Вчора виповнилося 40 днів як відійшов у вічність фотограф Мар’ян Грінер.
Чимало літ був знайомий з Мар’яном, вчились у Львові на журналістиці. Безперечно, нас цікавив суспільний та літературно-мистецький процес і фотографія – кого більше, а кого менше. Мар’ян тоді не брав до рук фотокамери.
Це сталось аж тоді, коли він вийшов на пенсію, мотивуючи усе тим, що не було часу зайнятись цією серйозною справою. Морально, емоційно він був готовий робити хороші знімки, бракувало лише розуміння технічних питань, але цей бар’єр він подолав.
Живучи у Галичі, Мар’ян часто бував в Івано-Франківську, Львові, де шукав наснаги в спілкуванні в визнаними майстрами фотографії. І, як кажуть, успіх не забарився: фотовиставки в згаданих містах. Спершу ця звістка мене здивувала. Згодом я збагнув, що Мар’ян Грінер – це цікаве й одержиме явище у суспільстві , фотографії.
Він працював без «законів соціалістичного реалізму», а цілком інтуїтивно й самовіддано, без сумнівів у важливості своєї справи. Він ніс радість й оптимізм своїми творами. Його «жанром» були документалістика і вуличний портрет – без прикрас, у якому ми бачимо внутрішній світ людини. Хтось з його приятелів сказав: «Герої його світлин дивляться на світ очима Христа з любов’ю, милосердям, смиренною покорою».
