Як і будь-яка інша нація, українці також витворили канон національних героїв. Про них багато говорять, їх наводять як приклад для наслідування і їм чи не найбільше місця (заслужено, або не завжди) відведено у підручниках з історії. З іншого боку, кожен національний герой починався з малої людини. Більше того – серед знаних та шанованих, героїзованих і оспіваних, багато вкрай суперечливих особистостей. Останнє не лише дає нам право, але навіть зобов’язує нас до дуже критичної оцінки спадщини та дій усіх героїзованих персонажів. Між такими, зокрема, один із діячів “Руської Трійці” – Яків Головацький (1814 – 1888 рр.). Непоміченою минула його пам’ятна дата – 205 років від дня народження. Виправляючи це, поговоримо про нього самого і окремі з прижиттєвих видання автора.
Перші несміливі паростки українського руху до самоусвідомлення, ідентифікації та самоствердження у ХІХ столітті ми, традиційно, вбачаємо в діяльності літературної групи під назвою “Руська Трійця”. Імені Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького ще з часів шкільної парти вкарбовуються у наші голови. Тим не менше, вже через десятки років за цими іменами для нас може нічого не стояти. І добре, коли хоч хтось зуміє згадати, що ці люди асоціюються із першою проповіддю українською мовою, впровадженням живої народної мови до публічного вжитку, спробами дослідження та кодифікації мови, появою читанок тощо.
З іншого боку, згадані діячі також асоціюються із слов’янофільством, яке в ті часи було значно популярнішим ніж українофільство. Мабуть саме тому ідеї та концепції, які пропонувалися діячами “Руської Трійці”, моментами можуть видаватися нам нечіткими, ба навіть непослідовними. Останнє менш помітно у Маркіяна Шашкевича, який занадто рано відійшов. Разом з тим, аж занадто простежуються суперечності у еволюції поглядів Івана Вагилевича – який переріс у полонофіла й Якова Головацького – який зійшов на стезю москвофільства. Але з пісні слів не викинеш. Тому наше завдання, за рекомендаціями британського методолога історії Робіна Колінгвуда, не засуджувати, а намагатися зрозуміти мотиви вчинків.
Попри суперечливі моменти в біографіях згаданих діячів, а також контексти і сюжетну канву їх творчої діяльності, але напрацювання діячів “Руської Трійці” – це все одно початки становлення самостійницького українського руху. Їх зусилля – в контексті етнографії, лінгвістики та історії стали базою, від якої відштовхувалися наступники на цьому непростому шляху. Врешті, кожен з цих трьох діячів залишив досить солідну спадщину творів та ідей. Їхні тексти видавалися ще життя даних діячів, також тиражувалися й множилися в подальшому. Зрозуміло, що найбільші інтерес та цінність мають прижиттєві примірники. Користуючись нагодою ювілею, звернемось до дечого “із Головацького”.
Яків Головацький особливо відзначився на ниві етнографії, в лінгвістиці, історії, у поетичній площині, громадській діяльності, навіть трохи в адмініструванні та релігійній сфері. Принаймні, перша половина й більша половина його напрацювань – їх можна, умовно, назвати проукраїнськими. Це і “Русалка Дністрова”, і “Вінок русинам на обжинки”, і інші подібні праці. Це – до Уваровської премію за дослідження російської історії й інші світоглядні метаморфози вченого.
За, умовно, перший період діяльності вчений зумів створити багато вартісних речей. Велика частина з них і сьогодні доступна у львівських фондосховищах. Зокрема, у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка є дві брошури 1849 року видання. Обидві було надруковано у Львові й обидві присвячені мовно-історичній тематиці. Видання стали можливими завдяки сприянню Галицько-Руської Матиці й за підтримки Ставропігійного інституту. Характерним там є навіть титульний аркуш – в дусі давньої, ледь не барокової, традиції. Зокрема, поруч з іменем автора вказано його регалії – “професор “руского языка” і “словесности рускои” при Львівському університеті”.
Щодо назв текстів, то це “Три вступитєльніи прєдподаванія о рускои словесности” і “Розправа о языце южнорускомь и его нарєчіяхь”. В обох випадках у фокусі вченого питання історії та розвитку мови – з особливим акцентом на контексті національного пробудження і “нового житья умственного”. У працях багато згадок та відсилань до слов’янської тематики загалом. Яків Головацький виділяє періоди розвитку словесності і особливо детально зупиняється на питаннях контактів Русі з сусідами і проблемі можливих взаємовпливів. Також говорить про цивілізаційну роль Русі і розвиток шкільництва в період правління князя Ярослава Мудрого.
Окремо розглядає питання знання місцевими інтелектуалами мов міжнародного спілкування й вплив останнього на локальну культуру. Зокрема, відзначає хорошу обізнаність із грецькими хронографами, які читали наші літописці. Згадує, у цьому контексті, про волинського літописця, який наводить у своїх текстах слова із “Омира” – тобто Гомера. Головацький підсумовує даний блок тим, наші предки читали Гомера у часи, коли в Європі про нього ще навіть і не знали. Хоч в окремих моментах умовиводи Головацького видаються надмір сміливими, основні тенденції епохи вловити йому вдалося. Як і те, що історію культурного розвитку на наших теренах складно уявити без персони Нестора Літописця і Іларіона, без “Руської правди” та інших творів того часу, без Литовських статутів і персони Івана Котляревського, якщо говорити про ближчі до нас періоди.
Схожу структуру, характер та логіку викладу має і “Розправа” Якова Головацького. У цьому тексті автор зосереджує увагу на питаннях походження “южноруської” мови та її діалектів. Намагається пробратися через чагарники етногенезу слов’ян, історію формування слов’янських народів та відмінностях між ними. У тому числі – мова йде про мовні відмінності. Яків Головацький пише про “малоруський язик”, ареалом поширення якого вказує сучасні українські терени. Зрештою, розглядає конкретні приклади та особливості – на лексичному і фонетичному рівнях, властиві для “малоруського”, “великоруського” і “білоруського” варіантів.
І хоч у наші дні не все з написаного Яковом Головацьким видається прийнятним та піддається розумінню, варто пам’ятати, що його інтелектуальні потуги – це початок самоствердження українського народу й усвідомлення нами своєї окремішності та унікальності – відносно найближчих сусідів у першу чергу. Саме тому ім’я Якова Головацького стоїть поряд з іншими діячами, чиї зусилля були корисними для еволюції української ідеї.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Головацький Я. Розправа о языцҍ южнорускомь и єго нарҍчыяхь. – Львів, 1849.
- Головацький Я. Три вступитєльніи прєдподаванія о руской словєсности. – Львів, 1849.
- Головацький Яків (1814 – 1888) // Українська мала енциклопедія. – Буенос-Айрес, 1957. – Т. 1. – Кн. 2: В-Ґ. – С. 256.
- Стеблій Ф. Руська трійця // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2012. – Т.9. – Прил-С. – С. 395 – 396.
