У середині ХІХ століття в Галичині через шлюб поєднались два могутні графські роди: Фредрів та Шептицьких. Перш ніж описати рід Шептицьких у ХІХ ст., коротко представимо дім Фредрів герба Боньча, з якого вийшла Софія, дружина Яна Кантія Реміґіана графа Шептицького, батька Казимира (о. Климентія).
Фредри герба Боньча оселились у перемиській землі за панування короля Казимира Великого (1310–1370). Родовий герб Боньча, як вважають історики, італійського походження. Зображення являє собою щит блакитного кольору, на якому розташовано білого єдинорога. Рід мав свій бойовий клич — «Friede Herr». З цієї причини деякі історики вважають, що в околиці Львова Фредри прийшли з Сілезії чи Моравії, які в Середньовіччі були під великим впливом германців.
1797 року один з Фредрів, Яцек (1770–8 лютого 1828), одружений з Терезою Мар’яною Дембінською герба Равич, оселився під Львовом — у селі Бенькова Вишня, що нині називається Вишня і адміністративно належить до Городоцького району. До цього моменту Фредри мешкали біля міста Ярослав, що нині у Польщі.
Старший син Ян Максиміліан з 1806 року служив у ІІ полку піхоти, який сформувався з числа шляхти після вторгнення армії Наполеона Бонапарта на польські землі, що перебували у складі Прусії та Росії. Це була одна з бойових одиниць Війська Польського, утворена у Варшавському Князівстві під французьким протекторатом. На чолі полку стояв Станіслав Флоріан граф Потоцький герба Пілава, якого за малий зріст називали фамільярно Стасем Потоцьким. Вже 1807 року молодий Фредро отримує одну з найвищих військових відзнак — орден Virtuti Militari. В цьому полку у ранзі підпоручника служив і брат Яна Максиміліана — Северин Фредро. Обидва брати у військових наполеонських кампаніях швидко здобули не тільки повагу серед вояків, але й високі військові нагороди та ранги полковників. Северин Фредро також був відзначений золотим хрестом ордену Virtuti Militari.
1809 року під прапор Наполеона стає шістнадцятилітній Александр Фредро. У Львові він записується до 11-го уланського полку війська Варшавського Князівства. 1812 року, разом з братами Александр воює на російських теренах і входить у переможену Москву. В боях також отримує орден Virtuti Militari. Потрапляє до російського полону, звідки тікає. Перебравшись селянином, пішки долає відстань від Вільнюса до родинного Перемишля. Після короткого відпочинку повертається до Наполеона у Францію, де залишається до кінця, аж до заслання імператора на о. Ельбу.У французькій армії Александр граф Шептицький виконував функції офіцера-ординарця Наполеона Бонапарта.
Молодші Едвард і Генрик Фредро не відставали від братів. Після 1818 року вони здобули блискучу славу у військових формація Польського Королівства під протекторатом російського царя. Були нагороджені золотими хрестами ордену Virtuti Militari. Всі, як один, беруть участь у Листопадовому повстанні шляхти проти російської імперії у 1830–1831 рр.
Wincenty Szeptycki – Karta pocztowa wydana Nakładem S.W.Niemojowskiego, Lwów 1910. Malował S.Sęk.
В цих військових баталіях брати Фредро нога в ногу йшли з представником родини Шептицьких — Вінцентієм Леоном Шептицьким герба Власного (1782–1936). Як і Ян Максиміліан Фредро, молодий Шептицький вступив у лави ІІ полку уланів Варшавського Князівства. Від поручника — до генерала, таким був шлях цього видатного галичанина. За бойові заслуги був нагороджений орденом Virtuti Militari.
Шляхтич Яцек Фредро герба Боньча з рук цісаря отримує 1822 року титул графа та право на власного герба, названого Граф Фредро. Титул з гербом родині надали довічно з правом успадкування синами. З того часу всі його діти входять у аристократичні кола австро-угорської імперії, до якої належала Галичина.
Александр Фредро по війні стає однією з найвідоміших постатей суспільства. Окрім слави, з якою повернувся з наполеонівських воєн, він береться за перо і починає писати комедії. Перша з них написана 1818 року під назвою «Пан Ґельдхаб». На театральній сцені цей твір поставлено 1821-го, але й зараз він популярний в репертуарах театрів, як і комедійні п’єси «Дами та гусари», «Пан Йов’яльський», «Сім мішків гречаної вовни» та ін. Нинішні польські школярі вивчають дотепні байки славетного автора.
1828 року Александр Фредро одружився з Софією із Яблоновських графинею Скарбек (1798–1882). Шлюб обговорювали в усій імперії. Причиною стало те, що Софія з Яблоновських вже була заміжня, а її перший чоловік Станіслав Марцін граф Скарбек герба Абданк не тільки був одним з найбагатших осіб Галичини, але відомим меценатом та знаним поціновувачем мистецтва. 1817 року молодий Фредро познайомився з Софією графинею Скарбек і закохався. Нічого дивного, що Скарбекова, молодша на 18 років за свого чоловіка, відповіла офіцеру штабу Наполеона Бонапарта взаємністю. Однак проти них був не тільки ображений граф Скарбек, але і весь рід Яблоновських, де за невістку була одна з сестер Александра. Одинадцять років тривала передісторія шлюбу і двобій трьох могутніх родів: Скарбеків, Фредрів та Яблоновських, із закоханими. Ні грошима, ні вродливими нареченими не вдалось вмовити Александра покинути Софію. Нарешті, 1828 року, подружжя Скарбеків отримало розлучення від Папи Римського — і Софія з Александром відгуляли пишне весілля. Нареченій було тридцять п’ять, нареченому — тридцять років.
Зраджений граф Скарбек, розлютившись, збудував у Львові власним коштом найбільший театр у Європі. З Фредрами він помирився, і під час відкриття театру, названого «Театр Скарбека», 28 березня 1842 року на сцені представив комедію пера Александра Фредри. Перша п’єса під час відкриття була поставлена німецькою мовою на вимогу цісарського двору у Відні. Це був твір відомого Франца Ґрільпарцера під назвою «Сон — життя». А вже наступного дня королем сцени був, власне, Фредро — автор поставленої польськими акторами п’єси «Шлюби панянські». Це не була єдина прем’єра комедіографа Фредри на сцені театру, який сьогодні називається Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької. Довгі роки творчий доробок талановитого митця мав успіх на сцені графа Скарбека. У молодій сім’ї Фредрів зростало двоє дітей: син Ян Александр (1829–1891), якого близька родина називала Олесем, та дочка — Софія Цецилія Людвика (1837–1904). Ще двоє померли немовлятами: Ґустав (1830–1831) та Ян Непомуцен Генрик Яцек (нар. 1832).
Сім’я Александра Фредри 1846 року переїжджає до Львова і живе на тзв. «Хорущині» (теперішній вул. Петра Чайковського). З 1861 року Александр Фредро неодноразово обирався депутатом Галицького Крайового Сейму. Також він організував Земське Кредитове Товариство та Галицьку Ощадну Касу. На теперішній вулиці Петра Дорошенка (колись ця вулиця називалася Сикстутська) — навпроти вулиці Банківської (Сиктстутської бічної), стояв дім, який належав також Фредрам. Тут у них народилась дочка Софія.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
