Львів 1920–1930-ті рр. Попри непрості політичні і культурні обставини, життя у місті вирувало. Як і сьогодні, львівські панянки, окрім проблем, переймалися ще тим, як покращити свою зовнішність і завоювати інтерес сильної статі.
Якщо всі спроби не давали очікуваного результату, то в хід ішли різні способи, навіть дуже оригінальні. Уявіть собі панянку із «ґумовою руркою» в роті, яку помпує чоловік або приятель повітрям. Винахідниця такого методу і по сумісництву дописувачка журналу «Нова Хата» обіцяла, що в міру того, як «входитиме воздух, вигладиться ваша шкіра, зникнуть зморшки й ви відзискаєте молодечий вигляд. Головне при цьому уважати на границю, до якої будете надуватися»… аби не луснути… Ця ж панночка запропонувала не менш цікавий спосіб пудрування личка, «згідно з усіми правилами воєнної штуки» – «починати вільним темпом», а «близько мети придати скорости» і «ніколи не оглядатися на своїх суперниць, як вони це роблять». Важко сказати, скільки панянок «спробували» ефективність таких чудернацьких методик, але більшість із них, безперечно, оцінили чудове почуття гумору їх авторки.
Львів’янок активно цікавили питання догляду за шкірою обличчя та рук, волоссям, а також коригування фігури та загального жіночого здоров’я. Львівські «косметички» (фахівці із косметики) пов’язували погану церу (колір лиця), пігментні плями, висипання насамперед із медичними проблемами і рекомендували своїм клієнткам розпочинати догляд за собою із відвідин лікаря. Велика увага приділялася доглядові за шкірою – панянкам рекомендували обов’язково на ніч гарно очищувати шкіру спеціальним кремом та вмиватися літньою водою, промокаючи обличчя рушником, спати з відчиненим вікном.
Водночас львівські лікарі засобами преси намагалися побороти давні шкідливі тенденції у Галичині – вживання з косметичною метою «аршеніка» (миш’як), який приймався з метою надання фігурі округлих форм; «атропіни» (алкалоїд беладони), якою закапували очі для ефекту сяяння, однак з плином часу доводилося розплачуватися за це втратою зору; «окисненої води» (ймовірно, розчин марганцівки), якою промивали волосся, щоби надати золотистого відтінку, руйнуючи при цьому структуру волосин.
Серед найпоширеніших рецептів від львівських експертів краси: робити щодня масаж лиця, для цього взяти грудку крему (розміром з горошину) та упродовж кількох хвилин «легенько розтирати шкіру на чолі, коло очей, носа та над устами, в напрямі від середини на боки»; зморшки на лиці усувати «окладами з румянку»; проблему блискучого носа вирішувати натиранням на ніч «товстим кремом»; лице відсвіжувати вмиванням «студеною водою». Дієвим способом боротьби з «гусячими лапками» довкола очей вважалося делікатне обстукування «середніми пальцями рук довкола кожного ока, вживаючи товстого крему або оливи». Рекомендували використовувати зимні компреси, «тріпачки» на елястичних прутиках». У пізнішому віці українкам радили застосовувати метод «встрикування парафіни» (введення під шкіру розігрітого парафіну).
Щодо макіяжу, то його рекомендували вживати зрілим жінкам, і то ощадно, а молоді панянки взагалі малюватися не сміли. Аксіомою у міжвоєнний період було твердження, що культурна жінка підкреслить або зробить малопомітним щось одне, але «ніколи не нарушить характеру свого лиця і виразу його, цього дзеркала її духової індівідуальности».
У Львові діяли косметичні інститути: «Слава» (по вул. Оссолінських, 13), «Космео» (по вул. Миколая, 7), «Інститут краси Б. Тіль» (по вул. Домбровського, 8), косметичний кабінет «Distinction» (по вул. Коперника, 42а). До слова, власницею останнього була українська «косметичка» Стефанія Гаврисевич, яка згодом організувала у Львові також косметичну школу, оплата за курс становила 300 злотих. У цьому кабінеті надавалися такі послуги – лікування шкірних недуг, косметичні процедури (із відновлення клітин шкіри апаратом «Regenerateur», еластичні опаски під бороду і чоло), фарбування волосся і брів та макіяж. Міжвоєнна мода вимагала брів «як на шнурочку», тонких, гнучких і темних.
Косметичні засоби у закладах краси часто купувалися фабричні або виготовлялися за власними рецептами (наприклад, мигдалеве молочко, яке використовувалося для вмивання личка замість води). Креми поділялися на т.зв. «сухі» і «товсті», за основу мали віск і ланолін. «Сухі» креми вміщували мінеральний жир, спирт, желатин, боракс (борнонатрієва сіль), крохмаль і пахощі. Масні креми мали в середниках рослинні жири, часом овечі, їх використовували на ніч. Поширеними були також «гормонові» креми проти зморшок, виготовлені на меді за англійським рецептом.
Серед косметичних засобів, які були популярні у 20–30-х рр. ХХ ст. серед українських панянок – мило черемхове «Тлєн», косметичні вироби «Альое» (зубна паста і пудра), українська пудра «Меріда», креми «Nutritive» від фірми «Ravis» та відомий сучасним львів’янкам «Nivea», французький омолоджуючий крем і пудра «Lytiol», зволожувальний крем «Дельфа», «відмолоджуючий» крем «Hortiflor-Creme», засоби для виведеня веснянок «Бенінґіна» (крем, мило і пудра). Парфуми можна було придбати у спеціалізованих магазинах «Фаворі» (по вул. Рутовського, 10) та «Федера» (по вул. Сикстутській, 7).
Модна хвиля з Європи принесла до Львова коротку стрижку, або як іронізували у той час, «фризуру еманципантки», що набувала все більшого поширення серед львівських модниць, однак не сприймалася галицьким загалом, особливо старшого покоління. Криком моди вважалося вкладання волосся хвильками, але з однією засадничою прикметою – «хвилі мусять бути плоскі, гладко вичесані – лискучі». Зробити гарну зачіску і ондулювати волосся (зробити завивку) можна було в першорядному українському «Фризієрському заведенню для пань та панів Теодора Кутковського» (по вул. Бляхарській,11). Аби волосся було здоровим і міцним, відомий львівський лікар Євген Дурделло рекомендував його «мити в мягкій воді і перетовщеним милом, не надто часто ондулювати, не ходити без капелюха на яркім сонці».
Із приходом в моду відкритих купальних костюмів і світлих панчіх львівських панянок почало цікавити питання «усунення небажаного поросту волосся» на лиці, «передраменах», руках і ногах. На той час у Львові існувало кілька способів вирішення цієї делікатної проблеми – механічний (покриття поверхні шкіри гарячою смолою і різке відривання застиглої поволоки від шкіри), хімічний (нанесення за допомогою хімічних середників на основі сірководню, який за кілька днів роз’їдав волосяний покрив), актинічний (призупинення заросту за допомогою рентгенівських променів) і електричний (введення тоненької голки на 3–4 мм у цибульку волосини і залишення на кілька хвилин під дією гальванічного струму, потім волосинка легко витягалася пінцетом). Останній вважався найоптимальнішим і найбезпечнішим. Ще вживалася «машинка для голення» для усування «надто буйного поросту на литках або під пахвами».
Також порядна львівська панянка мала неодмінно мати порядну нижню білизну. В моді були «комбінації з білого або кольорового батисту з коронковими вставками», «станички з батисту», «штанці з кольорового батисту, прибрані мереживом». Білизна крокувала в ногу із забаганками моди. «Ми не вернемось ніколи до теплих барханових штанців, або обємистих «гальок» наших бабусь», – маніфестували львівські модниці.
Останнім акордом у довершенні яскравого образу галицьких панянок було модне вбрання. Бути у тренді їм допомагав журнал «Нова Хата», який публікував статті про останні тенденції моди. На зміну прямим кроям прийшли «фалдований» і «плісерований» низ, кльош, активно входили у вжиток практичні сукні (на щодень, прогулянку, спортивне заняття). Львівська мода вміло лавірувала між спортивним, романтичним і народним стилями і прямувала у бік спрощення крою та зменшення кількості оздоблень. Кожний сезон приносив нові яскраві тенденції моди – кольори, фактури, тканини і фасони. У Львові діяли численні кооперативи, робітні із пошиття одягу, фірми, які займалися продажем тканин та аксесуарів, магазини одягу та взуття, тож львівські красуні мали всі умови, аби відповідати модним віянням і любувати око прискіпливих львівських панів. Аби стильно виглядати, «треба мати тільки трохи смаку, доброї волі і терпеливости, – писала «Нова Хата» на початку 1930-х рр.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Орися. Чи знаєте, що наймодніше? // Нова Хата. – 1936. – Ч. 1.
- Л. Дещо про білля // Нова Хата. – 1937. – Ч.3.
- Масаж і макіяж // Нова Хата. – 1938. – Ч. 22/23.
- Н. Чи шкідлива косметика? // Нова Хата. – 1939. – 11/12.
- Дурделло Е. Дещо про поріст волосся // Нова Хата. – 1930. – Ч. 9.
СТО РОКІВ ТОМУ це були ПОЛЬСЬКІ ПАНЯНКИ, українське населення Львову тоді складало 18%.
Українським Львів став після 1939 року, в складі УРСР.