Велике значення для утвердження національної самосвідомості галичан мали світські народні звичаї та релігійні обрядові свята, які були невід’ємною частиною повсякденного життя рільників, їх живильним духовним джерелом. Святкові обряди і традиції зберегли нашу ідентичність.
Першим зимовим календарним святом у Новому році були Різдвяні свята, у яких переплелись прадавні поганські культи з християнськими нашаруваннями традицій, знайшли свій вияв своєрідні місцеві звичаї. Усі різдвяні ритуали відповідали переважно загальновживаним святковим обрядам, у яких основна увага приділялась надвечір’ю напередодні Різдва – Святому вечору.
Приготування до святої вечері мало урочистий характер. Участь у передсвяткових приготуваннях брали всі члени родини, у тому числі діти, які задовго до свят збирались у гурти і вивчали колядки. Газди приводили до ладу господарство, господині – прибирали в оселях, прали білизну, пекли хліб та ліпили вареники, голубці, варили борщ та узвар. Насамперед готували кутю з маком, медом, горіхами. Головну страву свят–вечора, яка до релігійної обрядовості прийшла з далеких дохристиянських часів готували з самої чистої пшеничної крупи.
Гарний обрядовий матеріал «Общерусский Дневник церковных, народных, семейных праздников и хозяйственных занятий, примет и гаданий» був зібраний свого часу відомим істориком та філологом, греко–католицьким священником А.С. Петрушевичем у Львові, в місяці серпні 1865р.
Впродовж 1910–1914 рр, Ярославом Пастернаком був зібраний і систематизований матеріал «Звичаї та вірування в с. Зіболках, Жовківського повіту». Збірка не вичерпує усього матеріалу звичаїв та вірувань, а велика частина зібраного є спільним добром широких околиць.
Рибу споживали у цей день у кожному домі – карась, щуку в інших випадках лин, окунь та ін. Хто не мав свіжої, то запасались передчасно.
Зранку не палили у пічці і не варили. Лише починаючи від полудня, тому що в цей день не обідали. Перш за все на вечерю їдять кутю, котру ставлять на покуть хати (під образами). Ставить кутю дитина.
На святий вечір повинні постити всі молоді парубки і дівки, а старі вже не конче, бо то кажуть: « На святий вечір доля поститсі».
Як вносять до хати дідуха, стелять на землі, тоді скачуть із припічка на діл і приговорюють за кожним разом: «кво-кво, завтра Різдво». «То аби кури борзо квокали». «На дідусі неможна спати, бо збіже виляже на полі і не можна на нього класти кожух, бо просо заросте». З дідуха роблять перевесла та обв’язують ними пні дерев, аби добре родили.
На другий день свят рано його збирають і палять на стависку, або кидають де; але дідуха не треба викидати, йно палити, бо з тої соломи родяться дідухи – земле духи і будуть збіжя точити.
До другої хати (світлиці) вносять на святий вечір житній сніп, а на Новий Рік, як прийдуть ново літники, то дають їм палички в руки і кажуть: «Ану діти оббийте той сніп». Потім то жито позмітають і посіють, то буде добра яриця.
Дівчата приносять до хати патиків для кухні без рахунку і потім рахують, чи є до пари чи ні; як останній не має пари, то дівчина віддасться цього року.
Цілу вечеру стоять при столі на сокирі, аби ноги не боліли, але то тільки ті, що мають на ногах якісь боляки. Також не кладуть цілий час ложки з рук, аби в жнива крижі не боліли.
При вечері господар бере лижку куті і кидає до стелі зі словами: «Пташенята – вороблята, ходіть до нас кутю їсти; як не прийдете нині, то не заглядайте ніколи на наше поле». То так, аби горобці не їли в літі збіжа.
Як при вечері хтось пчихне, то мусить хтось вмерти в хаті до року, а як хто гикає, то кажуть: «мерці згадують на тамтім світі». Як впаде на землю пиріг, або якесь інше тісто з рук, то також кажуть, що хтось вмре.
По вечері дівчата виходять на двір і калатають лижками одна об другу, та з котрого боку пес обізветься з відти і прийдуть старости.
Також страшать садовину, як не хоче родити. Господар бере по вечері сокиру і йде з сином у сад. Зачинає ніби то рубати то дерево і трохи цюкне, а син обійме дерево і просить не рубати. Так до трьох разів. І потім дерево настрашиться і буде вже родити. Оповідач каже: «У нас була грушка, не хтіла родити, а як настрашили, то так зродила, що страх».
На святий вечір не варта пити води, бо у жнива захочеться пити, а то «зле – небезпечно пити воду в жнива». Помиї зі святого вечора баби закопують під лаву і потім ними кроплять від вроків.
На святий вечір худоба говорить. Тоді господарі дають худобі смачно поїсти. Один господар не дав і сховався у жолоб, аби послухати, що то худоба говорить. А два воли кажуть один до другого: «Завтра повезем нашого господара на цвинтар. І той-ти чоловік вмер»!
Як на святий вечір випогодиться, так що видно на небі звізди, то будуть того року добре кури нестися. «На святий вечір дуже злодії красти йдуть, тоді як люди всі при вечері».
Різдво. «Поляки на наше Різдво не роблять тяжких робіт, так само наші на польське Різдво, бо то кажуть старші люди, жи ніхто не знає, чиє Різдво старше; бо прецінь Ісус Христос два рази не родився. Одні справляють правдиве Різдво, а другі тільки поправляють.
На Різдво не можна курей кликати, як дають їм їсти, бо то дуже велике свято (мабуть вважається то вже за роботу); також не можна вимітати сміття з хати.
«Як на Різдво в церкві світло тріщить, як гноти в свічках на престолі пирскають, то буде громове літо». «Кажуть старі люди, як на Різдво є мерлець, то й на Великдень мусить бути, як хто дочекає»
Іній (опока) на деревах – врожай на хліб.
Небо в зорях – врожай на горох.
Темні святки – молочні корови; світлі святки – несуться кури; відлига – добре бджоли будуть роїтися.
Зі сходом сонця вводять однолітнього бичка в хату котрого полазником називають і привітавши жителів, виводять із хати.
Собор Богородиці. Перед сходом сонця перед воротами палять дідуха, скачуть через нього і через нього переводять худобу.
На первомученика Стефана в поляків люди обкидають священика вівсом, за християнським звичаєм в знак побиття каменем св.Стефана. первомученика.
Повернути б ці часи, коли ми збирались всією родиною на Різдвяні свята. Незабутня атмосфера напередодні: приготування оселі, вбирання деревця (ялинки), солома на долівці, запах пампушків, високий медовий «п’єрнік», віншування дідуся за св’ятковим столом.
Вивчивши колядки, на Різдво ми бігали від хати до хати. Люди нас щиро вітали, віддячуючи за коляду копійками та пампухами. Вдосвіта підіймались з ліжка та на піхоту йшли до церкви у сусіднє село Хоросно. Коли стали старшими, брали участь у святковому різдвяному вертепі, чи то «царем» вперше, чи «жидом» в останній раз.
Андрій КНИШ
