Брати Шептицькі навчаються у Кракові. 1 вересня 1882 року Казимир Шептицький також розпочинає науку в гімназії св. Анни. Нині це загальноосвітній ліцей ім. Бартоломея Новодворського за адресою: пл. На Гроблях 9. В архівах збереглись щорічні звіти шкільної дирекції під назвою «Sprawozdania szkolne Gimnazjum św. Anny / Nowodworskiego w Krakowie», які є цінним джерелом інформації про Казимира Шептицького.
Шептицькі під час навчання (у гімназії № 5 імені св. Анни та з 1883 року в гімназії № 3 імені Яна ІІІ Собеського) проживали на третьому поверсі у палаці Водзіцьких — дім на вул. Святого Івана Хрестителя, 11 у Кракові. Будинок зберігся.
Найменший серед братів, Казьо одразу був зарахований у четвертий клас. У шостому класі гімназії навчався старший брат Станіслав, а у восьмому — Роман. Гімназія була особливим закладом: серед її учнів та випускників — представники видатних польських родів, нащадки відомих осіб та просто здібні діти. Однокласниками Казя були такі згодом знамениті особи, як Станіслав Естрайхер (1869–1939) — видатний бібліограф, історик і один з ректорів Ягеллонського Університету; Юзеф Мегоффер (1869–1946) — видатний художник і вітражист, один зі значущих діячів епохи в історії культури польського народу, відомого під назвою Молода Польща; Станіслав Виспянський (1869–1907) — один із славетних художників не лише Польщі, але і тогочасної Європи; Войцех Шукевич (1867–1944) — публіцист та перекладач, громадський і політичний діяч; Казимир Скроховський (1870–1946) — випускник Інженерного факультету Військової технічної академії у Відні, а також приятель зі студентських часів Станіслава Шептицького (у міжвоєнний період Юзеф Пілсудський призначив Скороховського інспектором праці Міністерства праці і соціального захисту); Станіслав Врублевський (1868–1938) — пізніший голова Польської Академії Знань, політик та науковець.
Попри те, що Казимир долучився до науки, а більшість гімназистів вчилися тут від першого класу, він демонструє блискучі знання та закінчує четвертий клас з відзнакою і третім місцем у загальному рейтингу. Слід зазначити, що брат Роман навчальний рік 1882/1883 закінчує з шостим результатом у класі, а Станіслав — з восьмим.
Згаданий вже Станіслав Естерайхер пізніше напише спогади про учнівські роки, які присвятить пам’яті художника Виспянського. Серед них знаходимо згадку і про Казимира Шептицького. Коротко також передамо його опис класу:
«Наше учнівське гроно щупліло з кожним роком, оскільки не всі могли знести залізну (хоч і в рукавицях) руку Кранза [вчитель — І. М.]. До І-го гімназійного класу увійшло нас 200, поділених на 4 відділи — до матури сіло нас ледве 30. Багато «repetowalo» [залишилось у цьому класі на наступний рік — І. М.], іншу перейшли до інших шкіл, або відмовились від навчання. Багато померло, оскільки не вміли лікувати сухоти (як, на приклад, великих сподівань мій приятель Адам Повідай). Зате між тими, які спільно перебули всю вищу гімназію, виробилась тісна гармонія (…)
(…) Казимир Шептицький, брат пізнішого митрополита Романа, веселий, вічно зі сміхом хлопчина — хто ж тоді міг подумати, що цей веселий і усміхнений студентик закриється на все життя у василіанській келії [насправді, у студитській — І. М.] і віддасться виключно праці для Церкви на Русі. Щоправда, вже у гімназії багато роздумував над трагедією польсько-руських стосунків і часом нам звірявся з того»
[Stanisław Esteraicher, Lata szkolne Stanisława Wyspiańskiego // «Przegląd Współczesny». — рік ХІ — XLIII (листопад–грудень 1932). — С. 301–302]
Особливим для Казимира рік 1882 був ще з однієї причини: померла бабуся Софія Фредрова.
15 травня 1882 року у Прилбичі з’їхалась вся родина, щоб відсвяткувати іменини бабусі. Про це Казимир згадує у цитованому вище листі, повідомляючи, що, крім бабусі, іменини святкували ще три Софії: мама Софія та тітка Софія з дочкою Софією. Софія Фредрова вже рік як була прикута до ліжка і самостійно не ходила, «мала 82 роки і вишивала орнати і стули» [Fredro i fredrusie / Bogdan Zakrzewski. — Wrocław, 1974. — C. 397]. 10 жовтня цього ж року Казимир отримав від неї листа, в якому був срібний медалик «з емальованим гербом Хреста, серця та якоря» [Листи Софії Шептицької. — Т. ІІІ. — С. 63]. Останні її слова до внука Казимира були такі:
«Посилаю Тобі, мій Казю, медалик, який повинен би був дістати, як і Твої брати, коли вперше вилетів із гнізда — але я спізнилась, оскільки мусила послати його на модель для Леося [наймолодшого брата Леона — І. М.], до Відня. Отож посилаю його Тобі сьогодні, просячи Бога, щоб Тебе натхнув своєю ласкою, щоб Ти зрозумів і оцінив важливість трьох слів (їх вигравірувано всередині медалика), які вам усім даю як гасло і правило життя. Релігія підносить людину, ушляхетнює її, без неї стаєш ледве чи не твариною. Старайся зрозуміти, що Праця дає, а чим Чистота нагороджує у житті й у смерті.
Дай Тобі Бог добру пам’ять і здібність до науки, дякуй Господові Твоєму, але й не гордися цим, бо лише вжиті на славу Бога й користь ближнього ті якості мають цінність, інакше є порожньою блискіткою. Молися, працюй, остерігайся спокуси у важливих і дрібних випадках, а Бог Тебе напевно не залишить, для чого благословляю Тебе у своїй старості й зичу — бабця, яка пережила важкі випробування — Бог і спокій із всіма вами» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 24].
Померла бабуся Софія 1 листопада о «3/4 на 6-ту» після сімнадцяти днів конання в день всіх Святих, коли латинська Церква починає вечірню перед поминками за померлих. За заповітом, її серце було вмуроване у стіну каплиці роду Шептицьких у Прилбичах. На похоронах 6-го листопада була вся родина. Казимир Шептицький в коментарях до маминих листів пізніше так напише:
«В тій капличці залишилось її серце: «Серце Софії Фредрової з Вами за життя і після смерті» — як звучить напис на урні, яку ще за життя була замовила, а яка є вмурованою у стіну прилбицької каплиці. Для молодшого покоління символ і виразний знак любові, якою це серце для нас всіх било. Тіло коханої Бабусі ми відпровадили у понурий листопадовий день до Рудок, до родинного гробів ця Фредрів, нині вже єдиного в тамтих краях місця, де можемо ще чутись до нині між «своїми», в себе» [Fredro i fredrusie / Bogdan Zakrzewski. — Wrocław, 1974. — C. 397].
Після похорону Казимир повертається у Краків, щоб продовжити навчання. 17 листопада йому виповнюється 13 років. У листі від 23 листопада 1882 року мама Софія Шептицька напише:
«Моя дорога дитино. Як довго я з Тобою не розмовляла! Минули Твої уродини, 14 рік. Ти розпочав майже останній етап свого дитинства, мій любий, і я лише в моєму серці Тебе обняла, благословила, молила бути вірним Богові, Твоєму обов’язку!! Ах, любий, любий, життя таке важке, Ти мусиш озброїти душу чистотою, послушністю, вірою, терпеливістю, мудрістю, яка походить від Бога, силою, яка походить від розп’ятого Бога! А Твоє серце мусиш озброїти великою любов’ю, як вчить Він любови, а розум знаннями, які доказують, що знання Бога й самого себе випереджують усі інші знання, які закривають і барикадують працями великих добрий і гарний вхід, який лінивство й бездіяльність так широко відкривають всякого роду злу. Ось, що треба робити, дитино моя, ось що я хотіла би викарбувати моїм благословенням, яке даю Тобі сьогодні, оскільки не дала Тобі його 17-го цього місяця. Уся тремтіла від моєї любови, вся сяяла від безсмертного життя Христа у Твоїй душі, у Твоєму розумі, у Твоєму серці. Хай вказується тобі шлях через пам’ять всього того, що я Тобі посилаю, як побажання у році, коли закінчується Твоє дитинство, яким починається Твоя юність. Ти маєш добре розуміти це, мій найдорожчий Калю…» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 27].
Іван МАТКОВСЬКИЙ
