З вересня 1914 року російське військо 3-ої армії генерала Рузького і 8-а армія генерала Брусілова окупували Львів… Вони ввійшли до міста одночасно з трьх напрямів – Личаківською, Зеленою і Стрийською рогачками, а на Жовківському шляху перейшли Полтву щойно тоді, як городецька дорога і головний залізничний вокзал були в їхніх руках…
Австрійське військо відійшло до річки Верещиці, прагнучи реваншу. Але вирішальний бій 7-9 вересня не приніс успіху австрійцям, і доля Львова була вирішена…
Призначений генерал-губернатором Галичини граф О. Бобринський перш за все заповнив свою адміністрацію галицькими москвофілами і “великополяками”, які отримали директиви нищити “мазепинців”, тобто свідомо налаштованих українців… Польському елементові вповні признавалися права, а українцям і євреям не було ніяких пільг.
Зі вступом царського війська до Львова верховний головнокомандувач, великий князь Микола Миколайович видав маніфест, у якому висловлював радість, що нарешті “російський народ об’єднався”, і цим “завершено справу Івана Калити”.
Намісник граф Бобринський виклав свою програму так: “Східна Галичина і Лемківщина – давня невіддільна частина однієї, великої Росії, на тих землях місцеве населення завжди було руське, тому їх адміністрація має бути основана на руських началах. Я буду тут заводити російську мову, закон і порядки…”
Відразу ж російська влада встановила у Львові комендантську годину – з 10 вечора до 4-ої години ранку.
Заборонялося продавати спиртні напої, каралися всі, хто відмовлялися брати російські гроші завищеним курсом…
18 вересня 1914 року генерал-губернатор Галичини Бобринський видав указ “Про заборону функціонування різного роду клубів, союзів і товариств та про тимчасове закриття існуючих в Галичині учбових закладів, інтернатів і курсів, за винятком учбових майстерень”…
Запроваджено жорстку цензуру (зокрема зоборонялося публікувати відомості про військові операції, роботу російської влади, друкування і розповсюдження плакатів, оголошень, малюнків без дозволу поліції), випуск друкованої продукції мусив бути тільки з зазначенням прізвища власника закладу, влаштування концертів, лекцій, постановка на публічних сценах п’єс дозволялися тільки з санкції адміністрації, а демонстрування кінофільмів тільки після попереднього перегляду цензорами…
Всі українські інституції, книгарні, бібліотеки у Львові було наказано ліквідувати, аналогічні польські заклади продовжували свою діяльність…
Почали відкриватися курси російської мови для вчителів, друкуватися підручники російською мовою, бо всі українські школи мали бути замінені на російські…
Розпочато “інвентаризацію” – фактично справжній грабіж галицьких банків, установ, музеїв, книгарень тощо…
Демонтовано обладнання ряду друкарень, зокрема Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, проведено ревізію і опечатано музей Товариства. З гуцульської колекції забрано найкращі перстені, топірці, старі рушниці, у палітурні знищено все полотно…
З Національного музею забрано архів митрополита Шептицького, опечатано переписку М. Павлика з митрополитом. По ревізії Академічного Дому у приміщенні зроблено для російських солдат казарму…
6 вересня 1914 року було закрито товариство “Просвіта”. За відмову вивісити російський прапор був заарештований редактор Юліан Балицький, а 22 вересня замкнули книгарню НТШ…
У зв’язку з тим, що українські вояки російської армії відвідували українські книгарні і розкуповували різні українські книжки, а головно “Кобзар”, 19 вересня 1914 р. російська адміністрація видала розпорядження про заборону продажу, а також випозичання з бібліотек книг російською та українською мовами, виданих поза межами російської імперії…
“Галичина під час окупації, – писав М. Грушевський, – опинилася в руках всякої поліцейської й чиновничої наволочі, що її послано сюди на посади, а вона, користаючи з воєнного стану, робила, що хотіла, й не тільки буквально грабила доми й людей, знущалася над населенням, але й від себе додавала жару руйнуванню українського життя та його культурних сил”.
Використані джерела :
Ретро Львов , http://map.lviv.ua/ , http://www.nac.gov.pl/ , http://www.lvivcenter.org/
