Містечко Щирець розташоване у живописній місцевості на правому березі притоки Дністра, річці Щирка. Що до географічного розташування, то саме тут проходить кордон західної окраїни Опілля і Дністерсько–Сяноцької алювіальної низовини.
Якщо брати до уваги офіційні джерела, то перша писемна згадка про Щирець у літописах датується 1126 роком. Скоріш за все звичайне поселення існувало на цих теренах значно раніше, адже тут проходив старий шлях з прикарпатських солеварень, який перетинався з дорогою, що вела з Волині до Угорщини.
Цікаву версію, щодо походження назви міста Щирець підказує у своїх дослідженнях директор місцевої школи пан Ігор Деревацький. На його думку в основі сучасної назви лежить не що інше, як тризуб. Справа у тому, що цей знак має прадавню назву «Трійця». Перед тим, як установилась назва «Трійці», символ божественної триєдності звався Щр (Щир,Шир,Чир), існував дуже давно і символізувалось Тризубом.
Варіанти слова «Щир» поширені в багатьох мовах від адигейської до французької. Символ ліг в основу літери, яка позначала звук «щ». Причому, не лише в українській глаголиці і кирилиці, а також у алфавітах етрусків та греків. Олександр Черненко підказує свою версію, щодо назви місяця, на який випадає вшанування Трійці, й нині зветься “червень”. Чому не Трійцень, а Червень? В давні часи голосних не було, а приголосні ч, щ і ш не розрізнялись. Словники наводять такі значення слова щирий: прямий,відвертий, відкритий, шляхетний, тощо. Відкинувши від слова “щирий” прикметникове закінчення та голосні, яких в давнину не знали, маємо ім’я, що вимовлялось як Щр. Пізніше, коли в мові з’явились голосні то стали вимовляти – “Щир”, “Щер”, “Чер” і тому подібне.
Відомо, що на Північному Кавказі в мові адиге й досі є слово “Щр “, яке означає троїстість (три, трійця). В поєднанні зі словом “кес”, яке означає “спрямованість”, “плин”, “меч”, адиги утворили слово “щркеси”, тобто “троїстоспрямовані” або “поклонники Трійці”.Пізніше слово “щркеси” стало вимовлятися як “черкеси”. Думаю не випадково недалеко від Щирця розташоване село Черкаси.
Легенда розповідає, що в горі біля Щирця, знаходяться священні золотий пояс, плуг та Щирець (символ святої Трійці).
Серед міщан зберігся переказ про церкву-фортецю, яка була заснована грецькими торгівцями задовго до хрещення Руси-України. У Літописі Моравської єпархії ця церква згадується за 986рік. Галичина у цей час була частиною Велико – моравської держави.
Інший переказ про те, що Щирець заснований як грецька торгова факторія під назвою Номарх. Грецькі та римські історики та географи тих часів дають координати поселень по річках, які впадають в Дністер , а їх біля сотні.
На березі річки поблизу церковної гори житель сусіднього села Піски відшукав у намулі грецьку глиняну амфору, а мешканець Щирця знаходив тут крем’яні знаряддя праці первісних людей.
Омелян Партицький у «Старинній історії Галичини» звертає увагу на плем’я Скирів. У словарі Стефана Візантійського Скири названі племенем кельтським. Вони ще не раз згадуються дослідниками і до прикладу Цайс і Міленгоф зараховують їх до германського племені, а на підтвердження наводять готське слово [Skeirs] в значенні (зрозумілий, докладний). Мікльошич відносить їх до слов’янського виразу Щирий. У такому випадку на плем’я Скирів вказує назва: Щирець (Скірець).
У словнику української мови Бориса Грінченка подається пояснення слова Щирець – чистий пісок, або незайманий грунт. В один ряд тут також поставлені значення : до щирця, до дна, до кінця, до остатку.
Згадки про давню церкву- фортецію на Золотій горі не безпідставні, адже до наших днів тут збереглись залишки давнього валу, що правда майже розораного місцевими жителями. Золота гора – частина плато оточеного з трьох сторін урвищами, а пологий бік захищав глибокий рів з валами. Думаю, не випадково, брати Володимирко та Ростислав – князі звенигородський та перемишльський вибрали Щирець для мирних перемовин. Цей факт підказує, що зустріч такого рівня могла відбутись при наявності у Щирці укріпленого замку.
У 1241 році оборонну фортецю оточили монголо – татари і знищили її. На старих мурах- фундаментах, згодом, була збудована церква Різдва Богородиці. Церква тоді була трибанною, з дерев’яними куполами на кам’яних стінах.
З розповідей місцевих жителів можна дізнатись про підземний хід, який провадив від церкви до збудованої пізніше плебанії. Цим ходом татари проникли у церкву, де сховались жителі містечка і вирізали всіх людей. Львівський вчений В. Вуйцик, який досліджував історію церкви Різдва Богородиці писав, що «у пізніші часи кров на стінах церкви, на згадку про трагедію, відновлювали червоною фарбою».
В часі війни 1915р. від розриву бомби на горі біля церкви відкрились на огляд залишки підземних ходів. До речі, про підземні ходи, чи то природні печери, мені доводилось чути від поважних старших чоловіків у Хоросні. Буцімто, в дитинстві їм заборонялось відвідувати місцину між Хоросно і Добрянами – де колись розташовувався Василіанський монастир. Мовляв, там ще тоді частково зберігся вхід у печеру- підземелля, котра в свій час використовувалась ченцями, як комунікація між монастирями у Хоросно і на Золотій горі у Щирці. У документах XVII ст. зафіксована назва щирецької гори – Монастир. У «Жерелах до іст. України Руси» ще у 1565 р згадується монастир Щирець.
Андрій КНИШ
