Історія німецьких переселенців на Щирецькій землі бере свій початок у далекому 1785р. Містечко Щирець на цей час було перенаселене євреями і налічувало девять сотень жителів. 31 серпня сюди прибули 128 сімей переселенців з Південно-Західних земель Пфальца, і лише 9% були вихідцями із Гессена і Вюртемберга.
Зустрівшись тут з важкими умовами життя та бідним місцевим населенням німецькі колоністи були дуже розчаровані. Взимку 1785/86 років їхня кількість збільшилась до 155 сімей. Приміщення у яких їм довелось жити були жахливі, а про повернення додому не могло бути й мови. Отже довелось освоюватись, важко працювати. Їх діти ще довший час у всьому собі відмовляли, лише внуки отримали від своїх родичів спадок та відчули результат праці своїх попередників.
До так званого «Щирецького ключа» входило 9 поселень колоністів: Щирець, Дорнфельд (Тернопілля), Розенберг, Айзідель, Фалькенштайн, Нове Хоросно, Райхенбах (Красів), Варсхау, Лінденфельд (Липівка).
Закладення одного селянського двору коштувало 1200 гульденів, а вартість усіх дворів, що розташувались на території Щирецького ключа складала 375 600 гульденів.
Осередком у згаданому ключі стало поселення Дорнфельд, а початком його заснування слід вважати 1786р. До справи взялися 86 селянських господарств, кожному виділили по 8,5 -14,5 га землі. Кайзерівський нагляд за поселенцями було доручено управителю Хемненю. Медичну допомогу надавав хірург зі Щирця Андреас Шлезінгер та акушерка (призвище не відоме) з річним окладом 100 флоринтів.
ЖИТЛОВА ЗАБУДОВА .
Звертаючи увагу на забудову поселень німецьких колоністів, можна зробити висновок, що вони виділяються своїми солідними розмірами, характерними силуетами та архітектурними деталями.
Забудова німецькими колоністами проводилась зазвичай біля старих українських чи польських сіл, серед слов’янських господарств утворюючи самостійну, автономну общину зі своїми грунтами.
Айнзідель перші згадки 1784 – засновано на землях села Воля Серницька.
Дорнфельд – 1784 – на землях села Добряни
Лінденфельд – 1783 – на землях села Лубяна, від границі села Добряни
Нове Хоросно – 1783 – на землях села Хоросно
Райхенбах – 1783 – на землях села Красів
Розенберг – 1784 – на землях Щирця.
Фалькенштайн – 1781 – на землях с Никонковичі
Кількість населення в колоніях могла складати від 30 до100 осіб – середньо великі, від 100-300 осіб вважались великими. Забудовниками передбачались мережі релігійних та освітніх закладів із власною ієрархією. В основу планування було положено лінійний тип поселення зі значною шириною головних доріг. Житлові будинки розташовувались вздовж вулиць переважно з твердим покриттям з малими рівномірними відстанями. По при вимощені тротуари тяглись пасма троянд. В більшості випадків будинки утворювали єдиний комплекс зі стайнями, cкеровані торцем до вулиці. У більших наділах окремі житлові будинки розташовані головним фасадом до вулиці, а господарська забудова – паралельно , позаду подвір’я, розвиваючись в окремих випадках у периметральну забудову. Городи, як правило планувались із садибою. Ділянки колоністів, на відміну від довгих переділених смуг галицьких сіл, відрізнялись своєю компактною формою. Для прикладу у Дорнфельді діляка першого типу відповідала розмірам: 46м х 86,5м, другого: 46м х 115м, третього 69м х 58м. Загальна площа колонії Дорнфельд 47га для 88 господарств.
У регулярну структуру Дорнфельда вписано квадрат для розташування кірхи, яка була поєднана із системою вулиць за допомогою грабових алей. Такі ж алеї утворювали навколо кірхи ромбоподібний у плануванні парк.
Початково забудова колоній була дерев’яною або на основі дерев’яного каркасу із заповненням цеглою – сирцем чи глино – солом’яними вальками.
Ця конструкція стін найдовше збереглась у господарських спорудах. Розмір старої каркасної хати у Дорнфельді 15,6м х8м. В кінці 19ст. житлові будинки зводились переважно з цегли. В багатьох будинках фундаменти взагалі відсутні. Стійки стін опираються на потужні дубові фундаментні балки, що покладені на основу з тесаного каменю – пісковика на висоті 15 – 20 см. над рівнем землі. До Першої світової війни , досить часто зустрічаються глинобитні підлоги, пізніше переважають дерев’яні підлоги. В господарських сінях, коморах і деколи на кухнях зустрічаються підлоги вимощені плитковим каменем. Допоміжно-господарські функції не суміщуються з житловими. Досить часто одна із стаєнь блокувалась з житловим будинком безпосередньо або через дровітню. У дворах найбільш заможних господарів подвір’я вимощувались каменем.
Нові житлові будинки збудовані у 1936р. мають розмір 16м х 10м. Всі без винятку, житлові будинки мали два входи:
– парадний, від вулиці, розташований посередині хати;
– господарський, через сіни з боку подвір’я.
В будинку були передбачені житлова кімната, спальня та кухня, обладнана піччю з мурованим димарем. Площа вітальні сягала (25 – 30 кв. м), відповідно спальня (15-20 кв.м.) Висота кімнат від 2,1 до 2,5 м. Практично у кожній житловій кімнаті передбачено два вікна.
Окрім цього вікна виділялись своєю видовженою пропорцією. Вхідні двері звернутого до вулиці парадного входу багато оздоблені різними деталями та дрібно почленовані. Господарські двері складались з двох однакових полотен, які розміщувались одне над одним і мали автономну систему петель та замків. Тому могли відкриватись незалежно одне від одного . У теплу пору року верхня частина дверей була постійно відкритою. Під багатьма будинками розташовані одно та двох камерні підвальні приміщення – пивниці.
Горище, яке традиційно служило для збереження зерна і мало посилену конструкцію перекриття, у міжвоєнний період перетворюється у мансардний житловий поверх.
Основним покрівельним матеріалом до початку 20 ст. була солома, в міжвоєнний період широкого застосування набули черепиця і оцинковані металеві листи.
Горища житлових будинків утворювались за рахунок високого даху – крокви підіймаються під кутом 45 – 60 градусів до горизонту. В межах горища знаходяться великі димозбірні камери, що об’єднують димові канали різних печей у 2 комини.
У цих камерах вмонтовані дверцята і колосники для вудження ковбасних виробів і шинки. Завдяки вікнам у фронтальних стінах, горище досить добре освітлене.
Нове будівництво у Дорнфельді велось до самої війни – останні два будинки було зведено у 1935-36 роках братами, які звели млин у Доренфельді. Також тут діяв склозавод.
В дрібних колоніях замість кірх служили молитовні будинки або каплиці, розташовані серед рядової забудови чи на периферії поселення. У поселеннях зі складнішими планувальними структурами на перехресті головних вулиць формувалась площа, як композиційний центр планувального закладення, на ній зводилась кірха.
Окрім криниць у кожному дворі, на кожних 8 житлових будинків копали одну громадську криницю.На території, де проживали римо-католики, колоністи закладали придорожні хрести, які виконувались з дерева, каменю або металу. Стояли вони на всіх підступах до поселення.
РІЛЬНИЦТВО
Ще задовго до входження краю до складу 2 Речі Посполитої колоністи стали створювати Рільничі товариства – орієнтовно у 1889р. Осередки існували від 27.02.1904 р. в Дорнфельді, Новому Хоросно, Фалькенштайні (1905 р). Рільничі гуртки з’являлися у цих осередках, де їх кількість перевищувала 10 чоловік. Поміж себе вони обирали управу гуртка, платили щомісячні внески на закупівлю сортового насіння, сільськогосподарських знарядь, товарів щоденного вжитку для власного магазину. Старшиною гуртка до якої часто належала інтелігенція зачитувались реферати що до впровадження селянами у своїх господарствах передового досвіду у землеробстві та тваринництві. Кожен осередок мав свою бібліотеку зі специфічною літературою до якої належали і рільничі часописи, які обов’язково передплачувалися керівництвом рільничих гуртків.
Після першої світової війни гурток у Дорнфельді відродився вже 3. 11. 1929р, Фалькенштейні 26. 11. 1930р.
26 червня 1935р в Айзіделі управу осередку рільничого товариства обрано в складі голови Йосипа Зазулі та його заступника Бісядецького. З німецьких колоністів до складу керівництва осередком ввійшов лише Михайло Лятер. На звітно-виборчих зборах у Дорнфельді 7 липня 1935р нову управу очолив Ян Шік (голова), Карл Шанквайлер (заступник), Георг Якоб (касир), Едвард Гарлфінгер (секретар), Георг Бехтлофф, Вільгельм Бехтлофф, Рудольф Гарлфінгер, Фердінанд Манц, Карл Раух, Леопольд Росслер і Кароль Шеуер ( члени управи). До осередку в Айзіделі у 1931р належало 13 членів.
Ще при заснуванні колоній німці почали закладати сади в яких потопали їхні поселення. Добре розвинуте садівництво вже на початку 20ст було у колоністів Фалькенштайна (12 га).
КРЕДИТОВІ СПІЛКИ.
Велику підтримку розвиткові землеробства, тваринництва і ремесел серед німецького населення надавали кредитно-ощадні спілки та успішно функціонували заготівельно-торгові коперативи. «Каси Райффайзена», одними з перших розпочали свою просвітницьку роботу посеред німецької меншини і не тільки.
Станом на 1913р німецька кооперація вже нараховувала 41 кооперативу, до яких входило 2 835 членів. По закінченні бойових дій у Східній Галичині слідом за касою «Райффайзена» запрацювала кредитівка у Дорнфельді (20.02.1922р). В кожній колонії не могло обійтись без активістів, що очолювали кооперативи. Зокрема у Дорфельді головою був Йоган Шік, Георг Бехтльофф (заступник), Кароль Раух (касир), Якоб Бекер, Якоб Гарлфінгер, Якоб Георг, Леопольд Рьослер, Фрітц Зеефельд, Йоганн Шіссер, Вільгельм Шрауер.
МОЛОЧАРНІ
Також досить успішно розвивались молочарні у, які звозили молоко з цілої округи. У Дорнфельді такий заклад був заснований 29 лютого 1932р. Окрім молока тут ще приймали яйця. Управа складалась з 5 осіб і обиралась терміном на три роки. До першого складу управи входили Вільгельм Бехтльофф, Рудольф Кюгнер, Йоган Шік, Кароль Шреуер та Георг Якоб. Розвивалась вона дуже добре і кожного року мала прибутки. Вже у перший рік своєї роботи дохід становив 1 216, а в 1933р – 900 злотих.
Для виробництва одного кілограма масла було необхідно 3,6 кг. Сметани, а на один кілограм сиру – 9,9 кг молока. Середня жирність молока становила 8,5 відсотків.Німці, котрі проживали в українських селах залучали до збуту молока і місцеви селян, покращуючи таким чином їхнє матеріальне становище. Фрітц Зеефельд та Йоган Шік з Дорнфельда входили до складу управи «Спілок кооператорів Малопольщі». Ця організація збиралась щорічно у Львові на підведення підсумків своєї роботи.
РЕМІСНИЦТВО
За австрійської доби на Галичині з’явилось багато німецьких ремісників. У сільській місцевості: в колоніях і українських селах, найбільше відомостей збереглося про млинарство, ковальство і кравецтво в меншій мірі німці були стельмахами та шевцями.
Колодіями працювали у Гьот в Айзіделі, Й. Швайтцер, в Фалькенштайні .В міжвоєнну добу кравцем у Дорнфельді був М. Бекер, а у Фалькенштайні Л. Бізанц та Г. Кремер. Шевцем в Айзіделі був – Ф. Штібер, а в Дорнфельді Л. Гайлер, К. Гофманн, Д. Манг, В. Штібер.Столярами були П. Рьош з Айзіделя, Л. Гарц з Дорнфельду, Г. Раух з Фалькенштайну. Корчми працювали у Дорнфельді та Райхенбаху.Крамниця з продажу споживчих і промислових товарів, тютюнових виробів тощо працювала Дорнфельді.
Андрій КНИШ
