Сьогодні пропонуємо нашим читачам ознайомитися із публікацією авторства Аґатона Добрянського під назвою “Розкоші львівського передмістя”, розміщеною у газеті Діло (№ 171 за 03 липня 1929 р.). У статті йдеться про незручності та шкоду, яку завдає українським мешканцям Знесіння побудова нової фабрики горілки на теренах цього передмістя.
Аґатон Добрянський – український січовий стрілець, сотник Армії УНР, довголітній секретар і заступник голови Організації Українців м. Львова, котрий народився на Знесінні.
Текст публікації залишаємо оригінальним
Розкоші львівського передмістя.
Нова фабрика горівки, міст, шкільні діти та дорога на Знесінні.
Від року будує польський державний промисл нову фабрику горівки на викуплених ґрунтах «Кісєльки», межуючих зі Знесінням. Але поки ще повстав цей новий «культурний» осередок якого спасенна «діяльність» буде поширюватися на цілий край, а вже став він єгипетською карою для знесінецької громади, наносячи їй великі матеріяльні і моральні шкоди та і загрожуючи публичній безпеці громадян. Річ у цьому, що терен під оте підприємство був зависокий і треба було його обнизити, а саме вивезти 10 000 кубічних метрів землі. Вивозять землю фірами попри семиклясову народню школу, дальше залізничним мостом, який лучить Старе Знесіння з Новим. Вивозку виконує денно кількасот фірманок. Можна уявити собі, як представляється дорога, по якій переїдуть тисячі фірманок, легкових і вантажних авт протягом одного руку. Стан тої дороги жахливий – самі ями і вибої. Мимоходом кажучи варта би, щоби на ці роботи звернула свою увагу польське Товариство Охорони звірят: фірмани так немилосерно бють коней, так люто витягають останки сил зі змарнілої худоби, що жаль оком глянути. Будівничі нової державної фабрики не рахуються взагалі з ні ким і нічим. Будова йде недалеко школи. В часі науки гуркотять порожні і навантажені вози під вікнами школи, а лоскіт батогів, вигуків, криків та нецензурної сварні, лайки фірманів творять нечуваний гамір. Так від 6 год. ранку до 8 год. веч. Правда, може будови ізза школи припинити не можна, але чейже можна наказати фірманам не робити під вікнами школи такого пекельного вереску, що вчителі ніяк не є в спромозі опанувати увагу школяра.
20 кроків від школи є залізничний міст довгий на яких 200 кроків та на 8 широкий. Як зазначив я в горі, цей міст є одинокою комунікацією нов. Знесіння зі старим, а в тім випадку зі школою, яка стоїть на стороні Старого Знесіння. Тою самою дорогою йде що дня 1140 (тисячу сто сорок) дітей ріжного віку до школи. Хай любого дня хтось із власть імущих стане та подивиться, як виглядає перехід дітей до школи – хай подивиться, як виглядає дорога на мості і перед школою. Діти заболочені по коліна туляться боком моста, плачуть, кричать та тримаються руками дротяної сітки, яка в многих місцях прорвана. Чудо, що ше до нині, не впала жадна дитина з мосту в долину («12 м. висоти»). Це в слотливі дні. Колиж сонічко загріє, тоді за маленьким подувом вітру піднімається курява, що не побачиш світу Божого. Помиті дома, приходять до кляси діти з набитими порохом носами, запорошеним волоссям, та позатираними очима а одіж в пилюці або в болоті. Таких дітей в одній клясі сидить 50. І вони слухають виклади про «гіґієну».
Це торкається дітей, а щож на це старше громадянство, робітники, ріжного рода службовики, урядники, власники реальностей та всі мешканці? Наріканням, лаянням, негодуванням, сварні та проклонам нема кінця, але кінець кінцем люди кільометром обходять залізничний міст і йдуть тором до Львова, та – платять 4 зол. кари! При великих залізничних мостах майже всюди є по боках зовнішньої сторони коритарі для пішоходів. Львівська дирекція залізниць не то що не хоче зробити тих коритарів на мості але й не хоче наповнити дороги по ло мості, бодай щоби сяк-так перейти можна. На всі домагання в цім напрямі заявляє, шо міст належить до обовязку громади Знесіння! Від мосту до громади йде вимощений квадратовим камінням шлях. День в день замітається коштом громади ця дорога, однак те замітання нічого не помагає бо треба би замітати хіба шо пів години. Скрині, в яких возять землю, є діраві або надмірно виповнені – томуто сиплять землю по цілій дорозі. Розсипана земля і шутер перетворюється під натиском коліс на порошок який за кожним легким по дувом вітру затемнює Знесіння і каже всім прохожим затикати лице хустками та вичікувати, коли перейде хмара.
Наслідки тої цілої ідилі є такі; 1. батьки клинуться не посилати дітей з новим роком до школи, 2. громадяни як Нового тяк і Старого Знесіння, без огляду на національність, роблять на днях протестаційне віче і 3. громадська рада Знесіння веде процес, а монополька своє робить, дарма, що парцеля Кісєльки не має виїзду на знесінецьку дорогу. Вивіз дальше провадиться насильно.
Аґатон ДОБРЯНСЬКИЙ
радний громади Знесіння
