Їх багато, і кожна — унікальна. Вони ще зберігають сліди давніх своїх господарів — помітки і дописи серед текстів, оригінальні факсиміле, штампи, декотрі вражають і досі яскравими фарбами. Одні з них уже доїдає грибок, інші ще мають шанс потішити любителів зазирнути в глибоку старовину.
Це — про книги, які належали до приватної збірки прадавніх володарів Рівного — магнатів Любомирських. На жаль, широкому загалу князівська бібліотека (а точніше, її залишки) нині недоступна. Унікальні стародруки зберігаються у фондосховищі Рівненського краєзнавчого музею. Височенна шафа, до верхівки якої можна дістатися лише за допомогою спеціальної драбини, заповнена книгами, які колись збирала і якими пишалася ця аристократична родина.
Сама можливість потримати в руках видання 200-300-річної давнини — подія надзвичайно емоційна. Це не лише можливість уявити духовний світ людей з далекого минулого, а й “доторкнутися” до епохи, про яку ми знаємо надто мало. То що ж то за книги, і як вони потрапили до музею?
“Ідеальна” бібліотека — обов‘язковий атрибут аристократа
Прадавні власники Рівного магнати Любомирські, віддаючи данину епосі Просвітництва (XVIII століття), створили шикарну книгозбірню. Збирали її за тодішніми традиціями формування “ідеальної” бібліотеки. Це поняття ввів Жан Анрі Самуель Формей, опублікувавши в 1750-у році “Поради, як зібрати бібліотеку, не чисельну, але добре підібрану”. Він — теолог, філософ, професор красномовства і філософії, член Берлінської Академії наук і мистецтв — був переконаний, що 500-600 книжок, підібраних “із розумом і серцем”, цілком достатньо для ідеальної бібліотеки, бо інакше можна заблукати “в безмежному морі книжок, якими заповнений Всесвіт”.
За Формеєм, ідеальна бібліотека повинна складатися з 12-ти тематичних розділів: теологія і священна історія; філософія; красне письменство (античні автори, словники, трактати про прекрасне, життєписи авторів, літературна критика); журнали; історія; романи; поезія; красномовство; етика і мораль; науки військові і математичні; географія і мандрівки; юриспруденція і медицина. До речі, Формей, включивши до цього списку романи, утвердив їх як повноцінний літературний жанр. Відтоді аристократичне жіноцтво, яке зачитувалося любовними романами, могло з повним правом вважати їх також “просвітницькою” літературою.
Поневіряння князівської книгозбірні
З рівненських Любомирських чи не найбільший внесок у книгозбірню зробили князь Станіслав (роки життя 1704-1793), його дружина Людвика Гонората (1726-1786), їхня невістка і дружина сина Станіслава Юзефа Людвика з Сосновських (1751-1836).
Саме вони зібрали основу “ідеальної” бібліотеки. На більшості книг, що зберігаються у Рівненському музеї, екслібриси саме цих осіб. Наступні покоління скоріше втрачали і роздавали, аніж збирали.
Упорядником бібліотеки Любомирських на прохання князя Станіслава був відомий тогочасний збирач і укладач родового архіву Станіслав Каєтан Третер, який певний час працював у канцелярії Станіслава Любомирського. До речі, історія роду цього пана доволі цікава і потребує окремої розповіді. Його дід, який також служив у Любомирських, заслужив у своїх роботодавців привілей для своїх нащадків називатися “з Любомирських”, і мати на своєму родовому гербі фрагмент герба магнацького роду Любомирських. Але це вже інша історія. Скільки всіх було книг у бібліотеці Любомирських, наразі достеменно невідомо, музейники припускають, що первісно книгозбірня налічувала 700-800 примірників.
Ще одна цікава книга з бібліотеки Любомирських. При ній – додаток у вигляді малюнку діамантового кольє з підвісками. На внутрішній титульній сторінці – автограф Людвики Любомирської з Сосновських (дружини князя Юзефа).
Коли рівненський палац став занепадати і князь Фридерик перебрався на “Гірку” (приблизно 1820-і роки), туди ж перевіз фамільні коштовності, колекції картин, зброї, скульптур, інших цінностей, серед них і бібліотеку. Брат Фридерика князь Генрик, який був пшеворським ординатом (спадкоємцем тамтешніх добр) і одним із засновників музею Любомирських у Львові, а в подальшому співзасновником всесвітньо відомого “Оссолінеуму” (музей Любомирських став його частиною), забрав частину мистецьких колекцій і бібліотеки до музею.
Частина цих книг і нині перебуває у Львові в бібліотеці імені Стефаника — колишньому музеї Любомирських, а потім “Оссолінеуму”. За твердженням львівських істориків, навесні 1944-го сотні книг, більшість із колишнього музею Любомирських і бібліотеки Павліковських, завантажили на ешелони і відправили до Польщі та Німеччини. Ще якась частина книг згодом потрапила до Вроцлава, де нині функціонує відновлений “Оссолінеум”. Відтак, книги з приватної збірки рівненських Любомирських нині можуть бути розпорошені між різними культурними установами України, Польщі, Німеччини, Росії.
Частину книг князь Фридерик подарував заснованій ним рівненській гімназії. Син Фридерика і наступний дідич Рівного князь Казимир Любомирський пожертвував для кабінету біології рівненської гімназії свою колекцію мушель і мінералів, а учнівській бібліотеці – 125 книг польською мовою з родинної бібліотеки.
Резиденцію на “Гірці” було розграбовано під час Першої світової і буремних подій 1917-1921 років. Коли місто щокілька місяців переходило від однієї влади до іншої, не виключено, що частина цінних стародруків “прилипла” до чиїхось рук. Відтак, коли в 1939-у прийшли “совєти”, то конфісковувати в репресованої родини Любомирських було майже нічого. Утім, частина книгозбірні ще залишилася, і її передали до створеної в лютому 1940-го року в Рівному обласної бібліотеки. Під час німецької окупації князівська книгозбірня “схудла” ще на частину примірників.
Рівненські старожили розповідали, що бачили на власні очі, як після звільнення міста, коли очищали різні будівлі після усіляких німецьких контор, викидали на смітник старовинні книги. Дехто, більш обізнаний, брав собі. Тому, не виключено, що якісь книги з князівської бібліотеки стоять десь і в шафах рівнян.
У краєзнавчий музей стародруки потрапили з обласної бібліотеки понад сорок років тому. Якраз тоді, коли краєзнавчий музей переїхав у теперішнє приміщення. Нині кілька книг з книгозбірні Любомирських можна побачити в музейній експозиції. Решта ж зберігається у фондосховищі. Це книги періоду XVIII-ХІХ століть. Їх налічується трохи більше 400 примірників. Це видання французькою, італійською, польською, латинською та німецькою мовами. Як кажуть, музейники, були і російськомовні, але їх втрачено. Місце друку — Берлін, Варшава, Краків, Рим, Париж, Амстердам, Гамбург, Лондон.
Сторінками стародруків
Читацькі уподобання давніх аристократів були дуже різноманітними. Це, зокрема, видання античних авторів: Лукреція, Софокла, Плутарха, Демосфена, Вергілія. Але чи не найбільша частина книг — на історичну тематику, теми ораторського мистецтва і “красного” (витонченого) письма, географії, романи, словники. Чимала кількість досліджень з історії Польщі, Росії, Америки, Англії, Німеччини, Італії, Франції. Щодо останньої, то особливу увагу Любомирських, схоже, привертала Франція часів Наполеона Бонапарта.
У книгозбірні є кілька томів видань, присвячених життю французького імператора. Зацікавленість його особистістю, вочевидь, пояснювалась тим, що Любомирські плекали надію на допомогу Наполеона у відродженні незалежності Польщі, втраченої в результаті чергового поділу. Що, втім, виявилося марним.
До кола читацьких інтересів князів Любомирських входили книги на географічну тематику — про далекі Китай, Індію, Японію. Серед книг про пригоди відомих мандрівників “Мандрівка по Австралії” Джеймса Кука.
Чимало наукових видань, серед яких дуже авторитетне для того часу — “Картини природи” відомого дослідника, мандрівника і ботаніка, якого сучасники називали Арістотелем ХІХ століття, Олександра фон Гумбольдта.
Дуже цікаве видання з бібліотеки Любомирських — інтродукція Жан Жака Гранвіля “Анімовані квіти” (або “Персоніфіковані квіти”) 1847 року. Надзвичайно колоритна, яскрава, з добре збереженими кольорами книга, написана французькою мовою. Варто про це видання і його авторів розповісти трохи більше, бо це додасть нам нових штрихів до портрету читачів — князів Любомирських і епохи, в яку вони жили.
“Анімовані квіти” — одна з найвідоміших книг і найбільше досягнення паризького карикатуриста і майстра фантастичного малюнку в жанрі інтродукції (перевтілення, перенесеня) Жан Жака Гранвіля (справжнє ім’я Жан Ігнас Ісідор Жерар). “Les Fleurs Animées” його остання робота, видана вже після його смерті в 1847 році. “Анімовані квіти” — на перший погляд такий собі посібник для садівництва і любителів квітів, однак… В образах квітів постають люди з їхніми характерами, вчинками, моральними принципами.
Тексти до видання написали відомий в той час журналіст-сатирик Альфонс Карре та журналіст, політик і депутат Таксіль Делорд. Написані ними в жанрі сатири повчальні історії “Les Fleurs Animées” з фантастичними ілюстраціями Жан Жака Гранвіля дають уявлення про життя і мораль тогочасного суспільства.
Книга мала кілька пізніших перевидань. Багато хто з сучасних колекціонерів волів би бачити цей стародрук у своїй збірці.
У бібліотеці Любомирських чимало творів художньої літератури авторства Вольтера, Мольєра, Корнеля, Данкура, Бомарше, Буало, Руссо, Шіллера, Дюма, Купера, Доде, Сервантеса. Добре збереглося донині видання про легендарного Дон Кіхота з ілюстраціями 1722 року видане в Парижі. Цікаво, що на внутрішній титульній сторінці видання стоїть підпис Розалії Поцейової (Поцей) – матері Людвики Гонорати, яка стала дружиною Станіслава Любомирського. Відомо, що Розалія Поцей мала велику бібліотеку, яку успадкувала її донька Людвика і додала до книгозбірні Любомирських.
У збірці є й твір французького романіста XVII століття Готьє де Кост де Ла Кальпрене́да “Клеопатра”; паризьке видання 1803 року Жозефа Олександра П’єра де Сегюра “Чоловіки створюють закони, жінки — мораль”.
Добірку так званого жіночого чтива представлено французькими романами — “Дозвілля молодої дами” (1776 рік), “Повість про Емілію Ментегю”, “Покарана кокетка або Тріумф цнотливості”. Є книги з історії польських магнацьких родів, наприклад, “Літопис Ржевуських”, інших відомих європейських родин — “Історія Морріса графа Саксонського”.
Серед збірки Любомирських є і справжні перлини друкарського мистецтва — так звані “ельзевіри”, названі так за прізвищем династії нідерландських видавців кінця XVI-початку XVIIІ століття Ельзевірів. Їхні книги вирізнялися специфічним упізнаваним “видавничим обличчям”. “Ельзевірами” також називали унікальні шрифти, які створили в друкарні цих видавців. Особливістю цих шрифтів були перетинки на краях літер, які полегшували читання тексту. Ельзевіри також запровадили формат книги на дванадцяту частину аркуша — це мініатюри розміром 12,5×7,5 см. У бібліотеці Любомирських видання Ельзевірів представлено зокрема твором видатного діяча світової культури Еразма Роттердамського.
Екслібриси й факсиміле з далекого минулого
Цікавинкою книгозбірні Любомирських є екслібриси, факсиміле, штампи, а також надписи і автографи, зроблені руками власників книг на сторінках видань. Окремо заслуговують на увагу екслібриси і факсиміле на книжках.
Екслібрис є цінним інформаційним матеріалом, що дає змогу не лише встановити приналежність книги, а й вивчити історію приватної бібліотеки, дослідити соціальний статус власника, його захоплення, естетичні уподобання, дає цікаву інформацію про мистецтво та культуру тієї чи іншої епохи. Екслібриси в епоху Любомирських були схожі на повноцінні маленькі художні твори. У книгозбірні Любомирських представлені екслібриси вензельні, гербові, з сюжетними картинками, шрифтові.
Екслібриси створювали на спеціальні замовлення. Такий був, наприклад, у мецената, сина князя Юзефа Любомирського, Генрика.
Заможні власники бібліотек мали особливі суперекслібриси — тиснені золотом на шкіряній обкладинці книги переважно у вигляді родового герба. Мали такі й Любомирські.
На книгах можемо побачити надписи і автографи, зроблені руками рівненських князів — Станіслава, його дружини Людвики та невістки Людвики, князів Юзефа і Фридерика, Ванди — дружини передостаннього рівненського князя.
За словами музейників, деякі екземпляри цих книг на аукціонах оцінюють у кількадесят тисяч доларів. Дуже багато книг містять шрифтові екслібриси Людвики Гонорати — дружини князя Станіслава.
Хоча стародруки й зберігаються у прийнятних умовах, однак час бере своє. Деякі екземпляри дуже пошкоджені, а біля декотрих стоїть напис: “Реставрації не підлягають”. Що буде з цими книгами, і чи не можна передати книги, які не підлягають реставрації, фахівцям для відновлення, на ці запитання директор РОКМ Олександр Булига зазначив:
“До нас із такими пропозиціями ніхто не звертався. Музей має план проведення реставраційних робіт. Книги з бібліотеки Любомирських є в ньому, але не в початковому списку. Є багато інших музейних предметів, які найперше потребують реставрації. Наприклад, нагальної реставрації потребують окремі стародруки церковного походження, після них реставруватимемо і частину бібліотеки Любомирських. П’ять книг бібліотеки Любомирських надійшли до музею уражені грибком. Вони зберігаються окремо від інших, поширення ураження не відбувається. Наш реставратор по паперу не може їх реставрувати. Але це не означає, що реставратори вищого рівня не зможуть цього зробити. Віднайдемо кошти й обов’язково їх реставруємо”.
За словами Олександра Булиги, книги з бібліотеки Любомирських уже понад 20 років експонуються в музеї. Усю ж книгозбірню експонувати нереально через брак експозиційної площі. Книжкова спадщина давніх аристократів, чиї імена пов’язані з нашим містом, безперечно, заслуговує на збереження і вивчення. Адже це відкриє нові сторінки історії Рівного.
Світлана КАЛЬКО
P. S. Висловлюю щиру подяку працівникам Рівненського краєзнавчого музею за сприяння у написанні публікації.
Джерело: РівнеРетроРитм
