Фотографії Старого Львова продовжують публікувати матеріали із серії «Львівська залізниця. Постаті». Сьогодні мова піде про керівника Львівської дирекції цісарсько-королівських залізниць Станіслава Рибіцького, який відомий не лише як добрий керівник, талановитий інженер та науковець, але і як захисник прав залізничників-українців. Цікаво, що Рибіцький був удостоєний державних нагород не лише в Австро-Угорщині та Польщі, але навіть і у Швеції.
Станіслав Рибіцький народився в 1856 році в польському місті Ряшеві. Його батько – відомий адвокат Алоїз Рибіцький, який у 1882 році був обраний послом Галицького крайового сейму. У 1877 – 90 роках Алоїз Рибіцький очолював Галицький іпотечний банк у Львові.
На відміну від свого батька, який був адвокатом і фінансистом, Станіслав Рибіцький обрав професію інженера. Початкову і середню освіту Станіслав здобував вдома, оскільки в дитинстві мав слабке здоров’я. Вищу освіту він отримав у технічному університеті німецького міста Карлсруе в 1874 – 79 роках. У 1880 році Станіслав Рибіцький отримав диплом інженера шляхів сполучення.
У 1881 році Станіслав Рибіцький починає працювати в Генеральній інспекції залізниць у Відні. Молодому інженерові доручають нагляд за будівництвом Галицької трансверсальної залізниці між Станіславовом і Гусятином. У безпосередні обов’язки Станіслава Рибіцького входив технічний нагляд за будівництвом залізниці в районі міста Чорткова на Тернопільщині. Зокрема, Рибіцький проводив інспекторські перевірки будівництва залізничного моста через річку Серет біля Чорткова, а також за будівництвом віадуку в районі станції Біла-Чортківська. Після завершення будівництва залізниці Станіславів – Гусятин, Станіслав Рибіцький у 1884 році переходить в управління будівництва транскарпатської залізниці Стрий – Мукачево – він працює технічним інспектором на галицькій ділянці залізниці Стрий – Лавочне і здійснює експертизу проектів мостів та віадуків на цій лінії. Праця на будівництві залізниць Станіславів – Гусятин та Стрий – Лавочне дала Рибіцькому великий практичний досвід залізничного будівництва, особливо у складних умовах гірського рельєфу.
В 1885 році Станіслав Рибіцький переходить на роботу в Генеральну дирекцію австрійських державних залізниць у Відні. Тут він працює в бюро, яке займається проектуванням мостів. Під час праці там Станіслава Рибіцького, це бюро займалося реконструкцією залізниць в альпійському регіоні та у Чехії. У 1887 році переходить до Генеральної інспекції залізниць і працює у фінансовому бюро. У 1896 році отримує статус урядового делегата із технічного нагляду за державними залізницями в Моравії, Сілезії, Галичині та Буковині, а також по технічному нагляду за роботою приватної Північної залізниці імені цісаря Фердинанда (залізниця Відень – Краків).
У 1904 році на запрошення керівника Львівської дирекції державних залізниць Людвіка Вежбицького, Станіслав Рибіцький обіймає посаду заступника керівника дирекції. Через рік, у 1905 році Людвік Вежбицький виходить на пенсію, а Станіслав Рибіцький обіймає посаду керівника Львівської дирекції державних залізниць.
Початок ХХ століття для галицьких залізниць був складним періодом: із однієї сторони зростав потік вантажів та пасажирів, збільшувалася і протяжність колій в краї (в основному за рахунок будівництва локальних залізниць), а з іншої – технічний рівень галицьких колій залишався на дуже низькому рівні – на лініях експлуатувався застарілий і зношений рухомий склад, перегони та станції мали малу пропускну здатність… Отож ріст обсягів перевезень поєднувався із ростом кількості залізничних інцидентів і аварій на залізницях Галичини і Буковини, які ставали звичним явищем. Їх основними причинами були застарілість засобів сигналізації та зв’язку, відсутність відповідних блокіровок, низька кваліфікація та хронічна втома локомотивних і поїзних бригад та станційного персоналу. Станіславу Рибіцькому належало вирішувати ці питання, отож він розробляє низку заходів із підвищення безпеки руху на залізниці, впроваджує нові технології, створює нормальні умови для роботи залізничників.
Уже в перші роки свого керівництва Львівської дирекцією залізниць Станіслав Рибіцький розробляє масштабний проект реконструкції і розбудови Львівського залізничного вузла, який був найбільшим на сході Австро-Угорщини. Нажаль, зі сторони Міністерства залізниць Австро-Угорщини цей проект не мав великої підтримки – його сім раз відмовлялися погоджувати у Відні. Отож до початку Першої Світової війни була проведена реконструкція лише станцій Підзамче та Клепарів.
Також Станіслав Рибіцький поставив собі за мету покращити умови праці і житлові умови для залізничників, які на початку ХХ століття в Галичині були дуже поганими. Не дивлячись на проблеми із фінансуванням, під час керівництва Станіслава Рибіцького у Львові коштом державних залізниць було побудовано 36 нових великих житлових будинків для робітників залізниці і 4 для інженерів та службовців. Окрім того, Станіслав Рибіцький організував будівництво нового будинку для Львівської дирекції державних залізниць. У середині 1900-х років дирекція розташовувалася в будинку на сучасній вулиці Огієнка, де розміщується залізнична лікарня. Хоча цей будинок був збудований у самому кінці ХІХ століття, він уже був затісний для адміністративного апарату Львівської дирекції державних залізниць. Отож Станіслав Рибіцький добивається виділення коштів на будівництво нової споруди дирекції, а це було біля 8 мільйонів корон. У нову будівлю по вулиці Гоголя, 1 дирекція державних залізниць переїздить наприкінці весни 1914 року.
Значною проблемою для Львівської дирекції державних залізниць було опалення паровозів. Часто із цією метою на початку ХХ століття все ще використовували дрова, адже кам’яне вугілля на території Галичини в той час іще не добували, а завозили із інших регіонів Австро-Угорщини, тому воно було в дефіциті. Крім того, на галицьких залізницях в основному експлуатувалися застарілі паровози із ручною подачею палива у топку. Навіть якщо використовувалося кам’яне вугілля, для того, щоб провести поїзд, припустімо, між Львовом і Тернополем кочегару потрібно було закинути в топку біля 15 тонн вугілля. Найважче було на транскарпатських маршрутах із тунелями – обслуга паровози розганяла його перед входом в тунель, а потім всі обмотували голову мокрими рушниками і лягали на підлогу і чекали, коли буде пройдено тунель.
Для полегшення роботи локомотивних бригад і застосування залишків переробки нафти, Станіслав Рибіцький вирішив впроваджувати на залізницях Галичини опалення паровозів нафтою і продуктами її переробки. Для реалізації такого проекту Рибіцький домігся отримання урядового кредиту для впровадження новації. Залучивши нафтохіміків із Львівської політехніки, Станіслав Рибіцький протягом короткого часу до 1909 року будує в Дрогобицько-Бориславському нафтовому басейні спеціальний нафтопереробний завод, який займається виробництвом палива для паровозів, який називали «ропалом». На повну потужність нафтопереробний завод, який за польських часів мав назву «Польмін» був запущений на повну потужність у травні 1910 року. Це був найбільший в Австро-Угорщині нафтопереробний завод. На початку 1910-х років на Галичині, а потім і по всій Австро-Угорщині багато паровозів було переведено на нафтове опалення відповідно до проекту, розробленого Станіславом Рибіцьким. Це значно покращило умови роботи локомотивних бригад і було економічно вигідним.
У 1912 році Міністерство освіти Австро-Угорщини призначає Станіслава Рибіцького членом та віце-президентом екзаменаційної комісії, яка приймала державні іспити у Львівській політехніці. Того ж року Станіслав Рибіцький бере участь у міжнародній науковій конференції по залізничному транспорту, яка відбувається в столиці Швеції Стокгольмі. Уряд Швеції нагороджує Станіслава Рибіцького Командорським хрестом із зіркою ордена Полярної зірки. Того ж року керівника Львівської дирекції залізниць нагороджують командорською відзнакою ескадрону Польської гвардії.
Початок Першої світової війни був загалом дуже невдалим для австро-угорських військ – російські війська швидкими темпами наступали у напрямку Львова, Станіславова та Чернівців. Отож, Львівську дирекцію державних залізниць довелося евакуйовувати. Евакуацією дирекції керував її керівник Станіслав Рибіцький, вона проводилася 29 – 30 серпня 1914 року. Львівська дирекція залізниць спочатку перебувала у Цешині, а потім переїхала до Брна Моравського.
У червні 1915 року німецько-австрійські війська провели достатньо вдалий наступ і відкинули російські війська із Галичини У липні 1915 року дирекція державних залізниць повертається до Львова. Значні руйнування під час військових дій у 1914-15 роках потребували проведення аварійно-відновлювальних робіт, керівництво якими взяв на себе Станіслав Рибіцький. У стислі терміни було здійснено відбудову мостів та інших споруд і відновлено рух поїздів.
Австрійська військова влада була налаштована проти місцевого населення Галичини, а особливо – проти українців. Їх вважали ледь не зрадниками. Оскільки далеко не всі залізничники були евакуйовані, частина їх продовжувала працювати і під час російської окупації Галичини. Після повернення краю під контроль австрійців, такі залізничники та члени їх родин зазнавали репресій.
Керівник Львівської дирекції державних залізниць Станіслав Рибіцький виступав проти необґрунтованих репресій. Він публічно виступив на захист українців-залізничників. Австрійські військові ставилися до Станіслава Рибіцького вороже. Не дивлячись на попередні заслуги перед Австро-Угорщиною і отриманий у 1914 році Командорський хрест із зіркою ордена Франца-Йосифа, австрійська військова влада зажадала звільнення Станіслава Рибіцького із посади керівника Львівської дирекції залізниць. У січні 1916 року за наполяганням ерцгерцога Фрідріха, міністр залізниць барон Форестер звільнив Станіслава Рибіцького із посади керівника Львівської дирекції залізниць. Цю посаду обійняв Карл фон Стельцер. У 1916 році Станіслав Рибіцький тяжко хворіє і мусить лікуватися на півдні Австро-Угорщини. У травні 1916 року повертається до Львова, бере активну участь в громадському і науковому житті Галичини.
У 1917 році Станіслава Рибіцького обирають керівником Політехнічного товариства у Львові – на цій посаді він перебуває до 1935 року. У 1919 році Міністерство освіти Польщі призначає Станіслав Рибіцького членом спеціальної комісії, яка займається відбором професорсько-викладацьких кадрів для Варшавського університету.
У 1922 році Станіслав Рибіцький повертається до роботи на галицьких залізницях – він є членом керівництва залізничної ради у Львові. Питаннями відновлення залізниць Станіслав Рибіцький займається із перших днів відновлення польської державності. У 1919 році він розробляє пропозиції, щодо діяльності міністерства зв’язку і комунікацій Польщі, у 1920 році також формує пропозиції, щодо діяльності державних залізниць Польщі. Станіслав Рибіцький пропонує польському уряду зберегти приватну власність на низку залізниць для того, щоб забезпечити їх швидку відбудову. У 1921 році Рибіцький формує пропозиції щодо реконструкції Варшавського залізничного вузла. У 1929 році Станіслав Рибіцький рішенням Міністерства комунікацій Польщі стає членом спеціальної комісії, яка розробляє заходи із розвитку і реформування державних залізниць. У 1927 році друком виходить книжка Станіслава Рибіцького «Стан і потреби залізничного господарства в Польщі».
У 1920-ті роки Станіслав Рибіцький мешкав у будинку № 3 по вулиці Жигмунтівській у Львові – неподалік від Львівської дирекції РКР.
На той момент, коли у вересні 1939 року Львів зайняли радянські війська, Станіславу Рибіцькому було уже 83 роки. Не дивлячись на поважний вік, ветеран-залізничник та науковець був заарештований НКВД. Точна дата смерті Станіслава Рибіцького невідома – польські дослідники припускають, що він помер або в кінці 1939 року, або на початку 1940 року. Місце поховання невідоме.
Антон ЛЯГУШКІН
Список джерел інформації
- Гороховский А.Г. Львовская железная дорога. Годы, события, люди / Гороховский А.Г. – Львів: Каменяр, 1991;
- Гранкін П.Е., Лазечко П.В., Сьомочкін І.В., Шрамко Г.І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. Львів: Центр Європи, 1996;
- Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001;
