Покровитель Львова святий Йоан з Дуклі – Бернардин, який жив і проповідував у Львові; покровитель загублених речей та порятунку від хвороб святий Антоній з Падуї – реліквії якого сьогодні збирають людей у костелі святого Антонія, де працюють Брати Менші Конвентуальні. Бернардинський костел (нині церква Андрія) на площі Соборній, монастир Кларисок (нині галерея Пінзеля) на площі Митній – всі ці особи та ордени виходять з одного джерела. Цим джерелом є святий Франциск з Ассижу. Постать, яка змінила Церкву на початку XIII століття. І хоча сам святий практично не має жодного відношення до Львова, але саме з його послідовниками наше місто є досить щільно пов’язано.
Франциск Ассизький народився у 1181-1182 роках у сім’ї купця і торговця тканинами П’єтро Бернардоне. При хрещені отримав ім’я Джованні (Йоан), ім’я давала матір, оскільки батько у той час був у торгівельному поході в іншій країні. Приїхавши П’єтро почав називати його Франциском, оскільки дуже любив Францію, звідки й привіз собі дружину.
Молодий Франциск мав усього вдосталь, у віці 20-ти років він був чи не головним організатором усіх гулянь серед своїх друзів. Разом з тим, батько не перечив марнотрацтву сина і давав кошти на різні розваги.
У ХІІ столітті Асиж перебував під володінням німецького імператора Фридерика Барбаросса, а його намісники проживали в замку Рокка Маджоре над Асижем. Імператор був втягнений у політичні суперечки з папою, якому підлягала розташована в 40 км від Асижу Перуджія. Тому й мешканці цих двох містечок жили у постійній ворожнечі. Натомість, у Асижі тривало протистояння двох суспільних станів: шляхти і плебеїв. Батько св. Франциска – Петро Бернардоне, що був купцем, також належав до плебеїв. Однак розквіт торгівлі та ремесел сприяв зросту добробуту купців і дрібних ремісників. Через Асиж, з півдня на північ пролягав старий римський торговельний шлях. Втеча людей із села до міст збільшила кількість бідноти, що населяла околиці міста.
Франциск жив у часи хрестових походів, марив ними і думав про них, разом з тим, надалі займався батьківською справою. Одного дня, коли Франциск торгував тканиною, увійшов убогий просити милостиню, закликаючи ім’я Христа. Оскільки Франциск так захопився торгівлею сукна, що не бажав переривати свого заняття, то прогнав бідняка. Потім, розкаявшись, він вибіг і помчав чимдуж шукати цього бідного і, знайшовши його, дав йому жменю монет. Це був перший переломний момент у житті Франциска Бернардоне.
У 1199 році в Ассізі розпочалася домова війна – повстання проти німецьких феодалів. Розпочалися озброєні сутички, котрі приводили до частих нападів на населення, палаци і дворянські замки. Правдоподібно, Франциск також брав участь в обороні свого міста. Ассізці перемогли в цьому повстанні. Слава огорнула увесь Ассізі. До цього часу залишилися сліди повстання – розвалений замок. В 1200 році, у сусідній Перуджі, вибухнуло також повстання проти феодалів, але воно було придушене.
Другим переломним моментом у житті Франциска був рік 1202, коли ассізці поспішили на допомогу в цьому повстанні. Розпочалася громадянська війна поміж Ассізі та Перуджією, в якій Франциск взяв участь. У часі цієї війни, в одному із боїв, мешканці Ассізі потерпіли поразку та багато з них було взято у полон, серед полонених був також і молодий Франциск. У в’язниці він усвідомив, що щось в його житті не так. На багато питань не знаходив відповіді. У в’язниці Франциск перебував майже рік, це його сильно виснажило. У 1203 році батьки сплачують за юнака викуп і він повертається додому, але у стані важкої хвороби. Ця хвороба також якимось дивним чином преобразила душу юнака, але не до кінця.
Франциск і надалі прагне лицарських звитяг. У 1205 році Він йде у похід, але вже після першого дня, стомлений хворобою, змушений залишитись. Пізніше була ще одна спроба, але й та не принесла юнаку очікуваного успіху.
Ще з часів свого полону, молодий Бернардоне шукає відповіді на внутрішні питання і все більше шукає голосу Божого. Він почав усе частіше шукати безлюдні місця, усамітнюватися, щоб молитися, постити, шукаючи Божої волі. Залишив старе товариство. Одного разу, коли він прогулювався Сполетанською долиною на коні, побачив прокаженого. Побачивши його страшну зовнішність Франциск втік з переляку, але щось несподіваного сталося, тому що хлопець повернувся до прокаженого. Він почав перепрошувати за те, що його образив. Потім поцілував прокаженого та подав йому милостиню. Він почав бачити в прокаженому обличчя самого Ісуса Христа. Те, що донедавна видавалося хлопцеві гірким, перемінилося у радість, якої Франциск знову і знову прагнув досвідчити, помагаючи прокаженим та бідним. Франциск в цей час шукає тиші й медитації, мандруючи околицями Ассізі. Особливим чином торкнулись Франциска слова Євангелії про блаженство убогих і про роздачу матеріальних благ бідним, щоб мати небесний скарб. Він навіть почав роздавати речі з дому, за що розсерджений батько взяв юнака під домашній арешт.
Одного разу молившись перед хрестом у Сан-Дам’яно, Франциск почув Божий голос: «Іди, Франциску, і відбудуй мою Церкву, бо, як бачиш, вона у руїні». На той час Церква жила досить заможно, володіла великою кількістю земель. Та Бернардоне зрозумів ці слова дослівно і взявся за відбудову самої будівлі. Але почав він до відбудови крім своїх коштів витрачати ще й кошти батька. П’єтро Бернардоне мав досить великий конфлікт з сином, та через єпископський суд вимагав повернення коштів. Тоді Франциск віддав батькові не лише гроші, але при цьому перед єпископом і всіма мешканцями Ассізі, повернув йому абсолютно все, навіть вбрання, в котре був одягнений і відмовився від батьківської спадщини. Відтепер Бог буде його єдиним Отцем.
Франциск одягнув просту убогу одіж, підперезався шнурком і взявся власноруч за відбудову церкви. Жив він виключно на пожертви, а своєю убогістю хотів наслідувати Ісуса Христа.
Першою відбудованою церквою, була церква у Сан-Дам’яно, пізніше Св. Петра, та інші. Але через два роки, у 1208 році, в день св. Апостола Матвія, він почув слова Євангелія: «Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. … Не беріть ні золота…, ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, – бо робітник вартий утримання свого. …». Франциск відчув своє справжнє покликання, він одразу пішов до Єпископа, з яким мав досить дружні стосунки і який підтримував спосіб життя святого, та узяв у нього дозвіл на проповідництво. Звісно, єпископ благословив його наміри і Франциск пішов у міста та села проповідувати про мир і каяття. Проповідував він переконливо і багато хотіло йти за ним, Франциск не забороняв, але й мав суворі вимоги: дослівне виконання Євангелія і роздачу своїх матеріальних благ бідним.
Звісно, що багато людей з нього глузувало, але з часом люди все більше задумувались над його словами, до Франциска почали доєднуватись навіть його колишні друзі. Йому не вдалось здобути звитяги у боях, але він став лицарем Божої армії, здобув пошану й шляхетську гідність, не маючи при цьому жодних статків, а люд дивувався з бідняка, простака, який так легко і зрозуміло проповідував.
Коли число Братів, що бажали жити у покаянні, звеличилось, Франциск вирішив укласти для них короткий Устав, тобто збір правил життя на підставі Св. Писання. Аби отримати дозвіл Церкви на спільнотне життя, у 1209 році Франциск вирушає з 11 братами до Риму. Звістка про те, що Франциск з братами у Святішого Отця, у багатьох викликала саркастичні посмішки. Завдяки листу до Папи від єпископа Ассізі – Гвідона ІІ, вони дістались до аудієнції. Папа уважно вислухав братів і обіцяв старанно розглянути справу. Він бо хотів, щоб брати взяли собі Устав Св. Августина або Св. Бенедикта. Але Франциск був впертий і не відступав від своїх ідеалів. Папа Інокентій ІІІ, побачив пророчий сон, в якому Франциск підтримував руйнуючу Лятеранську базиліку (Католицьку Церкву). Розпізнавши у Франциску Божого чоловіка, бачачи радикалізм спільноти та правдиве євангельське життя, папа Інокентій ІІІ закликав братів і усно затвердив Устав життя, а спільнота відтоді прийняла назву “Брати Менші”. Франциск заповідав братам жити в бідності, чистоті і послуху. В той же час Франциск отримав дияконське рукоположення. Так постав перший Орден Святого Франциска. Після цієї події ставлення суспільства до спільноти братів відразу змінилось. Люди почали цікавитись їх способом життя.
29 листопада 1223 року, папа Гонорій ІІІ письмово затвердив орден, який пізніше отримав ім’я «Орден Братів Менших». Сьогодні цей орден має три гілки: Францисканці-обсерванти (Бернардини), Брати Менші Конвентуальні, та Брати Менші Капуцини.
Крім чоловічих орденів, завдяки Франциску повстав ще й жіночий орден – Кларисок. Вісімнадцятирічна дівчина Клара Фавароне Оффердуччі, яка походила з ассізької шляхетської родини, вражена життям Франциска, у 1212 році залишає свій дім і в ніч з 18 на 19 березня отримує чернечу рясу з рук Франциска. Орден Кларисок є одним із найсуворіших орденів Римсько-Католицької Церкви. У Львові клариски мали церкву і монастир на площі Митній.
Життя Франциска багате на різні чуда і дива. Так коли святий мешкав у місті Агуббіо, в околицях цього міста жив вовк, який пожирав не лише різних тварин, але часто нападав на людей, і часто наближався до міста. Одного разу Франциск вирішив піти й зустрітись з цим звіром, хоча мешканці його відмовляли це робити. Створивши знамення у вигляді хреста й довірившись Богу він пішов. Вовк побачивши Франциска, хотів спочатку на нього кинутись, та Франциск піднявши хрест вигукнув: «Підійди сюди, брат вовк. Я наказую тобі іменем Христа нікому більше не шкодити». Як не дивно, та після цього вовк смиренно підійшов до святого і ліг у його ніг виляючи хвостом. Після цікавої розмови з вовком, Франциск уклав мир між вовком та мешканцями, за умови, що вони постійного його (вовка) годуватимуть, на знак миру вовк поклав лапу у протягнуту Франциском руку.
Взагалі, він завжди називав усіх звірів братами і постійно промовляв до них.
Іншим дивом була проповідь святого Франциска зграї птахів, які злетілись, коли Франциск почав до них промовляти і мовчки слухали його.
У 1224 році у Франциска з’явились стигмати (тілесні знаки, що з’являються на тілі людини і є схожими на п’ять ран (на руках, ногах, і боці) котрі Христос отримав при розп’ятті), які він приховував від усіх одежею, і лише згодом показав їх братам.
Помер Франциск в Порціункулі 3 жовтня 1226 року у віці 44 років. 4 жовтня відбувся похорон з урочистою процесією до Ассижу із зупинкою у Сан-Дам’яно, щоб попрощалась з ним Клара та її сестри. Тіло Святого зложене в храмі св. Юрія (Сан Джорджо).
4 квітня 1228 р. папа Григорій IX, приятель Франциска (в минулому кардинал Гуголін), звертається до цілого світу з закликом, щоб збудувати Базиліку на честь Франциска. 16 липня 1228 року папа Григорій ІX канонізує і проголошує його Святим Католицької Церкви у рідному місті Ассізі. 25 травня 1230 року мощі святого Франциска були перенесені до вибудованої в його честь Базиліки.
У 1980 року папа Павло ІІ установлює святого Франциска покровителем екології та екологів, які турбуються про охорону навколишнього середовища. Що саме цікаве – 4 жовтня, коли є спомин святого Франциска, святкується також Всесвітній день тварин.
Костянтин БАРАНЮК
Джерела: ihtis.com.ua, ofm.org.ua, ofmbizant.com.ua, credo-ua.org, s-francesco.narod.ru, wikipedia.org
