Вчора, 23 травня 2019 року, до 158-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні студенти Львівського національного університету імені Івана Франка вшанували пам’ять славного Українця виставою «Тарасове Серце».
Інсценізація повитої легендою зустрічі Тараса Шевченка й Остапа Вересая розповіла про життєву місію знаних Кобзарів, а також про важливі складові національного буття українців, адже історична пам’ять, багатовікова традиція, Слово, що є відповідником Божого Промислу і Правди, – основа, на якій вишито історію України. Про мандрівного співця славного минулого України Остапа Вересая Тарас Шевченко дізнався від Пантелеймона Куліша. «Брату Остапу від Т.Г. Шевченка» – з таким автографом автора Пантелеймон Куліш у 1860 році подарував Остапові Вересаю «Кобзар» – чи не єдина згадка про справжні взаємини між двома кобзарями. Перетин життєвих доріг Шевченка й Вересая у новому тисячолітті, та ще й у рік відзначення 200-літнього ювілею Пантелеймона Куліша, увиразнили студенти Франкового Університету. Двом кобзарям є що згадати і про що поговорити. Обох єднає кріпацьке минуле, християнське сприйняття світу і глибокі, сповнені любов’ю до рідної землі, серця. А ще – сумовиті й мелодійні пісні, думи, що вирвалися у світ зі сторінок і струн талановитих особистостей. Ритм і тональність Тарасового Серця з легкістю відчув і зумів передати іншим героям вистави талановитий Максим Правець (КМА-31). В образ незрячого мандрівного співця-філософа втілився Ростислав Петрів (ФЛУ-23).
Кожна з трьох частин вистави розкриває знакові виміри буття Шевченкової думки, повитої думою Вересая. Перша частина – народна пісня про долю жінки, яка любить, переживає, піклується, оберігає, прощає, страждає від зради найрідніших людей, а попри все – зберігає віру й надію.
Мар’яна-черниця, роль дівчини чуттєво зобразила Олеся Осередович (ФЛФ-11), з трепетом і ніжністю плекає почуття до Петра (правдиво виконав роль Костянтин Ібраєв (ФЛХ-21)), з яким доведеться розлучитися, бо парубок іде на війну. Незважаючи на спротив матері, яка старанно працює над добиранням собі багатого зятя (вольовий характер мами правдиво передала Марія Махно (ФЛО-22), дівчина не втрачає надії, а почуті історії інших героїнь Шевченкових творів допомагають їй зрозуміти, що може бути далі. Трагедію свого життя розповіла Утоплена (у виконанні задумливої Діани Горбатюк (ФЛУ-21)), ділилася пережитим Катерина (ніби з картини Т. Шевченка була Анна Дерефінка (ФЛУ-21)). Про розлуку з милим і перевтілення зізналася Тополя (струнка та граційна Юлія Бандура (ФЛУ-21)).
Посилило сприйняття змальованого у творах Шевченка образу жінки спогад самого Тараса – незвичайна з’ява на сцені таких різних, а водночас дуже дорогих Кобзаревому серцю постатей – простої дівчини Оксани Коваленко (образ ніжної квітки перших почуттів Т. Шевченка втілила Анна Жищинська (ФЛУ-21)) і аристократки княжни Варвари Рєпніної (жінку з витонченими манерами поведінки і з глибоким внутрішнім світом зобразила Анастасія Корзун (ФЛС-22)).
Друга частина – народна дума про Україну, її розіп’яте між турецько-польсько-російськими завойовниками минуле і нескореність, що дарувала впевненість і силу у боротьбі за незалежність рідної землі славним полководцям-козакам. «Було колись в Україні» – у словах Тараса Шевченка ожили легендарні герої козацьких часів. Усвідомлення поразки гірке, але розуміння того, заради чого варто віддати життя,– допомагало боротися Іванові Гонті, Іванові Підкові, Тарасові Трясилові, Гамалії, врешті, загартовує воїнів до боротьби задля збереження кордонів сучасної України. Кожен з героїв заради рідної землі віддав найдорожче – життя рідних, близьких або ж і власне життя. Про це й розповіли з властивою козацькому характеру витримкою, впевненістю, а водночас експресією – Іван Гонта (Юрій Заремба (ФЛУ-46)), Тарас Трясило (Степан Антонюк (ФСО-31)), Іван Підкова (Назар Годованець (ФСО-31)), Гамалія (Сергій Кузик)).
У третій частині вистави словами Шевченка і власними міркуваннями герої сформулювали лейтмотив усього твору – Тарасове Серце вчить любити і жити. Та й відчути його ритми може кожен, поки звучить рідне слово і милий серцю народний мотив – у підсумковому слові наголосив Студент (образ сучасного українця, молодої людини втілив (та й просто був собою) Антон Васюта (ІСО-31)).
Повита піснями, а також настроєвими мелодіями бандуристки Юлії Васьків (ФЛУ-12) та скрипальки Ліди Базиляк (ФЛА-41) вистава не лише про окремі постаті, а й про народ, ментальність, взаємини, про сприйняття чи невміння сприймати уроки минулого, врешті, про наше нині, заплямоване кров’ю, і про завтра, яке обов’язково буде, якщо й надалі прислухатимемося до Тарасового Серця, і не для показу чи для доброго слівця, а щиро й з думкою про Україну берегтимемо колись написане й наспіване.
Ірина КМЕТЬ
