Завтра, 12 квітня 2018 року, о 16.00 в експозиції Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського відбудеться на лекція завідувача Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського Ірини Різун на тему “Сакральна символіка у творчості О.Новаківського”.
Над релігійною тематикою художник працював упродовж усього життя, але найбільше розвинув її під час зрілої, символіко-експресивної, фази творчості. Цим творам притаманне загострене суб’єктивне світобачення, виражене через гіпертрофоване авторське «Я», а їхні ідеї висловлено за допомогою синтезу кольорів і ліній. Напругу переживань та емоцій митець передає через форму й знаки, перетворюючи конкретний художній образ на багатозначний символ — головний складовий елемент сакрального мистецтва.
Довгі століття релігійна тематика займала центральне місце у творчості провідних митців Західного світу. Тож не дивно, що євангельські сюжети лягли в основу значної кількості справжніх шедеврів, якими ми захоплюємося й нині. З часом частка сакральної тематики в доробку художників зменшувалася, а її трактування змінювалося. Однак релігійні мотиви ніколи не переставали цікавити митців і завжди залишалися в полі їхнього зору. А отже, відображення цієї тематики в мистецтві варто розглядати як неперервний процес, який віддзеркалює те, як біблійні сюжети й істини впродовж століть впливали на художників і як останні осмислювали та трактували їх.
Особливе місце в цьому сенсі займає спадщина видатного українського художника Олекси Новаківського (1872–1935), адже в значній частині його творів присутні сакральні мотиви. Одним із перших про вплив релігійного малярства на творчість митця вказав історик мистецтва, релігієзнавець, культуролог, член НТШ Володимир Залозецький-Сас. Детально характеризуючи живописні полотна та графічні композиції художника, мистецтвознавець виокремлював три основні риси, які у своєрідному синтезі творять унікальний самобутній стиль митця й індивідуальність його малярської мови. Науковець відзначав, що, по-перше, Новаківський володіє власним неповторним почерком; по-друге, рухається і еволюціонує разом із світовими течіями в живописі; по-третє, його творчість стоїть на ґрунті старої візантійсько-української традиції, втім демонструє новий підхід та зріле прагнення митця до її переосмислення. Зокрема, це простежується в колористиці, трансформуванні композиційної структури творів, зверненні до сакральної символіки. Завдяки цьому митець у своїй творчості гармонійно поєднує культурно-мистецькі впливи візантійської, національної української та західноєвропейської традицій.
Отож, особливий вплив на формування творчих засад О. Новаківського мало давньоукраїнське та європейське сакральне мистецтво. Його перше знайомство з бароковим релігійним мистецтвом відбулося в храмі Успіння Пресвятої Богородиці в рідному селі Ободівка на Поділлі. Пізніше він разом з художником П. Клименком працював над іконостасом у селі Кубанка біля Одеси. А от уже під час навчання в Краківській академії мистецтв пізнав низку творів західноєвропейського мистецтва — від картин доби Відродження до робіт визначних майстрів кінця XIX — початку XX ст. Та все ж особливий вплив на О. Новаківського мало знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким і духовно-культурною спадщиною Львова, яке стало поштовхом для розвитку творчого потенціалу митця та поглибило його зацікавлення можливостями сучасної творчої інтерпретації давньоукраїнської іконописної традиції.
На початку ХХ ст. в українській образотворчій традиції починає активно розвиватися іконографія «Серця Ісусового», особливо серед митців, що були тісно пов’язані з львівським мистецьким осередком. Олекса Новаківський уперше зацікавився цією темою на ранньому етапі творчості. 1913 року на краківській виставці-конкурсі релігійного малярства митець отримав премію за ікону «Серце Ісуса». В греко-католицькій митрополії зберігається образ «Серце Ісуса», який О. Новаківський виконав 1929 р. на замовлення митрополита А. Шептицького.
Окреме місце у творчій спадщині О. Новаківського займають символічні портрети й алегоричні композиції з образом митрополита А. Шептицького. У близько двох десятках малярських творів та 200 рисункових портретних начерках і композиційних ескізах митець не тільки показав велич владики, а й відобразив характерні риси національного та духовного середовища. На портреті «Митрополит у чернечому одязі» (1930–1931) яскраво проявилося відлуння суворих ієратичних форм давньоукраїнського іконопису. Фронтальна статична постать митрополита зображена на тлі розбурханого експресіоністичного краєвиду, на якому височіє собор Св. Юра.
Також О. Новаківський часто портретував інших своїх визначних сучасників, у портретах яких експресивність малярського почерку поєднував з алегоричними зображеннями сакральних споруд, євангельських символів. Зокрема, портреті О. Барвінського (1932) реальний краєвид поступився місцем динамічній розбурханій грі барв, і тільки праворуч здіймається фрагмент собору Св. Юра.
Собор Св. Юра у Львові митець використав не лише як символ на тлі портретів, а й змалював в десятках алегоричних краєвидів. Щоправда, його образ з часом — від перших студій 1910-х рр. до символічних краєвидів 1920–1930-х рр.— кардинально змінюється. «Трансфігурації» («преображення») церкви Св. Юра вирізняються розмаїттям форм, кольору й світла.
Християнські символи в алегоричних творах О. Новаківського мають часто полісемантичне звучання, наповнюють образну тканину його полотен метафорами, алегоріями та алюзіями. Наприклад, на різних варіантах циклу «Пробудження», що символізує національне пробудження України, митець зображає жіночу постать на тлі ікон Богородиці-Одигітрії, Ісуса Христа, вівтаря чи розп’яття. Зокрема, на полотні «Пробудження» 1914 р. дівчинка-ангел прокидається зі сну на фоні розп’яття — символу страждань, смерті та неминучого воскресіння. А програмне полотно «Втрачені надії. Визволення» (1903–1908), попри нібито автобіографічний сюжет, має глибокий символічний підтекст. Зображення Богородиці з Ісусом над постатями О. Новаківського та його дружини, з одного боку, ніби оберігає їх, а з другого, нагадує про жертву Христа задля спасіння. Нерідко релігійні сюжети надихали О. Новаківського на опрацювання вічних, масштабних за задумом тем, за допомогою яких він прагнув виразити актуальні суспільно-патріотичні проблеми свого часу. Наприклад, у композиціях «Молох війни» (1919), «Ангел смерті» (1923) сакральна тематика тісно переплетена із сюжетами, пов’язаними з тогочасними подіями на теренах України, а саме Першою світовою війною та визвольними змаганнями.
Чільне місце у творчості О. Новаківського займає образ Богородиці. Працюючи над ним, митець прямував власною дорогою творення національної форми на основі досягнень монументальної пластики доби італійського Відродження, давньоукраїнського іконопису та бароко. Від 1913-го по 1920-ті рр. митець створив низку образів «Мадонни на троні», які за формальною композицією співзвучні з італійськими мадоннами та українськими іконами «Собор Богородиці». Водночас вони вирізняються символічними краєвидами, народним одягом, а також динамічністю зображених фігур. У такому самому стилі створені й чотири овальні алегоричні медальйони, замовлені для Музичного товариства ім. М. Лисенка у Львові.
Вінцем усієї творчості О. Новаківського мав стати монументальний запрестольний образ «Мати Милосердя» для собору Святого Юра у Львові, однак цього полотна художник так і не завершив. «Святоюрська Мадонна» — своєрідний підсумок попередньої творчої роботи митця над темою Богородиці, його формально-пластичних шукань і образних вирішень.
Дуже промовисто про цю величну працю О. Новаківського сказано в некролозі, опублікованому в газеті «Мета» з приводу його смерті: «Нині мусимо зі смутком у очах сказати: образ Богородиці Милосердя кисти Олекси Новаківського ніколи не украсить нутра Святоюрського храму. Погас молодечий ентузіазм, з яким митець узявся до реалізації цього грандіозного свого архітвору… Своєю творчістю тісно зв’язаний із Святоюрським культурно-мистецьким осередком, дає мистець величаві зразки як світського, так передусім релігійно-церковного малярства, відчутого гігантичною психічною силою, опроміненою глибокою вірою й ушляхетненого величавим мистецьким вмінням. Завершенням цієї величної праці мистця на славу Богові й народові мала стати Святоюрська Мадонна. Провидіння так зарядило, що цей образ став останнім, недовершеним мистецьким завданням Олекси Новаківського… Мистець помер. Але могутня його творчість довгі віки житиме в пам’яті Українців…»
Помилковим буде твердження, що Новаківський хотів воскресити давні іконописні традиції до нового життя. Для нього здобутки багатовікової сакральної спадщини є тільки джерелом збагачення його самобутньої творчості.
Ірина РІЗУН
завідувач ХММ О.Новаківського
Список використаної літератури
- Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: Митрополит Андрей Шептицький у житті й творчості Олекси Новаківського / Любов Волошин. — Львів, 2001. — 200 с.
- Волошин Л. Святоюрська Мадонна Олекси Новаківського: історія створення та символічна значеннєвість образу [Електронний ресурс] / Любов Волошин. — Режим доступу: static.karpaty.info/data/objects/img/2096/2.doc.
- Голубовський І. Розмахом могутніх крил / Іван Голубовський. — Львів: Аз Арт, 2002. — 116 с.
- Залозецький В. Олекса Новаківський / Володимир Залозецький. — Львів, 1934. — 54 с.
- Залозецький В. Святоюрська Мадонна / Володимир Залозецький // Мета.— Ч. 26. — С. 3–4.
- Каталог творів Олекси Новаківського (1872–1935): малярство, рисунки / упорядн. В. Островський ; Львів. нац. музей. — Львів : Край, 1992. — 117 с.
- 7. Науковий каталог малярських творів Олекси Новаківського / упорядн.: Любов Волошин, Зоряна Грушовець. — Львів, 2008. — 98 с.
- Овсійчук В.А. Олекса Новаківський /Володимир Овсійчук. – Львів: Ін-т Народознавства України. — Львів, 1998. — 332 с., іл.
- 9. Олекса Новаківський: бібліографічний покажчик/ укл. С. П. Костюк; НАН України, ЛНБ ім. Стефаника. – Львів, 2001. – 107 с., /2с./ іл.
- Олекса Новаківський : некролог // Мета. — 1935. — Ч. 35. — С. 3.
