75 років тому, в листопаді 1941-го, в окупованому німцями Львові почала виставкову діяльність організація, згадки про яку в радянські часи були категорично заборонені, а більша частина її членів мусили назавжди залишити територію України. Незначна кількість тих, хто мав відвагу залишитися і вижив, «забули» про все, що відбувалося в роки тієї війни в уже неіснуючому будинку на площі Марійській (нині Міцкевича), 9.
До початку Другої світової війни, у міжвоєнний період 1920-1930-х років у Львові вирувало насичене подіями мистецьке життя. Виставкова та мистецтвознавча діяльність Гуртка Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ) й Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ), створення молодіжних мистецьких об`єднань „Артес”, „Спокій”, „Руб”, «Зарево» та ін. демонстрували позитивно-якісний розвиток національної образотворчості в напрямку європейської образотворчої культури .
Звичайно, у період 1939-1941 років у Львові продовжували функціонувати музеї, наукові товариства, вищі навчальні заклади. Галицькі художники навіть робили спроби продовжити мистецький рух, започаткований у 1920-1930-х роках, в організованій 1940 року виставці української графіки. Але зусилля були марними. Багатовекторне, насичене творчими подіями життя мистецького міжвоєнного Львова було поставлене під жорсткий контроль радянської системи, а вірніше сказати, силові структури тихо «робили свою справу», прибираючи «ідеологічних ворогів»: «Не солодко жилося українським образотворцям під опікунчими крилами НКВД. Одні, як бл. Харків, погибли мученицькою смертю, другі, як бл. Сорохтей, промучившись два роки, зійшли оце в передчасну могилу, треті, як Чорній, помандрували в Казахстан, а хто все ж прожив ті два кошмарні роки, ховаючися в собі, то щойно тепер лікує рани і близни своєї до краю змарганої душі”, – так згадував дворічний період «перших совітів» Микола Голубець.
У червні 1941 року на територію Західної України увійшли німецькі війська. Нові загарбники швидко встановлювали «новий порядок», який стосувався і культурної сфери. Гітлерівська влада поставила під контроль усю концертну, театральну та виставкову діяльність, заборонила проводити будь-які зміни в музеях Львова. Проте, у порівнянні з попередніми двома роками, «культурне життя у Львові стало жвавіше, частіше відбувались літературні вечори чи теж доповіді про літературу, в журналах і часописах почали з’являтись прізвища нових авторів. Не зважаючи на цензурні обмеження, на сторінках наших видань дискутувались питання української культури. В номері за травень журнал «Наші дні» помістив статтю Святослава Гординського під назвою «Бій за Европу», присвячену десятиріччю смерти Миколи Хвильового, з великим портретом письменника на першій сторінці цього місячника» ¹.
Усе, що діялося в українському Львові з липня 1941-го, було безпосередньо пов`язане із діяльністю Українського Центрального Комітету (УЦК), який відіграв важливу роль у справі захисту національних інтересів галицького населення та розвитку української культури. Комітет працював на межі дозволеного та забороненого, впливаючи на роботу практично всіх ланок національно-суспільного життя краю. УЦК поставив перед собою завдання стати провідним органом українського громадянства, сприяти організації господарського, культурного та суспільного життя, а головне – налагодити співпрацю з окупаційною владою, керуючись при цьому передусім українськими інтересами.
Комітет брав активну участь у підготовці спеціалістів різних галузей господарства й управління, дбаючи в такий спосіб про виховання молоді в національному дусі; максимально сприяв відкриттю фахових курсів, надавав матеріальну допомогу вразливим верствам суспільства, сприяв згуртуванню спеціалістів різних галузей в рамках фахових об’єднань, організовував роботу шкіл, дитячих садків для галицьких українців і багато іншого.
Однією з важливих справ УЦК була підтримка діяльності Спілки Українських Образотворчих Мистців (СУОМ), практично створеної за зразком попередньої, надзвичайно потужної мистецької організації – Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ).
Спілка оселилася в уже не існуючому будинку на площі Марійській 9, де 4 жовтня 1941 року відбулися перші збори. На початку до лав організації прийняли 24 митців за окремо виділеними критеріями. «По перевіренні їх мистецького стажу та політично-громадської діяльності» призначено керівників: М.Осінчука – головою, І.Іванця – заступником голови, С.Луцика – секретарем, М.Дмитренка – директором виробництва, В.Баляса – членом правління; до Комісії також було обрано Романа Турина та Антона Малюцу. Усі художники були добре знаними у Львові, єдиним «новеньким» був Михайло Дмитренко – художник із Наддніпрянської України, який прибув 1939 року і за короткий час став одним із провідних митців, які зголосилися працювати під патронатом Українського Центрального Комітету».
За зразком діяльності АНУМ-у, у новостворену організації СОУМ увійшли практично всі члени Асоціації. Для «декларації» діяльності Союзу першочергово було необхідним організувати виставку.
Першу експозицію, відкриту 20 грудня 1941 року, Спілка організувала на першому поверсі будинку на площі Марійській. Протягом місяця до огляду пропонувалися роботи добре відомих у Львові художників: О.Куриласа, О.Кульчицької, А.Манастирського, С.Гординського, М.Грищенка, І.Іванця, В.Ласовського, Я.Музикової, Р.Сельського, П.Коверка, М.Осінчука, М.Федюка, Р.Турина та б. ін. Виставка мала доволі високу відвідуваність і резонанс в українській пресі: «Мистці Галицької землі, які перебули дволітнє большевицьке пекло, заманіфестували на нашій виставці нічим не викревлену лінію своєї індивідуальної творчості й виявили себе вповні підготованими до завдань, які накладає на них нова дійсність».
Відвідувачі Першої виставки української образотворчості відзначали роботи Куриласа, Кульчицької, Грищенка, Неділка. Українська преса навперейми писала хвалебні відгуки, акцентуючи на відродженні та продовженні розвитку національного образотворчого мистецтва, що повстало після радянської окупації.
Початок було зроблено, і Управління СУОМ вирішує надати своїм членам кращі можливості для творчої праці: „У подальшому плані задумує Спілка змобілізувати та об`єднати всіх образотворчих мистців краю, створюючи свої філії при Українських Комітетах. Вона дбатиме теж про те, щоб дати мистцям матеріальну допомогу, яка позволилаб їм у спокою, здалека від щоденних турбот за хліб насушний працювати й реалізовувати свої творчі плани”.
Втілюючи у життя згаданий проект, в січні 1942 року в структурі Спілки було організовано чотири мистецькі майстерні: «портретова, декораційна, графічна та прикладного мистецтва». У доволі складний воєнно-окупаційний період Управління СУОМ вважало необхідним організувати роботу мистецько-виробничих майстерень в такий спосіб, щоби заробляти гроші самостійно та «практичною працею під моральною і фінансовою опікою … робити корисне загально-суспільне діло». Йшлося передусім про створення виробництва, яке би реалізовувало цільові замовлення, що буде надавати можливість отримувати прибутки для розвитку Спілки, а отже – продовженню творчої праці її членів.
Скульптурна секція Спілки при безпосередній участі новоствореної «Будівничо-індустріальної кооперативи» взяла на себе ініціативу по виготовленню «масової» продукції – медальйонів із зображенням відомих українців: митрополита Андрея, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Богдана Хмельницького. До розробки проектів медальйонів були залучені члени скульптурної секції СУОМ: Є.Дзиндра, М.Мухін, А.Павлось. «Плоскорізи» (саме так назвали свої проекти художники) були відбиті в гіпсі, відлиті у теракоті та пропонувалися до продажу за невелику оплату: «Це перший досвід зробити так зв. масову продукцію, широкого вжитку, мистецькою – нам вдалося».
На весні 1942 року до директора Національного музею І.Свєнціцького звернулися члени Спілки Святослав Гординський та Едвард Козак із проханням про допомогу у підготовці до «Виставки Чотирьох»: Івана Труша, Олекси Новаківського, Петра Івановича Холодного та Павла Ковжуна, яку на початку червня в експозиційних залах СУОМ спільно з Українським Центральним Комітетом і Відділом Культурної Праці була урочисто представлено до огляду. За традицією, видано двомовний (німецько-український) каталог, вступну статтю до якого написав Святослав Гординський, зазначивши: „Виставка 4-ох дає перегляд творчости визначних майстрів нового українського малярства. Хоч вони й різні своїми стилями, своїм світоглядом та естетичними поглядами, зібрано їх разом зовсім не випадково. Правда, тільки один з них, Іван Труш, уроженець своєї вужчої батьківщини, Галичини, а інші три прийшли до Львова із Східної України, – та єднає їх спільна у Львові праця над українським малярством, у тому Львові, який вони своєю творчістю видвигнули в перші ряди українських мистецьких осередків”.
На «Виставку чотирьох», яка нараховувала близько 140 експонатів, організатори представили роботи не тільки з Національного, але й з Історичного музею, приватних збірок львів`ян, зокрема, і родинних. Ця виставка зайвий раз продемонструвала різноманітність напрямків української образотворчості, яка була визначальним фактором її розвитку в першій третині ХХ ст.
ІІІ Виставка СУОМ була офіційно відкрита на початку січня 1943 року у п`яти залах приміщення Спілки і присвячена 25–літтю заснування Київської Академії Мистецтв. Завдання виставки було задекларовано у «Вступному слові» двомовного каталогу, виданого «Українським видавництвом»: „Дати перегляд української образотворчості, мистецької і організаційної, праці Спілки для розбудови нашого мистецтва під сьогочасну пору”.
Цього разу проект Спілки мав офіційних спонсорів: «Українське видавництво», Центросоюз, Маслосоюз, «Народна торгівля», Центробанк, Об`єднання українських купців, «Українське народне мистецтво», «Дністер» та ін., які зобов`язалися преміювати найкращі твори, вперше представлені саме на цій виставці. Приймалися роботи не тільки авторів, які перебували на території України, але й з-за кордону. До журі Третьої виставки СУОМ увійшли відомі художники та критики мистецтва: І.Іванець, М.Бутович, С.Гординський, М.Дмитренко, Е.Козак, С.Литвиненко, М.Драган, які й мали визначити три нагороди з грошовими виплатами: живопис, графіка та скульптура.
У цьому грандіозному проекті брали участь 88 мистців, на виставку запропоновано понад 300 робіт, хоча надіслано було вдвічі більше.
ІІІ Виставка мала надзвичайний успіх. У часи війни й іноземних окупацій суспільству було життєво необхідним отримувати позитивні емоції. У місті, в якому десятиліттями жили громадяни різних політичних вподобань, віросповідань і національностей, яке довший час було осередком концентрації найкращих образотворчих міжнаціональних сил, у складні роки окупації відбувалися мистецькі акції, які демонстрували високий рівень образотворчої національної культури. Експозиція ІІІ Виставки пропонувала до огляду багато розкішних українських краєвидів, глибоко національні жанрові сцени, портрети відомих громадських діячів (зокрема, Митрополита – авторства О.Куриласа), натюрморти. Відвідувачами експозиції були не тільки львів’яни, але й вищий склад командування вермахту.
17 лютого у приміщенні Літературно-мистецького клюбу у Львові відбувся творчий вечір СУОМ, влаштований з нагоди завершення виставки. Із вступним словом виступив голова Спілки І.Іванець, відома критик сучасного мистецтва Федорович-Малицька; на завершення відбулось нагородження преміями за найкращі роботи, які оцінювало журі у складі: п. Федорович-Малицької, проф. І.Свєнціцького, Р.Купчинського, М.Островерха та голови Спілки І.Іванця. Відзнаки отримали: І премія (малярство) – Михайло Дмитрієнко за твір „Дівчата з Заліщик”, ІІ премія – Михайло Мороз („Присмерк”), ІІІ премія – Микола Азовський («Жнива»). Крім того, за високий рівень представлених творів журі відзначило кількох авторів: Винницького, Касараба, Іванцева та Ліщинського. Преміями були відзначені і твори графіки та скульптури.
Кожен із відзначених митців був нагороджений і грошовою премією, яку надали спонсори виставкового проекту: «Управа Спілки сподівається, що й надалі матиме велику піддержку ї зрозумінням в нашому громадянстві і при його допомозі зможе розгорнути свою працю ще дальше і ще ширше».
Наступним виставковим проектом СУОМ була презентація творів О.Кульчицької, яка відкрилася в залах Союзу 26 квітня 1943 року: «Виставка творів Олени Кульчицької являється дуже позитивним явищем, тим більше, що це перша за два роки індивідуальна виставка, яка добре знайомить наше громадянство із творчим життям одного із членів Спілки – старшим нашим товаришем». Виставка художниці була велика – більше 400 праць: живопис, офорти, дереворити, лінорити, твори прикладного мистецтва. Неперевершений твір «Страсті Христові» займав почесне місце в експозиції і був особливо відзначений і критикою, і відвідувачами.
П`яту (почергову) і водночас Третю (збірну) виставку Союзу Українських Образотворчих Мистців відкрили 5 грудня 1943 року; вона проходила під гаслом „Український характер в образотворчому мистецтві”. У виставці взяли участь близько 100 мистців, до огляду виставили 400 робіт, Представленими своїми творами київські, харківські, полтавські, галицькі художники вповні задовольнили «дочасні вибагливі примхи естетичного смаку сучасної публіки». Виставка рясніла прекрасно виконаними пейзажами всіх куточків України, де «малярі східних областей виділяються великими форматами робіт та реалістичними напрямами».
Виставку відвідали понад 3 тисячі осіб, українська преса вчергове зі схвальними відгуками писала про досягнення окремих митців. Були, без сумніву і зауваження, хоча як підсумковий аналіз експозиції П`ятої виставки зацитуємо Віру Свєнціцьку, доньку першого директора Національного музею у Львові, відому авторку публікацій про українську образотворчість: «Загальний висновок про виставу – це ствердження позитивного вкладу, який вносить вона собою у наше мистецьке і взагалі культурне життя. Вона є ще одним доказом поступенного, може часами навіть повільного здобування вищих щаблів мистецької культури українськими мистцями на нашому терені. Змагання підвищити якість мистецького твору, як теж змагання за український характер творчости в найширшому того слова розумінні, – це два основні дороговкази, куди і до чого слід прямувати нашим мистцям на їх творчому шляху».
25 травня 1944-го у львівській пресі з’явилися оголошення: «Управа Спілки образотворчих мистців подає до відома, що загальна виставка членів відбудеться і місяці вересні ц.р. У зв`язку з тим проситься всіх мистців подати теперішнє місце перебування і умовини побуту на адресу Спілки: Львів, Маріїнська пл. 9, зглядно Відділ Культурної Праці УЦК, Краків, вул. Зелена 26». Але ця виставки Спілки вже не відбулася…
Створення та діяльність Спілки Образотворчих Українських Мистців у Львові восени 1941 року можемо вважати явищем унікальним. Те, що в період окупації в місті зібралася практично вся українська мистецька еліта, було показом для населення окупованої України. Протягом 50 років з кінця ХІХ – початку ХХ століть у Львові відбувався безперервний розвиток української національної образотворчості, який не зупинявся, не зважаючи на зміну влади, соціально-політичних катаклізмів і воєн. Зусилля мистецьких угрупувань, які створювались і продуктивно працювали у тому часі, були налаштовані тільки в одному керунку – відроджувати, розвивати та оновлювати українську образотворчість у всіх напрямках, зберігати та примножувати національну сутність українського мистецтва, ставити і розв’язувати ті культурологічні проблеми, які виникали в перебігу історії народу.
ПРИМІТКИ:
¹ Із спогадів Остапа Тарнавського (1939-1944).
