Образ театральної завіси Народного дому в Стрию — не лише декоративний елемент сцени, а й потужний носій символіки доби, у якій перетиналися культурні, національні й мистецькі сенси Галичини початку ХХ століття. Саме ця куртина, сповнена алегорій і локального пейзажу, залишила глибокий слід у пам’яті юного героя твору Юліана Стрийковського. Що ж насправді було зображено на завісі, хто був її автором, і за яких обставин вона постала — ці питання стали основою для дослідження, яке відкриває нові грані локального культурного коду.
Jeszcze przed ósmą zamknięto bramę
ruskiego «Domu Narodnego», gdzie mieścił się
kinoteatr «Edison». Seanse filmowe zostały
odwołane i na miejsce białego płótna opuszczono
zasłonę ręcznie malowaną. Była to olbrzymia
kurtyna z grupą ruskich chłopek w czerwono-
zielonych zapaskach i fałdzistych spódnicach,
ruchem ręki zapraszających do «Narodnego
Domu». Inne pokazywały na obraz, gdzie
namalowana płynęła rzeka, rosły drzewa i
wznosiły się wieże kościoła i cerkwi. Od razu
można było poznać własne miasto.
Julian Stryjkowski “Austeria”[1]
Локальний колорит відомого твору Юліана Стрийковського (1905-1996) серед іншого відображений описом куртини, що прикрашала сцену Народного дому, урочисто відкритого в січні 1901 р. В пам’яті уродженця Стрия, юного Песаха Старка, закарбувалися яскраві образи. Їх дещо спотворив російський переклад твору, де, дивним чином, з’явилися «крестьяне в белых вышитых рубахах и лаптях».[2] Що ж насправді було зображено на стрийській куртині, хто її автор (чи автори) та які обставини створення – все це стало предметом цього дослідження.
Популярний у Галичині термін «куртина» походить від латинського сortina – в просторіччі покривало чи завіса. Основне його значення притаманне, головним чином, фортифікаційним спорудам. Це частина оборонного муру між двома вежами.
Завіси успішно використовували в театрах ще в давньому Римі під назвами aulaeum і siparium. З розвитком сценографії, для адаптації простору під театральні дійства, окремими елементами лаштунків сцени стали завіси-куртини кількох різновидів, котрі різнилися функціональним призначенням. На їх виготовленні спеціалізувалися певна група художників-декораторів.[3] З часом куртини стали обов’язковими атрибутами для театрів. Вони відрізнялися тематикою, але найчастіше зображали багатофігурні сцени на міфологічні чи алегоричні сюжети, або ж відтворювали фрагменти творів відомих авторів.
На момент відкриття Народного дому найкращими зразками театральних куртин у Галичині були роботи Генріка Семирадського (1843-1902) для театрів у Кракові (1894) та Львові («Парнас», 1901). У цій галузі успішно працювали Міхал Адам Созанський (1853-1923), Вітольд Крицинський (1852-1929), Зигмунт Бальк (1873-1941) та інші.
Щодо тривалості традицій, то з 1864 р. в українському професійному театрі «Руська бесіда» декоратором працював Фрідріх Людвіг Польман. Йому довелося пристосовувати простори львівського Народного дому для театральних потреб. Впродовж 1877-1900 рр. у якості сценографів себе спробували Кирило Устиянович, Ян Дюлль, Владислав Плошевський, Станіслав Ясенський.[4]
Ініціатор і головний натхненник спорудження Народного дому в Стрию, пристрасний театрал Євген Олесницький (1860-1917), подорожуючи Європою, мав можливість споглядати головну завісу Національного театру в Празі. Витвір Войтеха Гінайса (1854-1925) представляв збір коштів на відбудову театру після пожежі, що перегукувалося з трагічною сторінкою в історії Стрия (Велика пожежа 1886 р.). Зрозуміло, що Олесницький особисто добирав виконавця куртини і, ймовірно, попередньо узгоджував сюжет.
На горизонті ми бачимо обриси міста, де виділяється католицький костел Народження Діви Марії й церква Благовіщення на Ланах. Контури головного храму Успіння Пресвятої Богородиці дещо розмиті. Майже непомітний шпиль кірхи. В жертовнику, на уквітчаній тумбі з «галицьким левом», горить вогонь. На нього вказує жіноча постать у світлому хітоні, голову якої прикрашає вінок. Вірогідно, це уособлення Гестії – покровительки домашнього вогнища, тепла рідного дому. Жебрак з палицею вдивляється в бік костелу. Поруч жінка з глечиком тримає за руку сивочолого лірника, що втілює українську історію. Між ними можна розгледіти сидячу постать в кожусі та смушковій шапці – так традиційно зображали Тараса Шевченка. Далі символічна фігура щасливого материнства й добробуту. Завершує композицію пара в гуцульському вбранні. Завіса обрамлена українським орнаментом і зображенням традиційних музичних інструментів. Цікаво, що поєднання гуцульської пари та лірника дуже схоже на роботу Міхала Адама Созанського, яку використали для обкладинки видання Промислового музею у Львові «Wzory przemysłu domowego włościan na Rusi» (серія Х за 1889 р.). Типовий краєвид відображений на кількох стрийських поштівках.
Хто ж був автором завіси в Народному домі Стрия? Поява фундаментального історично-мемуарного збірника «Стрийщина»[5] не додала ясності. На його сторінках зустрічаємо різночитання. Так, Лев Шанковський вважав автором куртини «маляра Івана Труша» (т.1, с.134). У підписах до ілюстрацій фігурують ще два прізвища – Балько (т.2, с.286) та Костирко (т.1, с.337). Тут ідеться про вже згаданого сценографа Зигмунта Балька та стрийського художника Карла Костирка (1888-?).
Знаний аматор старовини Юрій Бородавка, вперше описуючи історію Народного дому, відстоював авторство Карла Костирка.[6] Цю точку зору підтримали Василь Ониськів,[7] Галина Верес.[8] З огляду на вік, очевидно, тоді ще 12-річний хлопець не міг виконати таку роботу на момент відкриття установи.
Тож свого часу, проглядаючи періодику, Михайло Мандрик висловив здогад, що куртину для Народного дому в Стрию виготовив Зигмунт Бальк.[9] Тогочасна газета так описує сцену:
Ще гарнъйше якъ зъ надвору представляє ся сей домъ въ серединъ. Єго саля — се не лишь найбольша саля въ Стрыю, але мабуть найбольша изъ всъхъ саль провінціональныхъ. Она не уступає величиною сали Народного Дому у Львовъ; а коли зовсъмъ выкончнть ся, буде красою о много перевысшати львовску. Въ сали мъстить ся стала сцена, зъ гарными декораціями пензля п. Балька.[10]
Справді, натуралістична правдивість образів побіжно вказує на стиль митця. Варта уваги участь художника у розписах інтер’єрів низки львівських будівель.
Виходець із заможної єврейської родини Бальків рано виявив хист до живопису. Першим наставником Зигмунта став знаний майстер сценографії Ян Дюлль. Після навчання в Промисловій школі юнак їде до Відня, де проходить стажування в декоратора столичного оперного театру Германа Бурхардта. До Львова Зигмунт Бальк повернувся багатогранним і цікавим художником, який працює в різних жанрах. Його запрошують євреї, поляки та українці.[11] Саме контакти з українським театральним середовищем, швидше за все, посприяли вибору Олесницького.
Здавалося б, можна завершувати пошук. Та не все так однозначно. Аналіз збережених фотографічних матеріалів свідчить про реставрацію та часткове перелицювання куртини Народного дому на початку 1930-х рр.
Зрозуміло, що театральні завіси зношувались. Завіса львівського театру роботи Семирадського опинилася під загрозою знищення через сім років. Показова історія з куртиною в будівлі товариства «Сокіл» у Стрию (1906 року побудови). Вже у 1929 році Фелікс Майєр виготовив нову завісу, що була копією роботи Генріка Семирадського для театру в Кракові.[12]
В Народному домі основні зміни торкнулися жіночої постаті в хітоні. Домальовано елементи традиційного українського одягу й вінок. Підправлено гуцульську пару. Стало більше квітів. Дещо раніше вже було змінено декоративні візерунки обрамлення.
Поза всяким сумнівом, це робота місцевого художника Карла Костирка. Учень школи Станіслава Батовського-Качора й вихованець Краківської академії мистецтв, де навчався в 1906‑1909 рр., з 1922 р. викладав малювання в місцевих приватних жіночих гімназіях. Був учасником виставок 1920-х рр. поряд з Ю. Магалевським, А. Монастирським, Р. Лісовським, П. Ковжуном, М. Бутовичем, Л. Гецом, О. Кульчицькою, В. Крижанівським, Л. Перфецьким і П. Холодним. Входив до Гуртка діячів українського мистецтва. Принагідно, працював декоратором Українського народного театру ім. Старицького в Стрию.[13]
Куртина не збереглася до наших днів. Вірогідно, її знищила пожежа восени 1940 р.[14] Щоправда, існує також припущення про зумисне спалення завіси.
Хоча куртина не збереглася — ймовірно, загинула у вогні 1940 року чи стала жертвою цілеспрямованого знищення — її художній образ і символічне навантаження продовжують жити в історичній пам’яті. Аналіз архівних джерел та мистецьких паралелей дозволяє припустити авторство Зигмунта Балька, а реставраційні зміни 1930-х років пов’язати з ім’ям Карла Костирка — обох вагомих представників галицького мистецького середовища. Реконструкція цього втраченого твору допомагає відчути, яким був ідеалізований візуальний наратив про Стрий і Україну в уявленні тогочасної інтелігенції. У ньому — і поетика міста, і спроба зафіксувати на сцені культурну ідентичність, що проростала з місцевого ґрунту в загальнонаціональний контекст.
Микола ЗАКУСОВ
Джерела:
[1] «Ще перед восьмою зачинено браму українського Народного дому, де містився кінотеатр «Едісон». Сеанси відмінено, а замість білого полотна спущено мальовану завісу ручної роботи. Це була величезна куртина з групою українських селян у червоно-зелених запасках і спідницях з фалдами, що помахом руки запрошували до Народного дому. Інші вказували на картину, де намальована плила ріка, росли дерева й височіли вежі костелу та церкви. Відразу можна було впізнати власне місто». Юліан Стрийковський «Аустерія».
[2] Стрыйковский Ю. Аустерия. Пер. с пол. Ксении Старосельской. М.: Книжники, Текст. 2010. 282 с.(Серия: Проза еврейской жизни).
[3] Kuczyńska A. Historia kurtyny teatralnej. Roczniki Humanistyczne, Tom LV, zeszyt 4. 2007. S.121-150.
[4] Климко З., Проскуряков В. Виявлення тенденцій і особливих відмінностей в творчій біографії Є. М. Лисика в порівнянні із досягненнями інших майстрів сценографії. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Архітектура. 2014. № 793. С. 189-201. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VNULPARX_2014_793_36.
[5] Стрийщина. Історично-мемуарний збірник. У 3-х томах. Ню-Йорк-Торонто-Париж-Сидней, 1990. Т.1, 2.
[6] Бородавка Ю. В своїй хаті своя правда, і сила, і воля. В своїй хаті своя правда. Стрий: МП «Опришки», 1992. С.7.
[7] Ониськів В. Генеза Народних домів у Галичині. Дзвін. Львів, 2002. №3. С.141.
[8] Верес Г. Стрий: дати, події, факти, імена. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2012. С. 66.
[9] Мандрик М. Стрийський Народний дім. Суспільно-історичний нарис. Стрий: Щедрик, 2000. С. 29.
[10] Народный Домъ въ Стрыю. Діло. Львів, 1901. 2(15) січня. Ч.1. С.2.
[11] Степанчикова Т. Історія єврейського театру у Львові. Крізь терни до зірок. Львів, 2005.
[12] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. Вид. 2-ге випр. і доп. Стрий: Видавничий дім «Укрпол», 2018. С.59.
[13] Пастух Р. Костирко . Стрийщина. Кн. 2. Історія в іменах. Стрий: Щедрик, 2012. С. 228.
[14] Відкриття «Народного дому» в Стрию. Голос Підкарпаття. Львів, 1943. 7 березня. Ч.10. С.6.
