Продовжуємо розповідати про історію двох родів – Шептицьких і Фредро в Галичині, розпочату минулого тижня в першій частині.
1 жовтня 1861 року Софія графиня Фредро, дочка Олександра графа Фредро, і Ян Кантій Реміґіан граф Шептицький узяли шлюб у Львові. Молода сім’я стала не тільки однією з найважливіших опор польської культури у регіоні, але і також опорою Католицької церкви. За громадську, політичну та меценатську діяльність Яна Кантія графа Шептицького у народі називали «першим католиком Галичини». Дружина Софія Шептицька веде активну суспільну діяльність, листується з Ватиканом та їздить на аудієнцію до Папи Римського. Художниця, письменниця, зразкова дружина, мама та громадянка — Софія Шептицька швидко стає іконою для тодішнього суспільства. Сім’я підтримує стосунки з першими особами Австро-угорської імперії і має близькі взаємини з цісарсько-королівською династією Габсбургів.
Зрештою, слід сказати й про родинне середовище, яке впливало на характер і вчинки Яна Кантія графа Шептицького. Його дід — Ян Баптиста Шептицький (1770-1831) був добре освіченою людиною, мав науковий ступінь доктора права, належав до того грона польських політиків, що створили спершу Протопарламент, а згодом — Галицький Крайовий Сейм. Щоправда, онук з дідом так і не запізналися: Ян народився після дідової смерті.
У праці Теодора Жихлінського «Złota księga szlachty polskiej», опублікованій у Познані 1879 року, на 315-ій сторінці є коротка біографія Яна Баптисти. З неї довідуємось, що він 1794 року у Львівському університеті захистив докторську дисертацію, отримав науковий титул доктора права та друком видав книжку про користь рукоділля. Його наукова праця під назвою «Dissertatio Inauguralis Juridica De Utilitate Officinarum Manufactorum Habita Ratione Ad Galiciam Lingua Germanica Et Polonica Conscripta Quam Exanthlatis Ex Omnigena Jurisprudentia Tribus Rigorosis Examinibus Una Cum Thesibus Ex Universo Jure Pro Obtinenda Doctoris Juris Laurea In Alma Universitate Josephina Publicae Eruditorum Disquisitioni Subjicit Joannes Bapt. De Szeptyce Szeptycki Nobilis», написана у рік захисту, зберігалась у бібліотеках Львівського та Ягеллонського університетів, а також про неї є запис у електронній бібліографії авторства Станіслава Естрайхера. Повну назву праці подаємо також задля того, щоб продемонструвати, як Шептицькі підписувались у документах: «De Szeptyce Szeptycki Nobilis» — «Благородний з Шептич Шептицький». Така ідентифікація вказувала на шляхетне походження особи. Шляхта брала своє походження від лицарства, яке посідало «ius militare» та право наслідства «ius hereditarium» і вважалося шляхетним (nobilis).
Батько Яна Кантія — Петро Павло Леопольд Шептицький з Прилбич герба Власного (1808 – 11 серпня 1843) був одружений з Ружою Терезою Евеліною з Косецьких герба Равич, належав до середовища галицьких політиків та землевласників. На жаль, і він не дожив до того часу, коли його син набув не лише багатства, але й громадської опінії.
З дружиною Ружою Терезою Евеліною з Косецьких герба Равич Петро Шептицький був однолітком. До родинного маєтку дружина принесла село Дев’ятники, в якому доживатиме свої останні дні і помре 1888 року. Пізніше їх власником стане онук Казимир (о. Климентій), про що напишемо далі.
Ян Баптиста мав ще одного сина — Юзефа Габріеля (1806–1855). Йому належав Лащів і низка сіл неподалік Львова, але вже на території Королівства Польського у російській імперії. Помер бездітним і на момент його смерті ця гілка Шептицьких була представлена, власне, Яном Кантієм та його сестрою — Михайлиною Марією (29 вересня 1835–1911). Сестра вийшла заміж 1861 року за Владислава графа Коморовського з Ліптови і Орави герба Корчак, який в той час належав до аристократії австро-угорської імперії і виконував функції підкоморія цісарського двору у Відні. Коморовські були власниками сіл Гаврилівка, Волосів та Нижня Велесниця Надвірнянського повіту.
На відміну від свої предків, Шептицькі у другій половині XIXcт. — римо-католики. У Прилбичах є тільки греко-католицька парафія, тому родина відвідує церкву лиш у великі свята. Сама ж належить до римо-католицької парафії у сусідньому селі Брухналь (нині Терновиця, Яворівського повіту). До костелу недалеко — два кілометри.
Отже, всі маєтки концентруються в руках зятя Александра Фредри — Яна Кантія Шептицького. У праці «Złota księga szlachty polskiej» Теодор Жихлінський перелічує власність Шептицького станом на 1879 рік. У Королівстві Польському, що входило до складу російської імперії, налічувалось 3500 моргів (Жихлінський пише про морги, як одиницю землі, яка становила 0,56017 гектара). До цієї частки зараховувалось місто Лащів з навколишніми селами: Доманіж, Черкаси, Малонеж, Надольці, Підгайці, Буда Желязна, які нині адміністративно належать до повіту Томашовського Любельського воєводства.
Під Львовом сім’я володіла 4000 австрійськими моргами (такий морг становив 0,5755 гектара) у селах Прилбичі, Брухналь, Чолгині, Підлуби Великі і Малі. У нинішньому Жидачівському повіті Шептицькі володіли 2500-ма австріяцькими моргами у селах Дев’ятники, Кологори та Ятвяги. 2200 австріяцьких моргів належало у Кросненському повіті (нині Польща) у селах Корчина, Спорне і Венглювка.
Родина Шептицьких багата на дітей: первісток Стефан (Стефан граф Шептицький герба Власного (1862–1864);Юрій (Юрій Петро граф Шептицький герба Власного (1863–1880);Роман (Роман Марія Олександр граф Шептицький герба Власного (1865-1944), пізніше Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський і предстоятель Української греко-католицької церкви, Слуга Божий Андрей; Олександр (Олександр Марія Домінік граф Шептицький герба Власного (1866–1940); Станіслав (Станіслав Ян Теофіл граф Шептицький герба Власного (1867–1950), генерал Війська Польського; Казимир (Казимир Марія граф Шептицький герба Власного (1869–1951), посол до Австрійського парламенту, згодом — монах-студит, ігумен та архімандрит Унівської Лаври, священномученик; Леон (Леон Юзеф Марія граф Шептицький герба Власного (1877–1939). Старші сини — Стефан і Юрій померли у дитинстві; Роман — Ромцьо, пізніше змінить римо-католицький обряд і стане на чолі УГКЦ, відомий як владика Андрей; Казимир — Казьо, розпочне успішну політичну і громадську кар’єру, а у віці сорока трьох роківзніме графський костюм, щоб одягнути монаші ризи і прославитись українським монахом; Олександр (Олесь) та Леон (Леось) успадкують батьківські маєтки та і надалі будуть продовжувачами польської культурної та політичної традиції, яку підтримували їхні предки — графи Фредри і частина роду Шептицьких. Ще один з Шептицьких, Станіслав, відіграє ключові ролі на фронтах Першої світової війни та у відновленні незалежності Польщі. Увійде в історію, як один з найбільш талановитих польських військових діячів ХХ століття.
У сім`ї Шептицьких жила ще дівчина Марія, яка була дочкою брата Софії Шептицької Яна Олександра графа Фредро (1829–1891). Про це згадує у статті про Шептицьких син Олександра Шептицького, Ян Казимир, зазначаючи, що вона «була нерозлучним членом нашої родинної спільноти» [Jan Kazimierz Szeptycki, W kręgu rodziny Szeptyckich, [w:] Metropolita Andrzej Szeptycki. Studia i materiały, pod red. A.A. Zięby, Kraków. — 1994. — С. 22.]. Багато хто зі знайомих вважали, що Марія була дочкою Яна і Софії Шептицьких і тільки рідня знала цю особливість Шептицьких. Мова йде про Мімі — Марію графиню Фредро з Плешова герба Боньча (1862–1937), внучку Александра графа Фредро (1793–1876) і дочку його сина Яна Олександра графа Фредро (1829–1891), а також Марії з Мерів (1839–1862). Відома, як польська письменниця і громадська діячка. Дружина Петра графа Шембека зі Слупова (1843–1896). Їхню дочку Ядвігу взяв собі за дружину Леон Шептицький, брат о. Климентія.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
