті бентежить львів’ян, а особливо тих, хто проживає за адресою вулиця Городоцька, 50 (за часів Антонича – Городоцька, 18).
На думку родички тітки Антонича Анни Кужельової, причиною смерті стало те, що він запізно погодився робити операцію на апендицит. Проте, тут є декілька суперечностей, тому що різниця між операцією і смертю становить майже місяць. До того ж, оперував Богдана один з кращих українських лікарів.
Судячи зі спогаду Антіна Рудницького, операція пройшла вдало, адже поет, потрапивши до санаторію, тут же береться до творчої роботи і працює над лібрето опери «Довбуш» (окрім таланту поета, Антонич був перспективним композитором).
Ганна Войціцька, знайома поета із Бортятина, називає нам ще один варіант: «Він як вийшов з лікарні, вже був на квартирі у свого вуйка, почав голитися. Десь сусідка відкрила двері, його зачепив протяг. Після того сильного протягу – біда. Рана відновилася, гангрена – і смерть». Вищезгадана панна Кужельова також зазначає: «Після операції з’явилися ускладнення – запалення легенів».
Останній факт має ще одне підтвердження. У родині Івана Кота пам’ятають, як Ольга Антонич розповідала, що до поета у лікарню прийшла наречена Ольга –вони довго стояли на сходах. Тоді Богдан застудився і почалося запалення легень. Проте, до цієї інформації треба ставитися досить критично. Як відомо, батьки не любили наречену сина (Ольгу Олійник), тому логічними є намагання матері звинуватити дівчину у його смерті.
Львівські газети подають нам ще іншу причини смерті: «запалення олегочної». Тобто плеврит. У «Ділі» від 7 липня читаємо: «І коли вже молодечий організм переборов цю недугу, відмовило послуху перевтомлене серце».
Знаний етнограф Іван Красовський пише, що Антонич помер від туберкульозу легень. Український журналіст–емігрант Дмитро Бучинський у газеті «Християнський голос» в 1957 р. зазначив: «…смерть, наслідком туберкульози легенів, скорочувала нитку його життя».
У міському архіві Львова є також запис смерті Антонича:
Смерть з 1921–1939., № 206, (книга 2, C. 277)
№ 71
6.VII – 8.VII. 1937
вул. Городоцька, 18
Богдан Ігор Антонич
магістер філософії, (поет)
син Василя і Ольги Волошинович
родом з новиціпов. Горлиця
вільний
католик
мужчина
Вік: Жив 28 літ 10.9.1909
недуга –
похоронив о. прал.[ат] Леонтій Куницький, парох
Якщо не зважати на помилковий запис дати народження, найдивніше зі всього – це те, що не зазначено недуги. І найцікавіше, що це виняток серед записів у книзі смертей: більше у книзі не зустрічаємо прочерку у рядку «недуга». Виглядає, що рідні чи близькі не могли ствердити, від якої хвороби помер Антонич.
Дещо дивним є посилання на розповідь Семена Стефаника, що поет був хворобливим юнаком. Загалом згадки про фізичний стан Антонича дуже різні. Анна Кужельова дослівно пише: «Богдан був замолоду досить міцним».
Хлопчиком, як описала Ольга Кот, він разом з мамою займався бігом.
А от дядько Богдана Олександр Волошинович згадує, що десятилітній Богдан під час подорожі до Чехословаччини «після дороги був дуже втомлений і хворий». Хоча ми знаємо, що такий стан речей є природнім навіть для цілком здорової людини. Проте, є ще низка джерел. Тітка Антонича пише: «Мої спогади про племінника Богдана-Ігоря Антонича поширюються лише на його тендітне дитинство. Пригадую його як хлопця слабосильного, що потребував великої турботливості». Лев Ґец, учитель Антонича, у спогаді про свого учня зауважив: «Був це хлопчина дуже спокійний, тихий, середнього росту і робив вражіння слабовитого».
Також є згадки про здоров’я Антонича вже у 30-х роках в листах Ольги Олійник. У грудні 1935 р.: «Коханий, боюся дуже, чи Ти не перестудився? Напиши, чи Ти здоровий?»
У жовтні 1936 р.: «Журить мене, що Ти хворієш. Ти не написав мені…»
Аналізуючи ці факти, важко сказати, що стало причиною смерті Антонича. Саме тому, неможливо оминути альтернативну історію, яку описав у своєму творі «Дванадцять обручів» сучасний український письменник Юрій Андрухович. На думку автора, Антонич покінчив життя самогубством. І смерть його, не що інше, як чергова вистава.
Та загадки не припиняються і після його смерті.
Наречена Ольга розповідала: «– Якась містерія, – промовила вона – не знаю, як це пояснити. Ви пам’ятаєте, як Богдан шукав під час хвороби останніх листків «Зеленої Євангелії», і я не могла їх знайти? Я шукала скрізь і не знайшла. Аж минулої ночі… Я сиділа всі три ночі біля тіла покійного, а батьки пішли трохи відпочити. Я не боялася, але нараз… я сиділа на стільці плечима до столика, на якому лежали рукописи, і не оглядалася. Я вдивлялася в лице, що жовкло між квітами й стрічками. Щось шелеснуло, начебто вітер перегорнув сторінки у книжці. А знаєте, я, шукаючи тих рукописів, перекладала десятки разів усі зошити й знала добре, що їх там не було. Я зиркнула позад себе… – вона зупинилася, витерла очі. – Дивлюся: вони на столику, на самому верху. Якраз ті, що я їх так даремно шукала стільки часу. Пам’ятаєте строфи? –
Мій дім не тут,
Мій дім аж за зорею.»
Можливо, час від часу Антонич покидає свою зоряну домівку і бродить Львівськими вулицями. А поспішаючи, ми навіть не помічаємо, як кожного дня стикаємося з привидами, які творили історію.
Роксана ТИМКІВ
Джерела:
- Калинець І. Знане і незнане про Антонича: матеріяли до біографії Богдана Ігоря Антонича. — Львів: Друкарські куншти, 2010. — 140 с.
- Калинець І. Знане і незнане про Антонича : матеріяли до біографії Богдана Ігоря Антонича. – 2-е вид., виправлене і доповнене. – Львів : Друкарські куншти, 2011. – 276 с. + 48 с. іл.
- Весни розспіваної князь. Слово про Антонича: статті, есе, спогади, листи, поезії / упоряд. М. М. Ільницький, Р. М. Лубківський; передм. Л. М. Новиченка. — Львів: Каменяр, 1989. — 430 с.
- Антонич Б. І. Три перстені / передм. М. Ільницького; упоряд., підготовка текстів, наук. та літ. редагування, пошук архівних матеріалів Д. Ільницького. — Львів: Літопис, 2008. — 128 с.
- https://uk.wikipedia.org/
