Рано чи пізно будь-яке місто починає розростатись, починається забудова за міськими мурами, багато підприємств що перебували за містом несподівано стають просто у його центрі. Але якщо більшість ремісництв можуть перебувати в щільній забудові, то деяким промисловим об’єктам це не дуже зручно, та й мешканцям сусідство з цими об’єктами не дуже подобається. Хто цікавився рухом великих автобусі у Львові, той напевне, бачив, що кінцеву вини мають на пл. Різні. Так, саме тут колись була міська бійня худоби, але із розростанням міста її довелось перенести далеко від центру.
У липні 1901 року було введено в дію нову міську бойню по вул. Нової різні (ul. Nowej Rzeźni) (тепер вул. Промислова). До старих будівель 1870-х років було приєднано більш просторі й високі нові корпуси, з металевими та залізобетонними конструкціями, але зі збереженням архітектурної стилістики традиційного неоготичного або цегляного стилю промислово-виробничих будівель та споруд ХІХ ст. Серед нових корпусів, оточених декоративною огорожею із червоної цегли зі скульптурами коров’ячих голів, особливо виділявся корпус з великим машинним залом. Керівником будови був радник міського будівництва інженер Вінцент Горецький (W. Gorecki), споруджувала фірма І. Левинського . На будівництво нових корпусів мали витратити 2 600 крон. Бійня складалася із 40 будинків, які займали територію в 27 ділянок. Були збудовані спеціальні зали для бійні худоби, телят і свиней, а також ветеринарний будинок для огляду звірів, стайня для карантину худоби з околиць, де помічено заразу, корпус для ліквідації хворої худоби та кілька адміністративних будівель. При бойні також було організовано базар, де селяни торгували худобою, зерном і сіном. Обсяг виробництва нової міської різні за день становив 150 голів вбитої худоби. В окремій будівлі стояло 3 парові машини потужністю по 60 кінських сил кожна, дві з цих машин приводили в дію льодогенератори, а третя була під’єднана до електричного генератора.
Підприємство працювало безперебійно до 1927 року і зупинялось лише під час проведення бойових дій в роки Першої світової війни. Разом з тим бійня увесь цей період працювала виключно на фронт і обладнання експлуатувалось досить інтенсивно. У 1918-1919 роках кілька будівель постраждало від обстрілів, що змусило провести частину ремонтних робіт.
У 1927 році розпочато ґрунтовну реконструкцію підприємства без зупинки його діяльності. У міжвоєнний період міська бійня була одним з найуспішніших львівських підприємств. Було значно розширено холодильні приміщення для м’яса із введенням в дію найсучасніших технологій заморожування, що дозволяло одночасне переховування 30 тонн товару. Були підготовлені площі для забою худоби та птиці, а також провітрювання м’яса. Облаштовано окремі холодильники для масла та яєць.
Наприкінці 1930-х років була запланована реконструкція та розбудова комплексу міської бійні. Проектні пропозиції, які стосувалися в основному адміністративних будинків та вхідної зони, виконала архітектор Кристина-Яніна Толлочко (K.-J. Tolloćko) у 1938–1939 роках. Частину цих пропозицій ще вдалось реалізувати до Другої світової війни.
У післявоєнний період на виробництві м’яса спеціалізується Угорщина. Саме з цього часу Львівщина стала центром м’ясообробної промисловості Західного регіону СРСР. Отже, відновлений Львівський м’ясокомбінат був зорієнтований на переробку угорського м’яса, але після знищення колгоспів львівська бійня опинилась на грані виживання, адже вона і багато інших м’ясопереробних підприємств регіону були розраховані на масове надходження імпортного м’яса та на великі партії худоби, які постачались з навколишніх колгоспів.
Костянтин БАРАНЮК
Джерела: lvivcenter.org, lp.edu.ua, pohlyad.com, facebook.com.
