Стаття українського архітектора і дослідника церковної архітектури Леоніда Маслова. Опублікована у 1937 році в часописі «Наша батьківщина».
Старі муровані жидівські божниці на Волині уявляють зі себе дуже цікаві та своєрідні пам’ятники архітектури своєї епохи; хоч прості, невибагливі в формах, можна сказати – одноманітні, проте монументальні у брилах, завершені багатоорнаментованими, часами зубчастими ренесансовими чи бароковими аттиками – творять приємний контраст до тла вбогих жидівських будинків волинських міст і містечок, який тим більше підкреслює їх велич, їх панівне становище, увипуклює архітектурну відмінність.
Ці волинські божниці збудовані всі (за винятком одної) продовж сто літ: найстарші з них (у Степані й Дубні) походять з кінця XVI століття, пізніші (в Луцьку, Любомлі, Острозі та Клевані) з XVII – й лише одна матіївська божниця була викінчена в XVIII столітті. З приводу не дуже великої різниці щодо часу будови всі вони стилем близькі до себе, мають подібні пляни, брили, багато анальогічних, спільних рис, характеристичних одначе не тільки для Волині; подібні божниці можна зустріти на цілому просторі етнографічних українських земель від Сяну аж по Дніпро.
Божниці будовано в середині міста, переважно коло ринку, одначе безпосередньо на ринок вони ніколи не виходили, а були відділені від нього рядом низьких жидівських домів (Любомль, Матіїв); в цьому випадку мусіли вони стисло відповідати вимогам тодішнього церковного й державного права щодо їх зовнішнього вигляду, вишини, віддалення від найближчого костела й т. д.; іноді ставлено їх за оборонними мурами міста; ці останні були деревяні і при наступі неприятеля падали жертвою вогню разом зі всім, що поза мурами находилося, щоби позбавити неприятельські війська якого-небудь захисту. Божниці ж муровані буж влучені у систему міських фортифікацій (Степань), або творили рід окремих фортів і при ворожому наступі боронилися власними силами (Луцьк).
У грамоті короля Жигмонта III з 1626 року, виданій луцьким жидам, виразно говориться: «oby oni na wierzchu teyźe szkoły swey dostateczną przeciwko nieprzyiaciołom ze wszystkich czterech stron do rożłożenia strzelbу у bronienia się na niey uczyniw sposobność.» То й луцька синагога має дійсно оборонний характер: в її аттиді зі всіх чотирьох сторін знаходяться стрільні віконця. Висока, чотирохкутна вежа зі спіральними сходами, укритими в товстій стіні, і стрільничими вікнами, що здіймається з південно-східньої сторони будинку, походить із інших часів.
Засадничою частиною кожної божниці є головна молитовна заля для мужчин; єсть це велике, прямокутне у пляні, поміщення, около сімнадцять метрової довжини, п’ ятнадцять метрової ширини й десять метрової вишини; посередині цієї залі стоять чотири міцні колони, які розділюють площу залі на дев’ять прямокутних піль; колони ці вгорі получені луками, над якими здіймається масивний чотирьохкутний стовп, що підтримує склепіння залі. Між колонами на підвищенні єсть місце для кантора, так звана біма, а напроти неї, на протилежній до входу стіні находиться вівтар, званий урен-койдеш; це рід шафи, в якій переховуються на перґамінових звитках десять Божих законів – «тора». Часто такі вівтарі бувають ріжноманітно, фантастично орнаментовані. Особливо багато й цікаво єсть декорований різьбою – в виді оригінально стилізованих рослин і звірят – вівтар матіївської божниці.
Перед головною залею завжди находяться великі сіни, через які веде вхід до залі, кімната для кагалу, а часом навіть і в’язниця; вказує це виразно, що божниці свого часу були не тільки релігійним, але також, у значному ступні і громадським центром життя жидівського містечка. Збоку при головній залі завжди буває окреме приміщення для жінок, до якого входиться безпосередньо з вулиці, бо ж жінки, східнім звичаєм, уважаються за створіння нечисті, негідні разом з чоловіками хватити Бога. Іноді жіноча заля буває поверхова (в , Луцьку і Клевані).
Площа підлоги головної залі находиться на кілька ступнів нижче від підлог сіней і жіночника, а ці ж, у свою чергу, нижче від позему вулиці; в острожській божниці ця різниця поземів дуже велика й доходить до двох метрів.
Зустрічається це, в більшому або меншому ступні, в усіх волинських божницях і буває спричинене не тільки піднесенням позему вулиці, що, правдоподібно, продовж кількох століть мусіло статися, а головним чином – тодішнім праводавством: вишина божниці була завжди згори окреслена, а саме – не могла вона бути більшою від найближчих костелів. У грамоті Жигмонта III з 1628 року сказано: «szkoła sama żeby wyniosłością budynku kościołow tamecznych nie przewyższała». Через те, не маючи змоги класти будівлю вгору – вище окресленої міри, треба було ради потрібної вишини залі опуститись із підлогою нижче позему вулиці.
Волинські божниці прикриті або високими, двохспадовими дахами з аттиками тільки з двох сторін (у Матієві й Острозі), або зиґзакуватими дахами, з чотирьох похилених до себе площин, зовсім схованими за аттиками. Цей другий рід дахового прикриття – два рази нижчий від першого і, треба думати, що в божничому будівництві найшов він застосування не тільки з естетичних оглядів, але також, і передовсім, з огляду на брак місця, спричинений тодішнім праводавством.
Зовнішні стіни волинських божниць не відзначаються багатством декораційних елементів: спокійний ренесансовий порталь, часом легке заакцентування вікон обрамуванням, скромний ґзимс, що біжить навколо будинку, становлять усі їх прикраси й лише завершення будинку, його аттика була завжди дбайливо прибрана більш або менш розвиненим геометричним орнаментом; вплинуло на це, правдоподібно, відповідне приміщення будинку в місті: стоючи недалеко від ринку, божниця була відгороджена від нього, як вже було сказано, невеличкими домами – так, що з ринку, з найбільш оживленої частини містечка було видно лише її верхню частину, часом саму тільки аттику, а через те на ній власне, як на найбільш обсервованій частині будинку згуртувалася ціла декорація зовнішніх стін, яка часто вказує на добрий смак, фантазію й уміння тодішніх майстрів.
На аттиці матіївської божниці бачимо фриз з арочок, спертих на стовпчиках; аттика любомельської божниці з подібним фризом єсть завершена цікавими бароковими зубчиками; в любомельській божниці анальогічна аттика оточує й нижчу, призначену для жінок, частину будинку. Луцька синагога на аттиці над головною залею та над вежею має фриз трохи відмінний: з острозакінчених вигнутих ліній, спертих на пілястрах; такий самий фриз єсть також на всіх чотирох внутрішніх стінах чоловічої залі цієї ж божниці. Орнамент цей, безперечно, східнього походження, був досить розповсюджений на Волині в XVII столітті: зустрічаємо його на Братській церкві в Луцьку, на міських брамах в Олиці й Березні.
В середині божниць орнаментація виступає в далеко більшій кількості: кілька рядів гзимсів розділює стіни на поздовжні поземі площі, заповнені великою кількістю геометричних ліній, стилізованих рослин і звірят, іноді на внутрішніх стінах повторюється зовнішній орнамент-фриз з аттики; часом у гру входять блакитна фарба й позолота. Найбільше згущені бувають декораційні елементи на «бімі».
Внутрішні прикраси божниці доповнюють масивні мідяні свічники, чудової норимбержської роботи, що на ланцюгах звисають зі склепіння, різні золотничі вироби, багато ковані скрині, різблені крісла, лавки; особливо оригінальні різблені деревяні лавки луцької синагоги в виді стилізованих крилатих чудовищ.
Не всі божниці доховались до наших часів у свому старому первісному вигляді: помимо жидівського консерватизму, неохочого до всякого роду іновацій, трапилося на Волині кілька випадків просто варварських перебудов. У матіївській божниці добудовано поверх над жіночою залею, заслонюючи ним вікна головного корпусу божниці; знищено гарний ренесансовий порталь тому тільки, щоби побільшити двері; в луцькій божниці змінено, правдоподібно після одного з пожарів, дах над нижчими частинами будинку, зіпсовано порталь головного входу, розібрано аттику й зовсім перебудовано дах на спаленій підчас світової війни божниці в Дубні.
Трапилося багато змін на гірше й у середині божниць: у Любомлі стіни чоловічої залі розмальовано пєстрими, дуже не мистецької роботи звірями, в Матіїві, при закладанні електричної інсталяції, завішено тандетні сецесійні жирандолі, в луцькій синагозі уставлено лавки, дуже грубої роботи, які своїми формами мали пригадувати старі крилаті чудовища.
Одначе більшість старих божниць на Волині заховалося до наших днів у досить доброму стані, незіпсована пізнішими перерібками й добудівками, які так обезформили божниці в Матіїві й у Дубні. Задержавши, хоч у загальних формах, свій давній вигляд, божниці ці є незвичайно цікавими пам’ятниками старої архитектури, незвичайно цінними об’єктами для туристів, краєзнавців, для любителів старовини наших земель.
Джерело: Хроніки Любарта
