У ці дні у вогні війни, яку Росія та Білорусь проводять проти нашої країни, розпочинається нова сторінка історії незалежної України. Пишеться вона Збройними силами незалежної України і кожним українцем зокрема. Наші мужні військові та цивільні українці самовіддано спрямували всі ресурси проти окупантів – диких орд загарбників, які лізуть з Північно-Східного і Північного кордонів України. Ціль одна – безпека жителів наших міст та незалежність держави. Й якщо історія протистояння з сябрами починається у ці дні, то боротьба жителів наших теренів з хижими московитами нараховує уже декілька століть. Пригадаємо окремі з таких моментів.
Час від часу Москву накриває “смута”
В часи правління великого князя московського Івана ІІІ Калити (жив у 1440 – 1505 рр.) Московія остаточно позбулася золотоординської шкарлупи, з якої повстала. Відтак її правителі почали висловлювати різноманітні експансіоністські прагнення, ціллю яких, у тому числі, були наші терени. Згаданий вище правитель вперше заговорив про збирання під своєю рукою земель Русі, максимально цим загостривши відносини із Великим князівством Литовським, до складу якого в той час входила більша частина українських земель.
Лжедмитрій I
Відголоском цього протистояння можна вважати і авантюру, яка відома як правління Лжедмитрія або Дмитра Самозванця. Ця операція починалась на теренах сучасної Львівщини, а стартувала безпосередньо із храму святого Андрія у Львові, тоді бернардинського костелу, який був гарнізонним. Війська, за фінансуванням яких стояв львівський староста Єжи Мнішек, дійшли до Сіверської України, а в червні 1605 року навіть зайшли у Москву. На початках Лжедмитрія підтримала московська армія, а його легітимність визнала навіть дружина царя Івана Грозного. Однак, політика Дмитрія Самозванця не знайшла підтримки у населення, сприяли заколоту проти нього. Цього діяча швидко усунули від влади й убили. На цьому антимосковська авантюра, коріння якої сягає Львова і Самбора, закінчилась.
Не зовсім кавові історії з-під Львова
Впродовж останніх десятиріч XVІ ст. – перших десятиріч XVII ст. українське козацтво перетворилося із аморфної та хаотичної маси на консолідовану силу. Один із тих, хто був біля конструкції “нового” козацтва, безумовно, виходець із села Кульчиці, що на Львівщині, кошовий отаман Петро Сагайдачний. Під булавою останнього запорожці здійснювали активні морські походи проти турків і татар, що сприймалося як складова оборони та відстоювання християнства, хрестові походи актуального часу.
Московія тих часів була політичним утворенням з християнською орієнтацією, а її правитель був одним із лідерів східного християнства. Водночас, Сагайдачний, як і ми сьогодні, вочевидь міг мати підозри щодо канонічності московської церкви. Отож, як підлеглий короля Речі Посполитої, він також ходив бити московитів. Зокрема, став частиною військової кампанії, фініш якої планувався у столиці Московського хан…царства. Так виглядає, такої думки дотримувався Ян Собеський, майбутній король Речі Посполитої, що саме завдяки вдалому маневру військ Сагайдачного під Москвою, з’явилась можливість укласти вигідну угоду. Й відповідно до Деулінського перемир’я, Річ Посполита отримала Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську землю.
Конотопська битва
Найсвітлішою сторінкою українсько-російських відносин є Конотопська битва (червень-липень 1659 року). Щоправда, наші терени тоді називали Руссю, а їхні – Московією. Але те, що відбувалося тоді, дуже нагадує події сьогодення. Гетьман Виговський обрав тоді європейські перспективи і хотів відновлення Речі Посполитої з рівним становищем українців, поляків та литовців. Цей крок обурив московитів, які забули, що у 1656 році вони самі зрадили домовленості, які укладали з Богданом Хмельницьким. Отож, відбулась битва – під Конотопом війська Виговського, підтримувані татарами, завдали нищівної поразки значно більшій армії московитів.
По суті царському війську було завдано розгромної поразки, а їхні втрати в живій силі втричі переважали аналогічний показник у козацькому війську. Шкода лише, що цю перемогу, через збіг зовнішніх та внутрішніх обставин, Виговському не вдалося розвинути у подальшому політичному курсі.
На завершення
До запропонованого вище списку подій можна додавати й аналогічні чи подібні дійства. Врешті, ситуація дещо змінилась наприкінці XVIII століття, коли Пруссія, Росія та Австрія поділили Річ Посполиту, а більша частина українських земель опинилась з російськими теренами в межах однієї держави. Ще більшим нещастям для українців став день 30 грудня 1922 року, коли було утворено СРСР. Без сумніву, ця подія – це найбільша геополітична катастрофа ХХ століття. Саме так українці потрапили до “в’язниці народів”. Боротьба за вивільнення з цього полону триває досі. У 1991 році СРСР розвалився. Роль українців у цих процесах була визначальною. Й сьогодні друга частина цієї історії – маємо нагоду цей труп закопати. У головах закопати і фізично закопати – на пару з путіним.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Горобець В. Конотопська битва 1659 // Енциклопедія історії України, 2008 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Мордвінцев В. Лжедмитрій І // Енциклопедія історії України, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Сас П. Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2008 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
