Симон Візенталь народився 31 грудня 1908 року у Бучачі на Тернопільщині. В 1915 році в страху перед російською армією родина виїхала у Львів, де Симон пішов до школи, згодом родина перебралась далі від війни до Відня. Батько загинув в Першій світовій війні. У 1928 році вступив в Празький технічний університет на архітектуру. З 1932 року жив і працював архітектором у Львові. У 1936 році одружився на Цилі Мюллер, далекій родичці З. Фрейда.
У 1939 році родина потрапила під прес радянської машини: вітчима Симона розстріляли, сам він може працювати лише механіком. У 1941 році ув’язнений у львівському гетто, втік звідти, але знову потрапив до рук нацистів у 1944 році. Ув’язнений спочатку у Львові, потім в таборі Маутхаузен.
Після Другої Світової війни присвятив своє життя пошуку нацистських злочинців, котрі уникли покарання за свої злочини. С. Візенталь, за його словами, виявив місцезнаходження Адольфа Ейхмана – колишнього високопоставленого керівника гестапо. Водночас роль Візенталя у розшуку Ейхмана заперечують багато джерел, включно із директором Моссаду і керівником операції по захопленню Ейхмана – Іссером Харелем.
Візенталь співпрацював з Моссадом та іншими спецслужбами, створив Центр єврейської документації у Лінці та Відні. У 1975 році канцлер Австрії Бруно Крайскі виступив із гострою критикою діяльності С. Візенталя, яку він назвав діяльністю «політичної мафії». Вінзенталь подав в суд, але згодом заяву відкликав.
У 1977 році Візенталь заснував Центр Симона Візенталя з штаб-квартирою у Лос-Анджелесі. Завдяки діяльності Симона Візенталя близько тисячі нацистських злочинців постали перед судом. За свою діяльність він удостоювався безлічі нагород, серед яких: нагородний знак австрійського і французького рухів Опору, медаль конгресу США і французький орден Почесного легіону. Двічі він висувався на Нобелівську премію миру, а в 2004 році став рицарем у Великобританії.
Незважаючи на неточності в біографії Візенталя, він став символом, «мисливця на нацистів». Робота, яку здійснювали його центри, дозволила схопити Ніколауса Барбьє – ліонського м’ясника, Франца Штангля – коменданта Собібора та Треблінки, Герміну Браунштайнер – наглядачку із Майданека.
«Головний сенс моєї роботи за останні півстоліття, – сказав одного разу Симон Візенталь, – в тому, що вбивці завтрашнього дня попереджені: вони ніде не знайдуть спокою». Помер Симон Вінзенталь 20 вересня 2005 році у Відні.
Володимир БОЙКО
Джерела:
