2 грудня 2013 року, після першої спроби силового розгону Майдану в Києві, у Львові на різних локаціях міста почали стихійно виникати місця, де збирали допомогу, куди львів’яни несли теплі речі, продукти харчування, засоби захисту та медикаменти.
Сюди приходили люди, котрі хотіли їхати на Майдан і ті, хто мав вільні місця в машинах, вантажилися вантажівки та буси, що везли допомогу “НАШИМ” в Київ.
Однією з таких локацій став Палац Сапіг на вулиці Коперника, 46а, де й зараз знаходиться Львівська обласна організація українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
Зима 2013-2014 років була сніжною і холодною. НАШИМ на Революції Гідності дуже потрібні були теплі речі, гарячий чай та кава, їжа. Згодом виникла потреба в медикаментах, шоломах і бронежилетах.
Пам’ятаю, що тут завжди було дуже холодно. Теплові “дуйки” не справлялися і гаряча кава чи дуже міцний чай ставали просто необхідністю. Також одним зі способів зігрітися було завантаження буса на Київ.
В екстремальних умовах налагоджувалася логістика між Києвом і Львовом, між водіями бусів і волонтерами, які допомагали вантажити. З Києва оперативно надходила інформація про те, що було необхідним на Майдані. Люди, котрі допомагали в пункті прийому, постійно змінювалися. Одні йшли додому поспати, інші їхали на Революцію.
Коли Янукович втік до Росії, ми всі повірили в перемогу і почали змінювати країну. Але Росія підступно скористалася нашою слабкістю і пішла на нас війною. І пункт прийому допомоги, а тепер уже Центр волонтерської допомоги “Львівський лицар”, продовжив роботу на “новому фронті”. Тепловізори, оптичні приціли, реанімобілі, кевларові шоломи та бронежилети і ще сотні і тисячі різних необхідних речей для українського воїна збирали та відправляли звідси на фронт.
Пройшло довгих важких сім років. Ми ще не здобули перемогу. І наша армія знову потребує волонтерської допомоги. І справжні волонтери продовжують збирати цю допомогу. Бо іншого шляху в нас немає.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Світлини надав Андрій Салюк
