Святвечір – особлива, сакральна пора, коли не просто вся родина збирається при одному столі, а різні покоління – мертві, живі й ненароджені – зустрічаються при світлі трьох свічок, об’єднані духом Різдва. Недарма й кожна зі страв Святої вечері має своє символічне, сакральне значення.
Свою версію тлумачення символіки святовечірньої трапези дав Іван Франко у своєму останньому циклі – «Пісна вечеря», написаному сто літ тому – з нагоди Святвечора 1916 року у Притулку (Захисті) для хворих та поранених Українських Січових Стрільців на вул. Петра Скарги (нині Озаркевича) у Львові, де тоді лікувався хворий письменник.
У вступному слові до циклу автор так пояснював скрутні обставини його укладання: «Пробуваючи отсе вже півтора місяця задля тяжкої недуги та майже цілковитого опущення у власнім домі за старанням д[окто]ра Бр[оніслава] Овчарського в тім Приюті та запрошений на спільну вечерю пацієнтів при участи В[исоко]п[оважної] хазяйки (пані Ірини Домбчевської. – Б. Т.) та инших запрошених гостей, я, не можучи задля своєї слабости їсти майже нічого з того, що давали на вечерю, скомпонував духову вечерю зі згадок про такі вечері в домі мойого покійного вітця, заможного селянина (тобто Якова Івановича Франка. – Б. Т.), перед 55 роками, заступаючи кожду страву більшим або меншим віршиком мого власного складання».
До кожної страви Франко подав власне тлумачення її символічного значення.
- «Ковток чистого прісного меду (тобто справжнього, звичайного, простого меду в натуральному вигляді. – Б. Т.), який перед вечерею з глиняного горщика на тупім кінці держака деревляної ложки подає ґосподар своїм найближчим по старшинстві, отже, коли живі ще дід і баба, жінка, діти, дальші свояки та слуги, що жиють разом в домі та при трьох свічках вечеряють разом коло одного стола». Мед тут – символ єдності родини (роду) та спільного щасливого, «солодкого» життя в мирі, злагоді та добробуті.
- «Чарка горілки, грітої з медом, (яка) із руки ґосподаря йде до руки найближчого при нім за столом, а потім далі з рук до рук аж до ґаздині», – символ радощів та веселощів товариського життя, взаємопідтримки й тепла людських стосунків.
- «Борщ, перша рідка страва при обіді, символ потреби жінки в родині та її всеприсутности».
- «Капуста – густа страва, символ мішання полів (тут: статей. – Б. Т.) у родині».
- «Колочений горох – символ мужеської привабности (ймовірно, насамперед – чоловічої сили. – Б. Т.)».
- «Пироги (тут, очевидно, вареники. – Б. Т.) – символ ситости в їді», а отже, й матеріального добробуту загалом – ситого, забезпеченого життя.
- «Голубці – символ згоди при столі».
- «Чарка вина» – за Франком, «символ радости».
- «Суш (тут: узвар. – Б. Т.) – варена мішанина з сушених овочів (тобто фруктів. – Б. Т.), головно з яблок, грушок та сливок. Тому що всі вони чужостороннього походження, а тілько акліматизувалися в нас, сю страву можна вважати символом чужосторонніх впливів на життя нашого народа».
- «Кутя, наша національна староруська страва – варені зерна пшениці, товчені в ступі та змішані по зваренню та остудженню з тертим маком і медом, уживана тілько на Святий вечір; їдять не з окремих мисок, але з одного глиняного макотерта. Її можна уважати символом староруського достатку та багатства староруської традиції, що вплине, ще маю в Бозі надію, уздоровленням та очищенням на життя українського народа».
Добре знаємо, що на Святвечір страв на столі має бути дванадцять. Франко ж подав інтерпретацію лише 10. Проте, як на мене, симптоматичною є відсутність у цьому переліку двох найулюбленіших пісних страв письменника – риби й грибів (його пристрасть до рибальства і грибництва загальновідома). Напевно, це й мали бути ті дві страви, яких бракує.
Хай смакує Вам пісна вечеря від Івана Франка! Хай цього вечора збирається при святковім столі вся українська родина, хай мир і спокій оселяться в кожнім домі і кожнім серці і хай огник радості запалить у нас іскру надії!
Бо вечір се святий; палає світло всюди,
І огник радости у кождій тліє груди!
(Іван Франко, «Святовечірня казка», 1883)
Богдан ТИХОЛОЗ
Цікаво) Корисно почитати, чому саме ці страви і що вони означають