Десять хвилин їзди з Рівного — і перед нами мальовниче село Шпанів, де свого часу постала одна з найвишуканіших палацово-паркових резиденцій Східної Європи. Тут народився майбутній кум американського президента Кеннеді. Щоправда, нині про колишню велич нагадує лише занедбана кам’яниця та залишки палацових підвалів у густих зарослях.
Шпанівським маєтком почергово, починаючи з XVI століття, володіли заможні шляхтичі — Чапличі, Чолганські, Пеплавські, Стецькі, Радзівілли. Але найцікавіше було за Стецьких-Радзівіллів. У кінці XVIII століття Ян Казимир Стецький з Межиричів Корецьких, купивши Шпанів, на старих замкових фундаментах звів величний палац. Єдина донька його сина Кароля Олександра в якості посагу принесла шпанівські маєтності генералу Міхалу Радзівіллу, взявши з ним шлюб у 1815 році.
Радзівілли – заможний і впливовий шляхетський рід з часів Великого князівства Литовського, який увійшов в історію Литви, Білорусі, України, Польщі. Вони залишили величезну культурно-мистецьку спадщину, а їхні колишні палаци розташовані на території десяти сучасних держав. Щоправда, про шпанівський палац можемо судити лише з історичних документів та малюнків. Хоча відчути дух давньої епохи в колишній садибі ще можна.
Слідами величі й розкошів
Вулиця Замкова в сучасному Шпанові, поступово переростаючи у вузьку, посипану гравієм дорогу серед бур’янів, приведе допитливого мандрівника на подвір’я колишньої магнацької садиби. Колись цією дорогою через кам’яний арочний місток вельможних шляхтичів возили розкішні карети. Старі дерева оточили колись широке подвір’я, впритул до якого підходять городи і помешкання шпанівчан.
За описами Романа Афтанази ( “Історія резиденцій на колишніх прикордонних землях Речі Посполитої”, Том 5, Волинське воєводство), головний вхід до палацу прикрашав величний портик з шістьма колонами. Широкі сходи вели на терасу. За тодішньою архітектурною модою на балкон на другому поверсі виходило 5 високих засклених дверей бальної зали. Бічні фасади прикрашали напівкруглі склепінчасті аркади з терасами, одна з яких слугувала літнім салоном. З терас — вихід у розкішний сад. Під аркадами — входи до палацових підземель.
Висота коридорів і кімнат палацу сягала майже чотирьох метрів, але кімнати другого поверху були нижчі. Особливо вирізнялася так звана представницька кімната — з мармуровими камінами, різьбленими дверима і віконницями, візерунчастою підлогою. В одній з кімнат підлога була у вигляді мозаїки з почерговим зображенням гербів Радзівіллів і Стецьких.
Як пише Афтанази, чотирьохсхилий дах палацу спочатку було покрито мідною бляхою. Але руйнівний смерч, що пронісся над Рівним і околицями в 1842 році, зірвав палацовий дах і викорчував чимало дерев у парку і саду. Але остаточної руйнації палац зазнав під час масштабної пожежі в 1870-у році. Обвуглені залишки, похмуро здіймаючись над містечком, довго лякали місцевих мешканців своїм жахітливим виглядом. Аж доки поступово місцевий люд не розтягнув цеглу і каміння на господарські потреби. Руїни, залишені на відкуп часові і природі, поступово вростали в землю, вкриваючись непролазними хащами. Нині на колишньому панському подвір’ї місце, де височів палац, необізнаний і не знайде. Ніхто ніколи не досліджував тих руїн. Хтозна, які таємниці досі зберігають палацові підвали…
Увагу допитливого подорожнього неодмінно приверне стара, обшарпана, зі слідами перебудов кам’яниця. Щоправда, нині вже немає над нею шатрового даху з віконцями угорі в бічній частині, як це видно ще на світлинах 1930-х років.
Це колишня офіцина (будинок для прислуги) маєтку Радзівіллів, а коли згорів палац, — літня резиденція князів і єдина вціліла будівля з колись великого палацово-паркового комплексу. У цьому будинку мешкали останні з родини Радзівіллів власники шпанівських маєтностей. Тут народився майбутній кум і приятель американського президента Кеннеді. Утім, бодай якогось вказівника чи інформаційної таблички ані про будинок, ані про цю цікаву місцину тут не знайти. Нині в будинку мешкають кілька місцевих сімей. У розмові з журналістом РівнеРетроРитм бідкалися, що самотужки утримувати стару кам’яницю їм не під силу, а влада нічим не допомагає.
У будинку ще можна знайти сліди давніх господарів, зокрема в підвальних приміщеннях. Як розповіли місцеві мешканці, за князівських часів там була кухня, з якої до палацу вів підземний тунель. Нині вхід до нього замуровано. Ним до палацової їдальні та на літню терасу носили наїдки до панського столу. Нині в підвалах мешканці облаштували комори.
Через розміщення на крутосхилі офіцина дворівнева — зі сторони подвір’я двоповерхова, з протилежного боку має три поверхи.
Розповідає начальник відділу використання інформації Держархіву Рівненської області Людмила Леонова:“Як виглядала Шпанівська резиденція Радзівіллів після пожежі знаємо небагато. Тривалий час історія палацу не привертала уваги дослідників. Але в нашому архіві зберігається унікальний документ — опис маєтностей, складений з приводу смерті в 1903 році власника Шпанова князя Міхала Радзівілла. Не маючи дітей, він заповів свою власність двоюрідному братові Янушу. Оскільки спадком шляхетських родин за законами Російської імперії займалися опікунські установи, то після смерті князя було зроблено докладний опис майна для Рівненської дворянської опіки. Головним джерелом при підготовці цього документа слугували “Сведения о земле Шпановского имения” взяті “из плана Шпановского имения вотчиного владельца князя Михаила Карловича Радзивилла, перекопированного с плана, составленного в 1887 году землемером Волынским”. Цей документ з докладним описом споруд Шпанівської резиденції вцілілих після пожежі зберігається в Держархіві Рівненської області. За описом, на території садиби була 31 споруда. З нього можемо, зокрема, дізнатися, що головні двері “господского дома” (колишньої офіцини) прикрашали чавунний малий герб князів Радзівіллів і чавунне лиття. Обабіч кам’яних сходів на ганку — старовинні чавунні вази. З парадних дверей потрапляли до передпокою, з якого троє дверей вели до житлових кімнат першого поверху.
На другому поверсі — чотири кімнати. “В подвальном этаже помещается длинный коридор, кухня из двух комнат, где имеется плита, две варистые печи, коптильня, с кухни вход в ледник. Прачечная, где имеется варистая печь и плита”, – ідеться в документі. За тогочасним страховим полісом будинок оцінили у вісім тисяч рублів. Неподалік офіцини була ще одна одноповерхова кам’яниця. Згідно з описом, “эти дома стоят на усадьбе в парке, окруженные со всех сторон рекой и прудом, при въезде на притоке реки построен каменный мост, а также на том же притоке имеется [слово нерозбірливо] мост, ведущий из усадьбы в сад. …В саду имеется оранжерея каменная, теплица такая же и парники, и погреб каменный крытый и с деревянною крышею снаружи”. У маєтку ще були кам’яний будинок з мезоніном управляючого маєтком, кам’яна сторожка при вході на територію садиби, ще один дерев’яний будинок на кам’яному фундаменті, кілька дерев’яних будинків, хліви, кам’яний магазин, кам’яна стайня з каретними сараями. До речі, вартість її оцінили як половину панського будинку — в чотири тисячі рублів”.
Під час Першої світової маєток було розграбовано. На території розміщувалися російські війська, зокрема, авіаційний загін.
Але по війні власники спромоглися відновити господарство і підремонтувати будинок. Бували там наїздами, аж доки в 1939-у не прийшла радянська влада. Під час Другої світової німці в маєтку облаштували хліборобську школу. Затим там розмістився гарнізон радянських вояків, які перетворили панську садибу на військове містечко, яке там розміщувалося до 1997 року. Як розповідають місцеві мешканці, ще в 2003-у тут можна було побачити залишки князівських стаєнь, каретний хлів, комори. Цікаво, що донині зберігся, хоча й перебудований, будинок з мезоніном, де мешкав управитель маєтку.
Шпанівський палац будувався як цілісний палацово-парковий комплекс. Діонісій Міклер, закладаючи парк площею 20 гектарів, перетворив навколишнє болото на розлогі ставки і впорядковані луки, засаджені рідкісними деревами і кущами.
Красою Шпанівського парку захоплювалися тогочасні європейські паркобудівники. Зокрема польський історик і археограф ХІХ століття Олександр Пшездзєцький писав:“Зі всіх сторін той Шпанів видно, цілу округу прикрашає. То за деревами сховається, то біліє серед гущавини; то золотить його сонячне проміння між одним і другим кристалами ставків. Палац же який чистий, який досконалий, який чудовий з двору, так і з саду. Як ті старі дерева кидають тінь на смарагдову траву, розкішний вид на квітники, гай на луках, лісок поза луками”.
У фруктовому саду було величезне підземне овочесховище — льох зі склепінчастою мурованою стелею. Була й зимова оранжерея, де, окрім розкішних квітів, дозрівали лимони. Описи шпанівського парку можна зустріти в багатьох історичних польських джерелах. Дослідниця Віолетта Бжезіньска-Мар’яновска у своїй праці “Діонісій Міклер — творець парків і садів на Волині і Поділлі”, описуючи Шпанівський парк, зазначала, що донині там збереглися ясени 350-річної давнини, 150-річні модрини і тополі.
Однак, хоча на папері парк зберігає статус пам’ятки садово-паркового мистецтва першої половини ХІХ століття місцевого значення, донині від колишньої краси залишилися тільки згадки. Під час Першої світової парк було частково вирубано. Усі наступні влади також не переймалися долею колишнього палацово-паркового комплексу. На його території тепер сільські городи і забудова, замість ставків — заболочені луки. Щоправда, частина величезного парку таки збереглася. Але вона занедбана, і, як застерігають місцеві, влітку там краще не ходити, щоб не натрапити на кубла вужів чи ще якоїсь більш неприємної звірини.
Малюнки — крізь віки
Яким був неіснуючий вже шпанівський палац, можна побачити на стародавніх малюнках. Австрійський художник кінця XVIII-першої половини XIX століть Алоїз фон Саар в 1808 році зобразив аквареллю палац з північної сторони. Малюнок подає у своїй книзі Роман Афтанази (див. вище). У середині ХІХ століття зображення шпанівського палацу поповнило “Альбом краєвидів Волині” Генрика Пейєра. Після пожежі 1870 року руїни палацу і подвір’я зобразив ще один відомий художник — Наполен Орда.
Зображення шпанівських краєвидів з палацом та інтер’єри самого палацу дійшли до нас в акварелях дружини Міхала Радзівілла (уродженої Стецької) Олександри. Молода княгиня була не лише красуня й розумниця, а й мала неабияку творчу натуру і хист до малювання. Була навіть почесним членом Товариства заохочення мистецтв у Варшаві.
До перебудови палацу у Шпанові Олександру спонукала її свекруха княгиня Гелена, яка порівнювала тамтешні мальовничі краєвиди з Версалем, нарікаючи на їх занедбаність. Відтак 19-річна Олександра вирішила перетворити свій посаговий палац на розкішну родинну резиденцію, залучивши до перебудови відомого на той час архітектора італійського походження, який мешкав на Волині, Генрика Гіацинта Сальватора Іттара — сина знаменитого архітектора Стефано Іттара. Модернізацію завершили в 1830 році.
До нашого часу дійшли унікальні акварелі Олександри Радзівілл, зроблені в 1834-1835 роках. Однак, як припускає Роман Афтанази, художниці-аматорці, вочевидь, забракло майстерності, бо на малюнках відсутні деталі декору і зовнішнього оздоблення палацу. А можливо вона навмисно спростила зображення, щоб передати загальний образ палацу.
Акварелі Олександри Радзівілл зберігаються у фондах музею в колишній родовій резиденції Радзівіллів у Неборові (тепер там філія Національного польського музею, що у Варшаві). На тих акварелях лише житлові кімнати та кілька салонів першого поверху. Малюнки кімнат другого поверху або не збереглися, або їх і взагалі не було. Утім, дослідники досі не дійшли висновку, чи інтер’єри на малюнках Олександри є реальними зображеннями, а чи тільки проєктами, пише Роман Афтанази.
Але найцікавішою з тієї неборівської колекції є акварель 1934 року авторства Паоліно Піззалі (в деяких джерелах — Піццалі. – прим. авт. ), на якій зображено не лише вітальню на першому поверсі, з якої гвинтові сходи з червоного дерева ведуть до спальні княгині, а й гості — тогочасне шпанівське товариство. На полях картини чи то автор, а чи хто інший написав імена зображених на малюнку.
Якщо читати зліва, то це: Юзеф Любомирський, Сабіна, Міхаліна Радзівілл, Наталія Любомирська; у центрі — Дорота Любомирська та Олександра Радзивілл; праворуч діти Олександри — Кароль та Зигмунт (сидить); Генрик Любомирський (на сходах). З історичних джерел відомо, що Радзівілли і Любомирські мали дружні стосунки і навіть родичалися через шлюби. У польському архіві AGAD зберігаються фото (щоправда. дуже поганої якості, відновлено по можливості) спільного полювання Любомирських і Радзівіллів у Шпанівських угіддях.
За участь у польському повстанні 1830-1831 років генерала Міхала Радзівілла російським царським урядом було вислано до Сибіру. А маєток у Шпанові конфісковано і віддано в управління братові Леону. Останній повернув його згодом старшому синові генерала Каролю. Після пожежі 1870 року Радзівілли пристосували під житло колишню офіцину, яку наступні покоління використовували як літню резиденцію, а самі перебралися до маєтку в Неборові, що на території сучасної Польщі. До речі, розглядаючи споруди на території маєтку в Неборові, можна підмітити цікаву деталь: оформлення даху старовинної броварні (там пізніше розмістилася “Фабрика мистецьких фаянсів та печей кахельних” Радзівіллів) в Неборові ідентичне оформленню даху офіцини в Шпанові. Імовірно проект належить одному і тому ж архітекторові.
Шпанівські Радзівілли: останній власник Шпанова і “агент “ Берії
Останнім власником шпанівських маєтностей був Януш Радзівілл — особистість непересічна і суперечлива. Добрий господар, меценат, активний політик, він мав авторитет і серед місцевого населення. У 1917-у його навіть обрали до ради робітничих і селянських депутатів на Волині. Однак через смертний вирок, що виніс йому ревком, князь рятувався втечею. За Другої Речі Посполитої був соратником Пілсудського. На Рівненщині долучився до благодійництва. Зокрема, збирав серед інших благодійників кошти на побудову костелу Петра і Павла в Рівному.
Перед приходом “совєтів” у вересні 1939-го Радзівілл з родиною встиг виїхати до резиденції в Олику. Визволителі зі сходу націоналізували шпанівський маєток. А оскільки їм нецікаве було його аристократичне минуле, то ніхто й не переймався збереженням залишків палацового комплексу. Хоча ще за часів міжвоєнної Польщі, в 1927 році, до реєстру архітектурно-археологічних пам’яток держави було включено руїни замку у Шпанові з палацом Радзівілів. А тим часом “червоні визволителі” намагалися організувати в Олиці так званий народний суд над князівською родиною, однак тамтешні мешканці проголосували проти повішання Радзівіллів. Тоді “енкаведисти” вивезли Януша Радзівілла, його дружину Анну (уроджену Любомирську з Рівного) та сина Едмунда до Рівного, а звідти — до Москви. Там його допитував особисто Лаврентій Берія, натякаючи на “співробітництво”. Іменитого князя хотіли використати в політичній грі, яку затіяв СРСР із Заходом. Адже Радзівілл мав репутацію великого друга Німеччини і приятеля самого Герінга. З радянської тюрми Януша Радзівілла випустили за сприяння італійської королівської родини, з якою Радзівілли мали родинні стосунки. Деякі польські джерела пишуть, що “совєти” в 1942 році навіть хотіли використати князя Януша для замаху на Гітлера. А декотрі з європейських “совєтологів” називали Януша Радзівілла “кишеньковим” агентом Берії.
У січні 1945 року Януша Радзівілла, його дружину Анну і сина Едмунда знову заарештували “енкаведисти”. Утім, князя переслідували не так за якісь провини, як хотіли дізнатися, де зберігається золотий запас довоєнної Польщі. Адже Радзівілл був причетний до організації секретної місії з евакуації державних цінностей. Однак так нічого вивідати не вдалося. До 1947 року його тримали на поселенні в Красногорську. Там померла його дружина княгиня Анна з рівненських Любомирських. Князь могутнього колись роду доживав віку в маленькій квартирці у Варшаві, де й помер у 1967 році.
Шпанівські Радзівілли: кум американського президента
У Анни і Януша Радзівіллів у липні 1914-го у Шпанові народилася їхня четверта дитина — хлопчик Станіслав Альбрехт. Дитинство юний князь провів у Шпанівському маєтку.
Освіту майбутній дипломат і бізнесмен здобув у Швейцарії. Під час Другої світової до падіння Польщі воював у чині офіцера кавалерії в польській армії. Затим був повіреним у справах польського уряду у вигнанні в Парижі.
Князь Станіслав Альбрехт був одружений тричі. Третьою дружиною стала Керолайн Лі (в дівоцтві Був’є) — молодша сестра дружини американського президента Джона Кеннеді Жаклін. Відомо, що залагодити справи з попередніми двома шлюбами князеві допомагав сам Кеннеді. Оскільки перший шлюб було анульовано Ватиканом, а розлучення по другому шлюбові церква не визнала. Церква дала дозвіл на розлучення лише в 1964 році, що обійшлося князеві у 50 тисяч доларів. Водночас князь Радзівілл допомагав Джону Кеннеді в боротьбі за президентський пост, організовуючи широку підтримку. Заприятелювавши, сім’ї Кеннеді і Радзівіллів разом зустрічали Різдвяні свята, вирушали на відпочинок.
Президент Америки був хрещеним батьком доньки князя Станіслава Альбрехта Анни Христини, а сам князь хрестив Джона Фіцджеральда Кеннеді-молодшого. Так уродженець Шпанова Станіслав Альбрехт Радзівілл став людиною із найближчого оточення глави наймогутнішої держави світу. Нащадками шпанівської гілки Радзівіллів були діти Станіслава Альбрехта — син Антоній (Ентоні) та донька Анна Христина.
Ентоні зробив успішну кар’єру на американському телеканалі NBC, але його життя у сорокарічному віці забрав рак. Бездітна Анна Христина є продюсером.
Станіслав Альбрехт Радзівілл пішов з життя 27 липня 1976 року від серцевого нападу. Його поховали у родовій каплиці церкви Святої Анни в англійському графстві Бакінгемшир.
Хоча за два роки до смерті князя подружжя розлучилося, а Керолайн опісля знову вийшла заміж, вона до смерті носила імените прізвище Радзівілл. Померла Лі Радзівілл, яку вважали однією з найстильніших жінок ХХ століття, в Нью-Йорку в лютому 2019-го у віці 85 років.
Нині в світі живе кілька десятків нащадків могутнього роду, історія якого налічує шість віків. У їхніх палацах тепер музеї та мистецькі галереї… А над руїнами забутого Шпанівського палацу лише вітер шелестить, розносячи пилюку та сміття. Доруйновується стара офіцина, стіни якої бачили відомих на весь світ людей, життя яких було часточкою історії і нашого краю.
Світлана КАЛЬКО, РівнеРетроРитм
Джерела інформації і фото:
- http://wp.wiki-wiki.ru; www.radziwill.by/; ttps://www.watercolourworld.org/
- https://www.theguardian.com/us-news/gallery/2019/feb/16/lee-radziwill-life-in-pictures ; Fotopolska.eu; https://kresy.genealodzy.pl ; сайт Національного музею у Варшаві (http:cyfrowe.mnw.art.pl); Narodowe Archiwum Cyfrowe ( NAC); https://www.wikiwand.com/pl/; https://www.forbes.pl; Archiwum Główny Akt Dawnych (AGAD);
- Wioletta Brzezińska-Marjanowska “Klasycystyczna architektura pałacowa na Wołyniu ok. 1780-1831 r.“, Roman Aftanazy “Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej”, Tom 5, Województwo wołyńskie”; Гжегож Роньковскі “Путівник по Західній Україні. ч.1 Волинь”; KRYSTYNA ŻELECHOWSKA inż. ogr. GERARD CIOŁEK inż. arch. “ZE STUDIÓW NAD ZAŁOŻENIAMI OGRODOWYMI WOŁYNIA “; Віктор Луц, Людмила Леонова “ Резиденція князів Радзивілів у селі Шпанів (за матеріалами ДАРО); інші відкриті джерела
