Герой цього тексту народився 5 листопада 1810 року у Калуші і досі не помер – тобто пам’ять про нього живе до сьогодні. У 1871 році він ледь не став президентом Львова, але програв конкурентові лиш у декілька голосів. Цю персональну трагедію підсилили чималі борги і він вирішив звести рахунки з життям, наклавши на себе руки.
Досвід показав, що перерізати горло лезом бритви не найкраща ідея – врятували лікарі. За життя він багато і постійно скандалив – навіть з імператором. Скандал був і довкола появи у Львові його пам’ятника. Врешті, пам’ятник все ж зник з вулиць міста і невідомо де він зараз, а про Францішека Смольку ми досі згадуємо. Інколи.
Що за пам’ятник без скандалу?
Площа, де колись був пам’ятник Францішеку Смольці (сьогодні пл. Генерала Григоренка), з’явилась відносно недавно – на початку ХІХ століття. У 1885 році, ще за життя Смольки, її назвали в його честь. Нічогеньке задоволення – жити в будинку, вікна якого виходять на площу, що названа у твою честь. Добре, що хоч з пам’ятником цьому політику львів’яни так не поспішали – дочекалися смерті Смольки, а вже тоді увічнили його на постаменті. Ідею з монументом в його честь озвучили одразу після смерті цього одіозного діяча – у 1899 році. Проте конкурс провели лиш у 1912 році. А що поява львівських пам’ятників не обходиться без скандалів та публічних ср… дискусій, то пам’ятник Смольці також пройшов через чистилище всенародної “любові”.
Проте повернемося до конкурсу. Перше місце тоді віддали проекту краківського скульптора Яна Рашки. Далі все за звичною схемою. Комусь щось не сподобалося, комусь щось не підійшло, конкурс відбувався не чесно… Врешті, яка “рашка”, тобто який Рашка у Львові? Умови проведення конкурсу не сподобалися архітекторам та скульпторам. Тому, після тривалих дискусій, вирішили віддати перевагу проекту пам’ятника авторства Тадеуша Блотницького. Той особисто знав Смольку, а своєю роботою вшанував Львів, найбільшу львівську ініціативу цього політика, навіть про самого Смольку не забули. Францішека Смольку показали у ролі Францішека Смольки – політика і промовця. Однак, пам’ятнику не судилося пережити приходу “других совітів”.
“…мав розумінє … практичних доріг і стежок, які ведуть до великої ціли”.
Очевидно, що Францішек Смолька не думав про площу і пам’ятник у Львові в свою честь, коли різав собі горло. Сумнівно, що він мав подібні думки і раніше, коли, через участь у революційних подіях, почув вирок “смертна кара”. Проте доля завжди все знає краще. У другому випадку його помилували і він зумів побудувати карколомну політичну кар’єру – був депутатом Галицького Сейму, президентом Державної ради у Відні. У першому випадку його врятували лікарі, а з боргами допоміг розрахуватися граф Володимир Дідушицький. Це сьогодні видається, що Смолька був китом міської та загальнодержавної політики тих часів, виступив ініціатором створення на Високому замку Кургану Люблінської унії – до 300-ої річниці цієї події. Проте його шлях на небо, у прямому і переносному значенні, був не таким простим.
З іншого боку, заслуги, рівень, наполегливість та професійність цього політика визнавали навіть його вороги. У часописі “Діло”, у зв’язку з ідеєю поставити у Львові пам’ятник Смольці, останнього звинувачували у нелюбові до українців, австрійців та фанатичній відданості польському рухові. При цьому, не мовчали і про сильні сторони Смольки: “…було в особі сього польського полїтика щось із клясичної твердости й величи в стремлїню до поставленої мети. Він умів житєм своїм ризикувати в оборонї національної ідеї, якій віддав ся. Був мужем і характером – в повнім значіню сього слова. Мав великий жест, мав відвагу мав силу і сьвідомість сили. І мав великий полїтичний розум; мав здібність сотворити собі величню концепцию полїтичну на далеку мету, і мав розумінє безчисленних практичних доріг і стежок, які ведуть до великої ціли”.
Вуса проти імператора
Францішек Смолька, який народився 5 листопада 1810 року у Калуші і пам’ятник якому від 1913 і до 1940-х рр. стояв у Львові, був надзвичайно цікавою особистістю. Його родинна історія – це мозаїка з німецьких, угорських та чеських складових. Він навчався у Львові, тут почав адвокатську практику. По тому з головою поринув у революційну діяльність, приєднався до польського національного руху. За свої переконання відсидів майже 5 років у в’язниці. Ледь не отримав вирок смертної кари, але був помилуваний. Хоч і без права продовжувати власну адвокатську практику.
Відтак Смолька переключився на політичну діяльність і став одним із неформальних лідерів польського руху в регіоні. У цьому статусі також не все було легко. Енциклопедичною стала історія про Смольку та його пишні вуса. На аудієнції їх запримітив імператор і львівського політика змусили змінити зовнішній вигляд. Відростив вуса знову він лише тоді, коли регіони отримали ширшу автономію.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Ворог нашої нациї // Zbruč [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/16409
- Гуменний В. “Творець” найвищої точки Львова та голова австрійського парламенту: Францішек Смолька // Фотографії старого Львова, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/tvorets-najvyschoji-tochky-lvova-ta-holova-avstrijskoho-parlamentu-frantsishek-smolka/
- Пл. генерала Григоренка – пам’ятник Францішеку Смольці (не існує) // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/monument-f-smolka/
