Секретар Каменяра, або спогади Тараса Франка

До  133-річчя від дня народження Андрія Франка

У 1970 році, в Тернопільськім тижневику «РОВЕСНИК» (від вівторка 10 листопада 1970 року), було надруковано  спогад Тараса Франка під назвою “Секретар Каменяра”. У цій публікації середущий син Каменяра опублікував матеріал про свого старшого брата Андрія Франка.

Оригінал машинопису цих спогадів зберігається у фондах Квартири-музею родини Івана Франка у Києві.

Публікацію Тараса Франка подаємо оригінальною, із збереженими орфографією, пунктуацією та стилістикою.

«У похилому віці Татові потрібен був особистий секретар тримати в порядку рукописи і листи, пагінувати сторінки, комплектувати часописи, вести бібліографію домашньої бібліотеки, давати консультації гостям-читачам. Допомагали йому всі три сини, але найбільше Андрій, який найкраще з-поміж нас орієнтувався в особистому архіві батька, найшвидше міг відшукати потрібну книгу, сторінку,  цитату.

Писав брат борзо, великими читкими літерами, рідко сперечався з Татом і берігся будь де поправляти майстра. Раз оначе виникла дещо серйозна суперечка. А саме Андрію сподобалася з Апулеєвого «Золотого Осла» казка « Амор ет Психе»/ Про Амора і Психею/.Отож він самотужки переклав ту перлину латинської поезії на українську мову. І тоді аж засягнув Татової поради, Батько прочитав главу Андрієвого перекладу і явно був не задоволений. «Ти  не знаєш казкового стилю. Твоя мова засмічена школярською тарабарщиною. Еуфонії у тебе ні сліду. Ану перегортай сторінку начисто, я буду диктувати»! таким робом весь твір був наново перероблений.

Подібне сталося і з моїм перекладом Платонового «Симпозіона», переписував батьковий диктант брат Андрій,  а друкований був під іменем Тата. В році 1909 Андрій їздив з батьком на Адріятик до Ловрани і писав цікаві листи знад моря.

В роках 1910-1913 Андрій уже менше помагав татові. Працював над власною дисертацією «Григорій Ількевич як етнограф», що згодом вийшла окремим друком уже по смерті Андрія в 1913 р.

На весні 1913 року Андрій почував себе погано. В нашому садку саме зацвіли   жовтуваті іриси. Дня 21 квітня під вечір ми троє, як звичайно, пішли до СОКОЛА на гімнастику. Вільні, долівкові вправи Андрій робив дуже пильно і старанно, а потім з великим запалом вправлявся ще на бруссях /поруччях/.

– Андрію, – кликали ми з одягальні – чому не перебираєшся? Тож до дому пора йти!

– Знаю! Але ще трохи покручуся!

– Немов прочуваючи, що в останнє.

До дому йшов пиняво. Вечеряти не захотів. А ранком його не стало. Раптова смерть Андрія всіх дома приголомшила. Мама гірко ридала. Тато був пригноблений і заломаний душевно. Я нарвав букет квітів з нашого саду на шлях у вічність. Дорогому братові, першому помічникові Великого Каменяра».

Ольга НИЖНИК