Ти, Луцьк стародавній, що досі слід явний
Ховаєш старої давнини,
Й тебе я спізнала, й тебе пильнувала, –
Були то хорошії днини!
Старезний твій замок, дідизни останок,
Навік в моїй думці зостався.
Ці поетичні рядки належать одній із багатьох людей, які залишали сотні автографів на стінах замку Любарта в Луцьку упродовж віків.
Мабуть, вишкрябувати на старовинній цеглі стільки рядків було ліньки, тож вона обмежилася коротким “Ольга Косач 1891”. А поезію записала на папері.
Ця унікальна цеглинка на зовнішній стіні замку – одна із багатьох, які формують цікаве явище замкових автографів. Вони датуються щонайменше від 1602 року і до кінця ХХ століття.
Хто були ці люди, чому писали свої імена, чи мали на те якусь іншу причину, ніж бажання “житія вічного” у камені, ми не знаємо. Дивимося на шрифти, імена та прізвища, майстерність виконання, читаємо дати.
Найбільша кількість написів знаходиться на стіні між Владичою і Стировою вежами. Там цегла просто всипана ними. Цей фрагмент стін виходив на болото і води Глушця, до міських будинків було далеко. Тож ніхто не міг побачити процесу шкрябання.
Сьогодні подібне називали б вандалізмом. Та з глибини століть ці маленькі витвори стали чимось на кшталт маргінесних записів у давніх документах – особливою формою дослідження історії. І тепер вони є своєрідною пам’яткою минулого.
Олександр КОТИС
Джерело: «Хроніки Любарта»
