Недалеко від Львова, якихось 43 км., у Яворівському районі розташоване невелике село Терновиця. Більшість навіть не чули про це поселення, хоча у ньому споруджена ще одна з перлин нашої сакральної культури – оборонний храм ХVII ст. – костел Святої Трійці, що з 1991 року стоїть пусткою та руйнується. І тільки старожили місцевості ще несуть пам’ять про колишню красу храму, у якому колись було охрещено Митрополита Андрея Шептицького.
Перші згадки про поселелення датуються 1376 р.і 1408 р., тоді воно належало рациборському князю Вацлаву та називалося Дукля. У 1514 р. село переходить у власність представнику відомого роду Гербуртів, перемишському хорунжому Йогану Гербурту де Брухналю і з того часу місцина носить назву Брухналь. Окрім Йогана землі належали також його братам – Андрію і Миколі Гербуртам. У 1531 р. Андрій Гербурт запрошує на свої землі колоністів різних спеціальностей з Моравії та Сілезії.
Римо-католики сучасної Терновиці належали до парафії Пресвятої Трійці у Родатичах, а 1492 року тут вперше згадується душпастир (о. Мартин), котрий проживає тут постійно. У 1514 р., Йоган Гербурт закладає у Брухналі католицьку парафію. В 1615 р. парафія брухнальська входила в склад городоцького деканату, а від 1641 року як частина деканату львівського.
Опісля Гербуртів Брухналем володіє Микола Стогнів, який у 1645 р. закладає новий мурований парафіяльний костел, будівництво якого було завешено у 1650 р. Святиня якийсь час була кальвіністським збором, а у 1710 році заново освячена як римо-католицький Троїцький костел.
29 вересня 1655 р. саме під Брухналем козаки Богдана Хмельницького отримали перемогу у битві над загоном Станіслава Ревери Потоцького, яку потім називатимуть “битвою під Городком”.
За історію свого існування храм постійно дооснащувався та неодноразово ремонтувався, зокрема, у 1716-1718 роках, коли також було споруджено дерев’яну дзвіницю. 9 жовтня 1718 року єпископ-помічник Львівський Фелікс Шанявський консекрував храм.
Парафія належала Львівській архідієцезії до 1784 року, коли перейшла до Перемишльської дієцезії на підставі домовленостей керівників цих єпархій.
З кінця ХІХ ст. і до 17 вересня 1939 р. поселення належало власникам сусідніх Прилбичів графам Шептицьким. Ян і Софія з Фредрів Шептицькі зробили значний внесок у розбудову храму. Тут були охрещені діти подружжя, зокрема Роман Марія Олександр Шептицький — майбутній митрополит Андрей.
Софія Шептицька передала храму власноруч намальовану ікону «Найсвятіше серце Христове». 17 січня 1901 року вона подарувала цей образ своєму сину після призначення його Митрополитом УГКЦ. Ікону митрополит Андрей забрав із собою у митрополичі палати на Святоюрську гору.
У 30-х роках ХХ століття у Брухналі та кількох сусідніх селах проживало близько тисячі парафіян. Свою каплицю мала німецька колонія Моосберг, розташована на відстані 3 км від Брухналя.
Після приходу більшовиків Брухналь у 1940 р. переіменовують на Терновицю. Згодом, у 1945 р. виселяють з села польське населення. Костел зачиняють та перетворюють на склад міндобрив. З 1991 р. святиня стоїть пусткою, хоча час від часу сюди навідуються журналісти та туристи.
Коли дивишся на храм одразу впадає в очі оборонний характер споруди — товсті стіни та ряд бійниць на фасаді, а також руйнація святині. Конструкція мурів ослаблена, видні глибокі тріщини стін, осоливо лякає величезна тріщина на фасаді споруди, пошкоджений дах. В інтер’єрі костелу є частково збережені розписи, залишки дерев’яного вівтаря та мармурова надгробна плита кінця ХІХ ст. Петра (1808-1843) і Рози (1808-1888) Шептицьких.
Потрапити всередину храму ми змогли за допомоги місцевої мешканки п.Марії, у якої зберігаються ключі від костелу і котра люб‘язно відчинила нам до нього двері. Поки ми знімали фото та відео п.Марія поділилася з нами легендою про те, як Божа Матір з‘явилася під час нападу на село татарів та оборонила людей, які сховалися в храмі, розвернувши в бік ворога випущені ним же кулі. А ще поділилася спогадами своєї мами, котра пам‘ятає святиню ще діючою, зокрема про те, що колись у костелі був орган.
Так, храм руйнується, але треба сказати, що місцеві мешканці дбають про нього як можуть. Навколо святині і всередині прибрано, а на решта, як завжди, бракує коштів.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
