Відвідуючи Дубенське кладовище в поминальну неділю, випадково натрапила на могилу з поруйнованим старим пам’ятником, серед фрагментів якого збереглася цементна плита з прізвищем “Боярская”.
Тоді подумалось: а чи не могила це Зої Олександрівни Боярської, дружини міського голови Рівного 1929-1932 років Володимира Боярського, який мешкав у розкішному за тими часами будинку на вулиці Гарній? З архівних матеріалів відомо, що саме Зоя Боярська-Касянович значиться замовницею проекту на спорудження будинку. Як знати, можливо цей старий будинок і долі його мешканців, ще не раз виринатимуть із забуття.
Будинок за адресою: вулиця Гарна, 14 неабияк цікавить любителів старої архітектури та небайдужих до історії нашого міста громадян. Хоча ця кам’яниця збереглася до нашого часу, але зовнішній і внутрішній стан споруди сьогодні катастрофічний. Нинішні його господарі, вочевидь, ще не вирішили, як ремонтуватимуть старий будинок, адже це потребуватиме значних коштів.
За своїм архітектурним стилем 90-літній будинок на вулиці Гарній є досить цікавим. За словами доктора архітектури, професора кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП Ольги Михайлишин, це дійсно унікальний, як для нашого міста, будинок. “Він — представник так званого садибного стилю міжвоєнного періоду (styl dworkowy), що був інтерпретацією стилю шляхетських палациків ХVIII століття”, — каже Ольга Михайлишин.
У Державному архіві Рівненської області зберігаються документи на будівництво цієї приватної оселі. Проект на будівництво мурованого житлового дому з мансардою по вулиці Пєнкній (Рięknа – польською, українською – Гарна), 14, що належить Зої Боярській-Касянович, був виготовлений у 1926 році архітектором Валерієм Піатковським, а креслення виконав Є. Клайнбаум.
Землю пані Зоя Боярська-Касянович купила в князя Любомирського в 1926 році. Чоловіком пані Зої був Володимир Боярський – тогочасний міський голова Рівного. Будинок було споруджено до першого січня 1929 року, і він був власністю Боярських до 1934 року. А потім за документами він вже належить Яну Приступі. Донедавна власницею цього розкішного будинку була донька Івана Приступи – Алла Іванівна Приступа. Кілька років тому мені вдалось поспілкуватись з Аллою Іванівною і записати її розповідь. Шкода, що моя співрозмовниця багато чого з життя своїх батьків не запам’ятала. Тому залишаються невідомими чимало цікавих моментів, які могли б прояснити чимало цікавих деталей про старовинний будинок і його не менш цікавих мешканців.
З розповіді Алли Приступи
“Мій батько Приступа Іван Степанович народився в 1886 році. Після закінчення педагогічного училища в Холмі його направили на роботу до Рівного у 1911 році. Він був учителем фізики і математики, викладав у жіночому училищі, а моя мама там навчалась. Мама Смолярчук Марфа Сергіївна була на 18 років молодшою від тата. Вона була з місцевих, її батько працював стрілочником на залізниці. У батьків я була пізня дитина, народжена мамою в 40 років, за декілька днів до визволення Рівного, в 1944 році. Батько був дуже високоосвіченою й інтелігентною людиною. Я не пам’ятаю випадку, щоб він хоча б раз бодай словом образив маму чи кричав на мене. Батько помер у 1964 році, проживши 78 років. Похований на Дубенському кладовищі. Мама померла у віці майже 85 років”.
Щодо придбання будинку на Гарній, то Алла Приступа повідала таке: “З розповіді мами знаю, що батько спочатку винаймав квартиру в будинку бургомістра, жив у підвалі, який тут дуже великий. Чотири роки він там жив, заощаджуючи кошти на придбання цього будинку. Бургомістр, очевидно, брав гроші в банку. І моєму батькові вже цей дім продавав не бургомістр, а банк. Батько брав кредит (тоді казали “рату”), щоб виплатити за цей будинок.
Кімнати в цьому будинку не дуже великі. Каміна тут не було. Грубки обкладені білими польськими кахлями.
На мансардний поверх ведуть дерев’яні східці. Коли тато купив цей будинок, то там, нагорі, бургомістр зробив дві кімнати для гостей. На вікнах є дерев’яні віконниці, які відкриваються всередину. В будинку практично нічого не перебудовувалось. Єдине – батько добудував нагорі ще кухню, яку розмістив на палях. Там було лише дві кімнати, а він хотів, щоб це була квартира. Перекриття дерев’яне, то ж довелося використати підкріплення палями. В будинку ще з 20-х років збереглася ванна кімната, стіни якої обкладені чудовими візерунковими білими і червоними кахлями. Ще до війни тут було електричне освітлення, а проводка прихована під штукатуркою.
Територія садиби була досить велика – 24 сотки. Потім і в нас, і в сусідів значну частину забрали. У дворі був колодязь, з якого бургомістр брав воду. Зараз він зацементований. Я ще пам’ятаю з дитинства, що колодязь був досить глибокий. У дворі був септик, що мав глибину 8 метрів. Біля будинку був гарний садок, багато квітів. А ці старі ялини – мої ровесниці”.
Ось така коротенька розповідь останньої власниці з роду Приступ про будинок, що викликає багато щемливих емоцій, а ще зберігає чимало таємниць за свої майже 90 років життя. Нині садиба колишнього міського голови Володимира Боярського вже має інших господарів, які мають там облаштовувати своє приватне житло на свій смак. А можливо він знову змінить господарів. Сучасникам залишається лише споглядати за його руйнацією, хоча жевріюча надія на те, що маленький “шляхетський палацик” не зникне з історичного ареалу Рівного.
А тим часом будинок вже зайняв достойне місце в образотворчому мистецтві. Серед небагатьох старих архітектурних родзинок Рівного, які зобразив на своїх полотнах рівненський художник Олександр Гурістюк, є чудова картина будинку міського голови Боярського, написана з особливим осіннім настроєм, що додає роботі величі й смутку водночас. Картина є власністю рівненського шанувальника і знавця мистецтва колекціонера Вадима Пономаренка, який залюбки надає її для огляду на виставках.
Галина ДАНИЛЬЧУК
Джерело: РівнеРетроРитм
