Добре відоме в музичних колах ім’я, Іван Романовський – львівський камерний, естрадний і оперний співак. З його безпосередньою участю пов’язані численні вагомі події музичного життя міста, й зокрема, творчі ініціативи української громади. Спогади сучасників, партнерів по сценах у Львові, Варшаві, Катовіце, Познані й рецензії преси не шкодують виявів захопленя його виконавською майстерністю і артистизмом, називаючи його «досконалим басом».
Проте, як виявилося за ближчого ознайомлення, досі не існує навіть скупих енциклопедично-довідникових даних про його життя й діяльність ні в друкованих, ні в інтернетджерелах. Згадки про нього численні, проте розпорошені в часописах, програмках, фото, афішах, мемуарних статтях та епістолярії сучасників.
Майбутній співак Іван (Іоан Дмитрович) Романовський (30.07 1896 – 8.12.1983) зростав у великій багатодітній родині (12 братів і сестер). Батько – парох греко-католицького храму с. Дмитре (тепер – Пустомитівського району) Дмитро Леонідович Романовський, мати Марія походила з давнього священничого роду Копистянських.
З архівних фото дізнаємося, що у 1914-1915 роках Іван Романовський входив до складу співацького гуртка українців в Празі разом з Василем Барвінським.
Фахову співацьку підготовку, очевидно, отримав у прогресивному інноваційному приватному закладі Анни Нєментовської – Львівському музичному інституті у Львові. Саме в період його навчання, у 1921 році, тут було засновано спеціальний клас оперної підготовки («Оперну школу»), де б учні-вокалісти мали змогу вдосконалювати сценічну майстерність – співаючи в костюмах, декораціях, в умовах театральної дії. Її очолив талановитий педагог і організатор Вільгельм Флямм-Пломєнський (Wilhelm Flam-Płomieński, бл. 1890?-1936 р.). Попередньо він був членом єврейського академічного хору «Кінор» у Львові, який діяв під керівництвом популярного композитора Яна Галля, а згодом, від 1925 року, успішно викладав спів у Берліні, Відні і Буенос-Айресі, випустивши зі свого класу потужне гроно виконавців світового рівня.
З його ініціативи силами Оперної школи було здійснено підготовку кількох вистав на сцені Великого міського театру, кожна з яких викликала бурхливе зацікавлення публіки. Наприкінці травня 1922 року силами учнів школи під керівництвом режисера Станіслава Тарнавського було підготовлено оперу В. А. Моцарта «Чарівна флейта» (першовиконання у Львові польською мовою). Сценографію здійснив спеціально запрошений з Берліна режисер Максиміліан Морріс. Учасниками виконавського складу (де Івану Романовському було доручено роль Зарастро), були А. Феллер, Х. Хорнер, М. Горович, Б. Карпова, Й. Кронік, Е. Штурмувна, Е. Вішньовіцувна, а також авторка польського перекладу тексту опери і виконавиця партії Цариці ночі Анда Кічман (в подальшому – перша оперна диригентка серед галичанок, знаменита естрадна співачка, авторка пісень і текстів, організаторка труп кабаре) і її майбутній чоловік, також зірка розважального жанру, Марек Віндхайм [12, с. 5]. «“Зачарована флейта” Моцарта вперше поставлена у Великому театрі з ініціативи професора Вільгельма Флям-Пломенського учнями його оперної школи була сприйнята дуже доброзичливо і принесла як їм, танцюристам, так і диригентові Юзефу Лереру та видатному режисеру Максиміліану Морісу великий і цілком заслужений успіх. Усі виконавці сольних партій без винятку були на висоті завдання, особливо відзначились пані Е. Томаш-Сікорська, а також Х. Хорнер, І. Романовський, Й. Кронік та M. Віндхайм» [13, с. 4]. А наприкінці липня на завершення оперного сезону було поставлено «Фауст» Ш. Гуно під керівництвом режисера Т. Ловчинського та диригента Альфреда Штадлєра [16, с. 6]. Анонси констатують шалений попит на квитки (і це в той самий час коли у Львові з гастролями виступає як запрошена солістка опери Ада Сарі!).
Паралельно з навчанням, в цьому ж році молодий виконавець дебютує в українських концертних подіях – програмах «Вечорів української пісні», організованих «Міщанським братством» на сцені Народного дому. «Окрім улюблениці Львівської публіки пані Парахоняк-Козакової, вперше виступлять Львові як солісти два співаки, пан Романовський (бас) та містер Вінницький (баритон). Вони обидва – учні школи проф. Флям-Пломєньського. Програму доповнять виступи хорів (мішаного та чоловічого), які виконають низку композицій українських авторів», – зазначалося анонсі [21, с. 7]. Великий суспільний резонанс концерту змусив повести другий вечір з новою програмою за участю тих же солістів та хорів під орудою Лева Туркевича [11, с. 6].
Якісний фаховий вишкіл дав змогу кращим учням талановитого наставника вдосконалювати свою майстерність. Про це з гордістю сповіщала преса: «Студенти проф. В. Флям-Пломєнського у Львові після складання іспиту зараховували без застережень до складу аспірантури при Спілці артистів польських сцен (Związek Artystów Scen Polskich / Z.A.S.P.): 1) Карповаль Броніслава (меццо-сопрано), 2) Томашевська-Скорська Євгенія (сопрано), 3) Сійлер(увна) Вільгельміна (сопрано), 4) Айтчіллер Адольф (бас-баритон), 5) Фейлер Альберт (тенор), 6 Кронік Юліуш (баритон), 7) Іван Романовський (бас)» [15, с. 6]. Згодом музикант успішно здав іспити екстерном в Варшавській консерваторії.
У 1926-1928 рр. був солістом Катовіцкого оперного театру, у 1928-1930 рр. – оперного театру в Познані. Відомості про ці періоди дуже скупі, проте у пресі зрідка зустрічаємо оголошення про участь І. Романовського як соліста Познанської опери у радіотрансляціях разом з академічними камерними програмами (творами В. А. Моцарта, Ф. Галеві, Р. Шумана і С. Монюшка) у спілці з проф. С. Павляком (скрипка), С. Л. Мержеєвським (фортепіано) [14, с. 5]. Десь у цей час він зустрічає свою подругу життя, Марію, співачку з прекрасним оксамитовим голосом (в майбутньому – багатолітню артистку хору Львівської опери), з якою йому судилося разом пройти по спільному шляху понад півстоліття щасливих років і виховати в родинній любові як рідне дитя племінницю, що рано залишилась сиротою.
В період 1930-1949 років його сценічна діяльність пов’язана з Великим міським (Львівським оперним) як провідного виконавця басових партій. Очевидно, початково він у Львові виступає як запрошений на сезон соліст Познанської опери. Таку практику ініціювало нове керівництво театральної трупи – Станіслав Чапельський і Зигмунд Залевський. У повному переліку мистецьких і технічних працівників Львівської оперної трупи, розміщеної в пресі в липні 1930 року, вказано міста, з театрів яких запрошено до співпраці кожного з учасників (Варшава, Краків, Познань, Катовіце, Париж, Бухарест, США) [20, с. 8]. Це було однозначно вдалим рішенням, оскільки спектаклі, в яких задіяний Іван Романовський, – не лише шедеври світового оперного репертуару («Гугеноти» і «Жидівка» Дж. Мейєрбера, «Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха, «Фальстаф», «Травіата», «Отелло», «Ріголетто», «Трубадур» Дж. Верді, «Севільський цирюльник» Дж. Россіні, «Фауст» Ш. Гуно, «Кармен» Ж. Бізе, «Манон» Ж. Массне, «Сільська честь» П. Масканьї, «Мадам Баттерфляй», «Богема», «Тоска» Дж. Пуччіні), вони проходили з незмінним успіхом, викликали овації та виконання на «bis» і приваблювали яскравими іменами виконавців чільних ролей (Михайла Голинського, Ади Сарі, Діну Бадеску, Єви Бандровскої-Турскої, Теіко Ківи та інших).
Поряд з театральними виступами, музикант бере участь у виконанні кантатно-ораторійних жанрів. Так, він був солістом в драматичній легенді «Засудження Фауста» Г. Берліоза, сценах з «Парсіфаля» Р. Вагнера, «Stabat Mater» Дж. Россіні, ораторії «Присяги Яна Казимира» М. Солтиса, які були виконані оркестром Львівської філармонії, хором Галицького музичного товариства і чоловічим хором «Бард» під орудою Адама Солтиса [19, с. 11]. «Солістами були Ірена Цівінська як Маргарита, Юзеф Волинський (Фауст), Роман Врага (Мефісто) та Ян Романовський (Брандер). Всі вони дуже добре співали і їм бурхливо аплодували, як і диригенту Адаму Солтису, який ідеально керував цілістю. Концерт транслювався по радіо», – писав рецензент – свідок виконання [22, с. 8].
Цікавою формою театральної діяльності були оперні стаджіоне (сезонні оперні вистави з запрошеними «зірковими солістами», кожного разу з іншим складом трупи й новим репертуаром), приурочені до «Східних торгів». Під час першого з них було поставлено «Трубадур» і «Аїду» Дж. Верді, «Кармен» Ж. Бізе, «Богему» Дж. Пуччіні. В анонсі зазначалося: «Тенорові партії в усіх операх співатиме знаменитий румунський тенор Діну Бадеску; в головній жіночій ролі виступить Ванда Вермінська. Побіч них виступить найкращий польський баритон Чапліцький востаннє перед виїздом до Америки, наші земляки Зенон Дольницький та Іван Романовський, Роман Врага й ін. Диригентами будуть Бердяєв і Лерер, режисером Улуханов» [7, с. 7].
Наступного року зустрічємо інформацію про постановку опер «Сільська честь» П. Масканьї та «Паяци» Р. Леонкавалло в особливих сценічних умовах – на стадіоні товариства «Сокіл» (біля парку поблизу вул. Личаківської), де запрошеною зіркою був «відомий наш оперовий співак Михайло Голинський. Крім того беруть участь: Зенон Дольницький, І. Романовський, Ф. Плятівна, М. Будзішевська, М. Поповичівна, Я. Гінґлерівна, Я. Гляди, Л. Рейхан, М. Салєцький, збільшений оркестр і хори львівської опери» [3, с. 9].
Співак був активно задіяний у роботу колективу знаменитої редакції Львівського радіо «Весела Львівська хвиля» (Rozgłośnia Polskiego Radia we Lwowie «Wesołа Lwowskа Falа»), яка подарувала жителям міста чимало прекрасних гумористично-музичних програм за участю своїх легендарних ведучих Щепця і Тоньця.
Виконавці-музиканти і гумористи-диктори не лише виступали з радіотрансляціями, але й давали виїзні концертні програми.
Протягом міжвоєнного двадцятиліття Іван Романовський надзвичайно багатогранно залучений в музично-культурне життя української громади міста. Зокрема, його участь у ювілейній, 1000-й постановці опери «Запорожець за Дунаєм» в ролі Карася викликала потужний відгук публіки і преси. «При грі І. Романовського пригадуємо собі машинально Рубчака. Кажемо “машинально” бо Романовський не копіює, не наслідує, а грає свобідно, по свому. Зваживши, що це оперовий артист, звиклий до зовсім інших роль, подивляємо його тoчність. У цьому виступі Романовський ніс на своїх плечах головний тягар вистави і заслуговує на слова найвищого признання. Співані партії не стояли йому зовсім на перепоні у грі і не треба було думати, дивлячись на його гру, що це тільки опера [4, с. 7]. Його патнерами на сцені постали блискучі українські виконавці Марія Сокіл, Михайло Голинський, Ольга Сушківна, Ольга Лепкова, Михайло-Маслюк-Мартіні, Володимир Балтарович, диригент Антін Рудницький, режисер Олександр Улуханов.
Він часто виступав у збірних концертах камерної музики, разом з М. Сабат-Свірською, М. Скала-Старицьким, З. Дольницьким, М. Маслюком-Мартіні, був неповторним Виборним у «Наталці-Полтавці». Як соліст, гастролювавв з чоловічим хором «Сурма» під керівництвом Івана Охримовича і реалізував з ним запис платівки в листопаді 1937 р. на фірмі «Сирена-Рекорд» у Варшаві.
В 1938 році на львівському радіо з ініціативи Мирослава Антоновича був заснований «Ансамбль солістів», який виконував в прямих трансляціях музичні твори українських митців, давав самостійні концерти, брав участь в літературно-музичних передачах. До його складу входили оперні співаки, які виступали в прямому ефірі також камерними складами і як солісти: Іван Романовський, Євгенія Ласовська, Марія Сабат-Свірська, Мирослав Скала-Старицький, Люба Німців [6, С. 99-104].
В роки німецької окупації ім’я співака присутнє в складах численних оперних вистав української оперної трупи міського театру. Його зоряними ролями залишаються фараон Єгипту в «Аїді», Цуніга в «Кармен», Міха в «Проданій нареченій», жрець Нурабад в «Шукачах перлів», Анжелотті в «Тосці». Звертає на себе увагу те, що у виставах під грифом «лише для німців», де склади труп формувались вкрай вибірково, ім’я співака фігурує стало. Це зумовлене не лише його високими вокальними і мистецькими даними, але й вільним володінням кількома мовами, що давало змогу легко виконувати партії з текстом оригіналу.
Ім’я І. Романовського зустрічаємо в переліку учасників трупи театру-вар’єте «Веселий Львів», який діяв при головному осередку культурної діяльності українців дистрикту «Галичина»: «При Краєвому Інституті Народної Творчости зорганізовано “Театр Малих Форм”, який започаткував свою діяльність вечором джазової пісні… Вчорашній вечір слід вважати зовсім вдатним. Численно зібрана публика, як українська, так теж і німецька з захопленням вислухала програму вечора. І чоловічий і жіночий квартет та артиста Романовського приневолювала публика до наддатків… Артист Романовський виконав низку народних жартівливих пісень підкреслюючи своїм виступом загальний високий мистецький рівень вечора» [2, с. 7].
У великому благодійному концерті на військові потреби, що відбувся у Львівському міському театрі 6 лютого 1942 року І. Романовський постав у сузір’ї прекрасних виконавських сил з числа солістів театру: М. Скала-Старицьким (ліричним теонором), С. Гаврищук та Є. Поспієвою (сопрано), В. Тисяком (тенором), Д. Йохою (баритоном). Про цю подію С. Людкевич відгукнувся рецензією і газеті «Львівські вісті»: «Здавна вже планований у нас великий концерт на добродійні цілі діждався своєї реалізації в залі Оперного театру в п’ятницю, дня 6-го ц[ього]. м[ісяця]. Програма цього концерту вийшла справді трохи винятковою своїм змістом і формою, бо обіймала (поза одинокою інструментальною точкою симфонічного оркестру) виступ аж шести наших відомих, самих співочих, сил, які, немовби на вокальному конкурсі, продемонстрували по кілька своїх номерів програми» [1, с. 6].
В цей складний час музикант не залишався осторонь діяльності української редакції радіо. Так, у квітні 1942 року, коли у Львові широко відзначалося 100-річчя Миколи Лисенка, співак брав участь у сьомій програмі з серії ювілейних радіотрансляцій, в якій прозвучали вокальні дуети, квартети та терцети українського класика. Їх виконавці: вокалісти Марія Сабат-Свірська, Софія Гаврищук, Евгенія Ласовська, Володимир Листопад, Лев Рейнарович та Іван Романовський, фортепіянний супровід – Евгенія Курилович-Чапельська [9, с. 7]. Поряд цим в роботі української редакції радіо діяв хор під орудою близького товариша співака – Євгена Козака, який в цьому ж місяці виконав програму «Страсні Псальми Д. Бортнянського», до якої увійшли його хорові концерти «Живий в помощі Вишнього», «Скажи ми, Господи, кончину мою», «Гласом моїм», «Вскую, прескорбна душе» та інші.
У повоєнний час, з відновленням радянської влади, при обласній філармонії, попри ідеологічні директиви, працювали театр мініатюр, який очолював Йосип Стадник (в минулому – один із режисерів «Веселого Львова»), джаз-оркестр під проводом Фелікса Мухи та відділ естради з 25 осіб. Серед них – чоловічий вокальний ансамбль «Квартет Євгена» [8].
В цей період Іван Романовський працював в трупі Львівського державного театру Івана Франка (до 1949 року) та у складі чоловічого естрадного квартету під орудою Євгена Козака при Львівській обласній філармонії у складі Є. Козака, Жукова, С. Харини та І. Романовського, який був Лауреатом республіканського (тепер – Всеукраїнського) конкурсу артистів естради.
Іван Романовський прожив справді яскраве, сповнене важливих мистецьких подій життя, багате на перехрестя з долями численних видатних музикантів. Його скромну могилу на Личакові, поряд з дружиною, знають і відвідують лише дуже близькі. Він гідно пройшов свій життєвий шлях, щодрою мірою послуживши музичному мистецтву, своєму народу, ставши взірцем високого професоналізму і артистизму для музикантів наступних генерацій, гідною опорою для родини, прикладом доброти, чудового почуття гумору, таланту і життєвої мудрості для нащадків.
Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач-методист ЛМК ім. С. Людкевича
Література:
- Великий концерт в залі театру // Львівські вісті. 1942. №27. 08.02. с.6.
- Вечір джазової пісні. Театр малих форм. // Львівські вісті. 1941. № 21. 20.09. с.7.
- Гостинний виступ нашого співака Голинського в опері. // Діло. 1938. №148. 09.07. с.9.
- З театру // Діло. 1935. № 342. 22.12. с. 7.
- Майчик Н. Камерно-вокальна творчість Є. Козака в контексті тенден-цій розвитку естрадного жанру в музичній культурі Галичини. // Українська культура : минуле, сучасне, шляхи розвитку : збір-ник наук. праць. Наукові записки РДГУ: у 2-х т. Вип. 15. Т. 1 Рівне: РВВ РДГУ, 2009. С. 62–68.
- Німилович О., Філоненко Л. Мистецькі взаємини Мирослава Антоновича і Йосипа Гошуляка – відомих музикантів української діаспори // Молодь і ринок / Упор. М.Вачевський. Дрогобич: Коло. 2011. № 5 (76). С. 99-104.
- Оперове стаджіоне у Львові. // Діло. 1937. № 192. 02.09. с. 7.
- Паламарчук А. …А музи не мовчали. Львів: 1941-1944 роки. Львів: Зерна, 1996. 96 с.
- Українська програма в радіо. // Львівські вісті. 1942. 02.04. с.7.
- BłaszczykL. T. ŻydziwkulturzemuzycznejziempolskichwXIXiXXwieku: słownikbiograficzny.Warszawa: Stowarzyszenie ŻydowskiInstytutHistorycznywPolsce, 2014. 351 s.
- Drugi wieczór ukr. pieśni. // Chwila. 1924. № 1865. 25.05. с. 6.
- Flet zaczarowany. // Chwila. 1923. № 1518. 31.05. с. 5.
- Flet zaczarowany. // Chwila.1923. № 1542. 24.06. с. 4.
- Koncert artystów opery poznańskiej. // Chwila. 1929. № 3549. 08.02. с. 5.
- Kronika. // Chwila. 1924. № 1908. 07.07. с. 6.
- Kronika. // Chwila. 1924. № 1917. 16.07. с. 6.
- Plohn A. Muzyka we Lwowie a Żydzi. Lwów, 1937.
- Słownik biograficzny teatru polskiego, t. 2: 1900-1980, red. Z. Wilski, Warszawa 1973.
- Śluby Jana Kazimierza Chwila. // Wydanie wieczorne. 1936. № 676. 09.11. с. 11.
- Teatry lwowskie przed nowym sezonem. Całkowita lista zespołu artystycznego i personelu technicznego. // Chwila. 1930. № 4058. 13.07. с. 8.
- Wielki wieczór ukraińskiej pieśni. // Chwila. 1924. № 1859. 19.05. с. 7.
- Z Sali koncertowej. «Potępienie Fausta». // Chwila. 1936. № 6114. 29.03. с.8.
