«Увага, увага!» Ховайте худобу, псів і дітей, бо буде їхати локомотива!» – можливо, саме з таким закликом напередодні відкриття колії Перемишль-Львів, сповіщали людей, які жили неподалік новозбудованої залізниці… А можливо, люди вже давно готувались до появи “залізного коня”, який тягнув замість однієї підводи 6-8 вагонів з людьми або з товарами.
Після того, як Галичина увійшла в склад Австро-Угорської імперії, вона стала відірваною від східних торговельних маршрутів у бік Чорного моря. Східна Галичина стала головним ринком збуту товарів західних австрійських володінь і водночас однією з сировинних баз для Відня. Для сполучення метрополії із східною провінцією було побудовано магістральні лінії сухопутних доріг. Перевезення всіх товарів здійснювалось гужовим транспортом, який з часом перестав задовольняти об’єми виготовленої на Східній Галичині продукції, а такою потреб у товарах із Заходу, не кажучи вже про транзит до Російської імперії. Тож у 40-х роках XIX століття розробляються плани побудови залізниці до Львова. Але через політичну та економічну нестабільність будівництво доводиться відкласти. Каталізатором для продовження будівництва колії з Кракова послугувала Кримська війна і у 1856 році колія з Відня закінчується в місті Дембіца, яке розташоване за 200 кілометрів від Львова. Разом з тим це наклало на австрійську казну деяких заборгованостей. Цим скористалась Північна колія ім. цісаря Фердинанда, яка у 1857 році бере колії на схід від Кракова під свій контроль. 1 січня 1858 року на основі залізниці Фердинанда утворюється нове Привілейоване товариство Галицьких залізниць ім. Карла Людвіга.
4 листопада 1860 року відбулось урочисте відкриття лінії Дембіца-Перемишль протяжністю 143 кілометри, а рівно через рік – Перемишль-Львів.
Колія до Львова була відносно складною, адже на Львівщині болотиста місцевість і колію часто доводилось будувати в обхід деяких ділянок. Так, наприклад, біля Городка через заболочену територію та горби робітники були змушені прокласти залізничне полотно у формі двох великих серпантинових півкругів, через що ділянка лінії стала довшою на 15 кілометрів. Робітникам доводилось працювати по коліна у воді, крім того страшенно дошкуляли комарі.
У самому ж Львові розглядали місця спорудження залізничного двірця. Основних варіантів було чотири.
Перший – закласти вокзал на теперішній вулиці С. Бандери – було відкинуто через високу ціну земельних ділянок.
Другий – у верхній частині Єзуїтського саду (сьогодні парк ім. І. Франка). Тут теж перешкодила висока ціна землі, яку потрібно було відкупити в церкви Св. Юра.
Третій – біля Будинку інвалідів (територія сучасного університету Безпеки життєдіяльності). Тут були проблеми з низьким розташуванням і небажанням військових віддавати свої землі.
Четвертий – побудувати двірець на вул. Св. Ядвіги (теперішня М. Вовчка), а залізничну колію прокласти по вул. Городоцькій. Але при умові, якщо Товариству компенсують кошти, витрачені на спорудження вже закладених фундаментів, оскільки у 1860 році вокзал вже будувався, а альтернативні проекти висувались уже під час його спорудження. Зводився він на тому ж місці, де він зараз і стоїть. Це болотиста місцевість на височині європейського вододілу.
Дату відкриття ледь не зірвали через те, що у прийомному акті, складеному 29 жовтня 1861 року інженером Ґефтанґеном, відзначалось, що на ряді проміжних станцій виявлені серйозні недоліки, і тому вони не можуть прийняти перший потяг своєчасно. Невідомо які запевнення отримала комісія, але вже наступного дня вона відмовилась від складеного документу і потяг прибув на іменини архікнязя.
О 10 годині ранку з Перемишля відправляється перший потяг до Львова. В голові паротяг “Ярослав” до якого причеплені 2 візки і 4 вагони. Попереду майже 100 кілометрів шляху. У потязі їдуть члени акціонерного товариства ім. Карла Людвіга, серед яких генеральний інспектор Кеб і підприємець Кляйн, гості з міст: Брно, Краків, Опава та інших.
У Львові вже нетерпляче чекали на приїзд першого потяга. “Gazeta Lwowska” писала напередодні: Після довгого очікування зближається радісний день, від якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона безпосередньо з’єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою… утворить шлях, що проляже від східних кордонів Австрії аж до узбережжя Адріатичного моря. Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі.”
Спершу потяг зупинився в Медиці. де його вітала громада села разом з місцевими музикантами. у Мостиськах до двірця прибуло кілька власників маєтків та священик з місцевої парафії. те ж саме було і у Судовій Вишні.
О пів на третю дня потяг прибув на Львівський вокзал, де його зустрічало кілька тисяч натовпу. Кількість людей була такою, що їх навіть не втримав кордон поліції.
Що ж стосується самої будівлі вокзалу то виконана вона у неоготичному стилі, 70 сажнів (2,16 метра) завдовжки і 10 сажнів завширшки. В приміщенні розташовувалися зали очікування для пасажирів усіх класів, ресторан, кав’ярня, контори технічних служб і поліції, каса багажного відділення, поштове відділення. Поблизу будівлі вокзалу були розміщені два павільйони для контор і помешкань службовців, вагонне депо з чотирнадцятьма вагонами, казарми для наглядачів і залізничних робітників, ремонтні майстерні, склади. Персонал вокзалу становив 38 осіб: начальник, 26 службовців, 10 наглядачів і лікар.
Будівлю було розібрано у 1902 році, а у 1904 році відкрито нову, яка з деякими перебудовами стоїть і до сьогодні.
Джерела: uk.wikipedia.org, fotopolska.eu, skyscrapercity.com.
Львівська залізниця. Історія і сучасність / Гранкін П.Е., Лазечко П.В., Сьомочкін І.В., Шрамко Г.І. – Львів: Центр Європи, 1996. – С. 7-16.
Особлива подяка Музею історії Львівської залізниці, в особі завідувача Романа Патика.
Костянтин БАРАНЮК
