Степан Чарнецький: інженер, який створив «Червону калину» — історія та факти

Постать Степана Чарнецького (1881–1944) в українській культурі часто сприймається виключно крізь призму літератури. Проте, якщо ми поглянемо на його життєвий шлях очима історика, то побачимо унікальний симбіоз технічного раціоналізму та мистецької інтуїції. Людина, яка подарувала нам «Ой у лузі червона калина», за фахом була інженером-шляховиком, і саме ця «конструкторська» жилка дозволила йому створити твір, що витримав випробування століттям.

Львівська Політехніка: де гартувався розрахунок

Степан Чарнецький народився на Тернопільщині, але його становлення як особистості відбулося у Львові. У 1900-х роках він стає студентом факультету дорожнього будівництва Вищої політехнічної школи (сьогодні — Національний університет «Львівська політехніка», вул. Степана Бандери, 12) [2]. Це був час, коли інженерна професія вважалася однією з найпрестижніших та найважчих.

Навчання в Політехніці навчило Чарнецького структурності. Його тогочасні колеги по літературному гуртку «Молода муза» (який збирався неподалік у кав’ярнях на сучасній вул. Січових Стрільців) часто дивувалися, як він поєднує складні розрахунки мостів та доріг із написанням витончених поезій [1, с. 48]. Навіть працюючи пізніше в інженерному відділі львівського магістрату, він продовжував «проектувати» українську культуру. Його інженерний диплом не став «запасним варіантом», а став фундаментом для дисципліни слова.

Народний дім: справжня колиска легендарної пісні

Найбільш дискусійним питанням у біографії Чарнецького є локація створення пісні «Червона калина». Довгий час побутувала помилкова думка про зв’язок цієї події з вулицею Фурманова (нині Чубая). Проте історична правда веде нас у самісіньке серце старого міста.

У 1914 році Степан Чарнецький, будучи художнім керівником театру товариства «Руська бесіда», працював над постановкою трагедії Василя Пачовського «Сонце руїни». Оскільки театр не мав власного стаціонарного приміщення, основні репетиції та прем’єрні покази проходили у залі Народного дому на вулиці Театральній, 22 [3, с. 112; 7].

Саме тут, у стінах цієї величної будівлі, Чарнецький здійснив свій геніальний «інженерний» маневр. Відчувши, що фінальний хорал вистави звучить занадто оптимістично для трагедії, він вирішив замінити його більш глибоким народним мотивом. Він взяв за основу старовинну козацьку пісню «Розлилися круті бережечки», переробив у ній текст (зокрема, славнозвісний фінал про «підіймемо») та разом із диригентом Михайлом Коссаком адаптував мелодію [6]. Так у лютому 1914 року на вулиці Театральній, 22 народився гімн, який згодом підхопили легіони УСС.

Життя між кресленням і пером: адреса Драгоманова, 23

У період свого найбільшого творчого розквіту Степан Чарнецький мешкав у будинку на вулиці Драгоманова, 23 (тодішня вул. Мохнацького) [5]. Цей будинок став центром тяжіння для львівської інтелігенції. Тут він готував до друку свої збірки «В годину сутіні» та «Квіти й будяк».

Цікавий факт: Чарнецький був напрочуд прискіпливим критиком. Його журналістські фейлетони, які він підписував псевдонімом Тиберій Горобець, часто «розносили» невдалі театральні постановки чи архітектурні огріхи міста [1]. Його колеги згадували, що він дивився на вірш як на механізм: якщо одна деталь (слово) не працює — весь механізм зупиняється.

Останній прихисток біля Арсеналу

Доля Чарнецького за радянських часів була трагічною, хоч він і не був репресований фізично. Його «витіснили» на узбіччя життя. Останні роки він провів у невеликій квартирі за адресою вулиця Підвальна, 3 [4]. Це будинок, що примикає до історичних мурів Львова. Символічно, що автор пісні про волю жив між Королівським арсеналом та Пороховою вежею.

Чарнецький помер 2 жовтня 1944 року, невдовзі після другого приходу радянської влади до Львова. Він бачив, як його пісня стає гімном спротиву, але офіційно його ім’я намагалися забути. Його поховали на Личаківському цвинтарі (поле №1) [4].

5 маловідомих фактів про Степана Чарнецького:

1. Професійний залізничник: Чарнецький певний час працював в управлінні залізниці, що вимагало не лише інженерних знань, а й надзвичайної пунктуальності [2].

2. Редакторський хист: Він був головним редактором часопису «Українська культура» та працював у газеті «Діло», де впроваджував нові стандарти верстки та подачі матеріалу [1].

3. Театральний реформатор: За один сезон 1913–1914 років він вивів театр «Руської бесіди» з глибокої фінансової кризи, застосувавши менеджерський підхід до мистецтва [3].

4. Автор першої історії театру: Саме інженер Чарнецький написав фундаментальну працю «Нарис історії українського театру в Галичині» (1934), де систематизував розвиток сцени з математичною точністю [5].

5. Патріотичний плагіат: У 1914 році пісню «Червона калина» настільки швидко підхопили стрільці, що багато хто вважав її народною ще за життя автора. Чарнецький ніколи не вимагав роялті, вважаючи це своїм внеском у будівництво держави [6].

Ольга ДОВГАНИК

Список використаних джерел:

1. Нахлік Є. «Молода Муза» та Степан Чарнецький. — Львів: НТШ, 2007. — С. 45–75.

2. ДАЛО (Державний архів Львівської області). Фонд 27, Опис 2, Справа 1452: Особові документи студента Політехніки С. Чарнецького.

3. Мельник І. Театри Львова: будинки та долі. — Львів: Апріорі, 2014. — С. 110–114. (Про Народний дім та вистави «Руської бесіди»).

4. Котлобулатова І. Львів: події, дати, долі. — Львів: Центр Європи, 2009. — С. 342–343. (Про вул. Підвальну, 3).

5. Чарнецький С. Історія українського театру в Галичині. — Львів: Літопис, 2014. — С. 5–25 (Біографічний нарис).

6. Якимович Б. Українська військова пісня: С. Чарнецький та його спадщина. — Львів: ЛНУ, 2012. — С. 85–90.

7. Бонь В. Осередки театрального життя Львова початку ХХ ст. // Галицька брама. — 2010. — №11-12. (Підтвердження локації Народного дому як бази театру).